18.02.2022 р. відбулась міжнародна конференція “Міжнародне право в національному судочинстві” (у віддаленому режимі), організована Українською асоціацією міжнародного права та Верховним Судом. Захід відбувся за технічної підтримки Проєкту ОБСЄ “Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя”.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На початку конференції з вітальними промовами виступили Голова Верховного Суду, д.ю.н. Всеволод Князєв та президент Української асоціації міжнародного права, д.ю.н. Ольга Буткевич.
Всеволод Князєв привітав учасників і спікерів з початком конференції та підкреслив важливість міжнародного права в національному судочинстві: “Питання взаємодії міжнародного та національного права завжди були актуальними. Наразі особливої важливості набуває питання ролі міжнародного права у практиці українських судів, що зумовлено тривалим збройним конфліктом на Сході України.”
У своєму вітальному слові Ольга Буткевич зазначила: “Застосування стандартів та принципів міжнародного права в національній практиці є питанням, пов’язаним з більш загальним аспектом, а саме з місцем (а відповідно, і порядком застосування) норм міжнародного права у правовій системі держави. Однак ще й досі можна вказати проблемні питання, які в українському законодавстві чітко не врегульовані та які рано чи пізно постають перед вітчизняним суддею.”
Модерувала вітальні промови суддя Верховного Суду, д.ю.н, професор Тетяна Анцупова.
Перша тематична секція “Загальнотеоретичні та методологічні особливості застосування джерел міжнародного права в національному судочинстві” розпочалась із промови модератора — президента Української асоціації міжнародного права, д.ю.н. Ольги Буткевич.
Першу доповідь на тему “Міжнародне право та національні правові системи – останні зміни та тенденції в науковій сфері” презентував професор публічного та міжнародного права у Вільному університеті Берліна Гельмут Ост. У своїй промові доповідач звернув увагу на питання, які все ще залишаються в суспільстві стосовно міжнародного права: співвідношення внутрішнього та зовнішнього права, використання різних теоретичних моделей (монізм, дуалізм, плюралізм), популярність популістських партій, які критикують діяльність національних судових органів, у сфері застосування міжнародного права, різні концепції застосування міжнародного права тощо.
Наступною була доповідь “Конституція та міжнародне право: верховенство чи гармонія”, яку презентував декан юридичного факультету Університету Вітовта Великого, президент Конституційного суду Литовської Республіки (у 2014-2021 рр.), професор Дайніус Жалімас. Конституція, на думку доповідача, має бути відкритою до міжнародного права та тлумачитися у світлі міжнародного права: “Незважаючи на формальний примат Конституції над міжнародним правом та правом ЄС, міжнародне право має сприйматися як мінімальний конституційний стандарт”.
У зв’язку з бурхливим розвитком права можуть відбуватися колізії. Вищезазначене відбувається і у Литві, коли через паралельний розвиток прецедентного, конституційного та Європейського права прав людини виникають колізії. Виникнення колізій — це природний процес, однак Конституція може його врегулювати. Серед прикладів врегулювання доповідач згадав, що у 2012 р. Конституційний Суд Литви зазначив, що у випадку розбіжностей з міжнародним правом, правом ЄС чи ЄКПЛ, така колізія має трактуватися як аномалія, а держава повинна усунути цю аномалію шляхом внесення змін до Конституції.
Наступним спікером був керівник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар з доповіддю на тему “Принцип субсидіарності та імплементація Конвенції в національному судочинстві: досвід практики ЄСПЛ та Комітету Міністрів Ради Європи”. У виступі доповідач окреслив теоретичні та теоретично-практичні аспекти принципу субсидіарності, зокрема наголосив на взаємодії національних судових органів та ЄСПЛ.
"Відносини між ЄСПЛ та національною судовою системою є взаєминами рівнозначного та неієрархічного діалогу. Такий діалог відбувається через судову практику як Європейського Суду з прав людини, так і національних Конституційних та Верховних судів, які фактично мають керуватися подібними, якщо не такими ж самими джерелами права”, – наголосив Павло Пушкар. За його словами, все ще залишається актуальною проблема використання рішень ЄСПЛ українськими судами в тих моментах, коли існує прогалина або виникає колізія з національним законодавством.
Із завершальною в цій секції доповіддю на тему “М'яке міжнародне право в рішеннях судів України” виступив доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Сергій Козьяков. У виступі доповідач навів статистику використання міжнародних нормативно-правових актів українськими суддями у своїх рішеннях. У 2012 р. рішення та практика ЄСПЛ були згадані у 167 729 справах судів усіх рівнів, а у 2021 р. цей показник зріс на 411%. Серед джерел м’якого міжнародного права спікер назвав Висновки Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи, зокрема Висновок №3 «Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів», який у 2012 р. був застосований 10 разів, у 2016 р. — 2086 разів, а у 2021 — 14050 разів; висновок №17 «Щодо оцінювання діяльності суддів», який у 2012 р. українські судді не згадали жодного разу, а у 2021 р. — 346 разів; Європейську хартію про статус суддів, яка у 2012 р. та 2021 р. була використана 43 та 2702 разів відповідно.
Серед прогнозів щодо цитувань Сергій Козьяков зазначив: “Я впевнений, що у 2022 р. цей процес (використання українськими суддями джерел міжнародного права — прим. автора) буде відбуватися більш рішуче завдяки активізації роботи між суддями та науковцями”.
Під час дискусії учасники звернули увагу на те, що українська судова система зіштовхується з необхідністю внесення найкращих практик, зокрема з цитуванням рішень ЄСПЛ, проте не завжди це здійснюється влучно. Також учасники конференції зауважили, що судді в деяких аспектах можуть посилатися на рішення Суду ЄС, однак такі посилання є дуже рідкісним явищем в українському судочинстві через відсутність повного та якісного перекладу рішень українською мовою.
Друга секція була присвячена міжнародному праву в адміністративному судочинстві. Модератором виступила суддя Верховного Суду, д.ю.н., професор Тетяна Анцупова. “Адміністративні суди – це ті суди, практика яких має бути найближчою за підходами та філософією до Європейського суду з прав людини”, — зазначила модератор.
З доповіддю щодо змісту міжнародного адміністративного права виступила суддя Європейського суду з прав людини Юлія Моток. У своєму виступі вона продемонструвала особливості концепцій та принципів міжнародного адміністративного права. Також суддя наголосила на проблемах, які виникають у разі його застосування.
Наступну доповідь на тему “Міжнародне право та право Європейської економічної зони в адміністративних справах: підхід норвезьких судів” презентував професор юридичного факультету Університету Осло Алла Позднякова. Вона зазначила, що законодавство ЄЕЗ – це по суті законодавство ЄС про внутрішній ринок з деякими нюансами (дещо більш обмежений обсяг внутрішнього ринку згідно з Угодою про ЄЕЗ). Більшість положень надані законодавством ЄЕЗ, випливають із права ЄС і повинні виконуватися Норвегією (включаючи суди). У зв’язку з динамічною галуззю права, великою кількістю нових джерел та деякими чутливими аспектами політичної сфери (імміграція, соціальні виплати) з’явилася потреба у роз’ясненні судами того, як право ЄЕЗ має застосовуватися в національному законодавстві, у світлі прецедентного права ЄС та рішень Суду Європейської асоціації вільної торгівлі.
Завершальну доповідь у цій секції на тему “Вплив права Європейського Союзу на практику адміністративних судів Німеччини” представив керівник регіональної програми GIZ «Просування верховенства права у Центральній Азії», в минулому суддя Адміністративного суду м. Берліна Йорг Пуделька. Доповідач зазначив, що раніше на практику судів впливало лише національне законодавство, проте у зв’язку з міжнародною інтеграцією ситуація змінюється. Через створення Європейського Союзу значне місце посідає право ЄС.
“Сьогодні фактично не існує таких галузей права, в яких Європейське право не відіграло би своєї ролі. Вплив європейського права на застосування національного законодавства органами влади держав-членів ЄС, а також на судову практику національних судів постійно зростає, хоча адміністративно-процедурне право або адміністративно-процесуальне право майже не зазнало змін під впливом європейського права в Німеччині”, — зауважив доповідач. Під час дискусії було зазначено про специфіку застосування міжнародного права в адміністративному судочинстві України.
Модератором третьої тематичної секції “Міжнародне право в кримінальному судочинстві” виступив науковий радник АО “Barristers”, к.ю.н., доцент Микола Пашковський. За його словами, міжнародне право і національне кримінальне судочинство мають багато точок дотику: дотримання міжнародно-правових стандартів прав людини, міжнародне співробітництво при кримінальному провадженні, застосування норм міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права тощо. Модератор також наголосив на тому, що вітчизняна доктрина міжнародного права щодо цих питань постійно розвивається.
З доповіддю “Комітет з прав людини ООН як елемент правового механізму захисту прав учасників кримінального провадження” виступила суддя Верховного Суду, професор, д.ю.н., Олександра Яновська. Щодо можливості розглядати міркування Комітету з прав людини ООН як підставу для перегляду національних судових рішень і розглядати їх як виключні обставини способів у найближчому майбутньому доповідач зазначила: “Сьогодні шлях лежить через нормативне врегулювання. Я думаю, що необхідно єдиному органу, який приймає закони – Верховній Раді України – звернути увагу на цю проблему і внести відповідні зміни, в тому числі до галузевого законодавства, а саме кримінально-процесуального кодексу. Потрібно розширити перелік підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами, додавши рішення, які приймає Комітет з прав людини”.
Доповідь “Вплив участі України у міжнародних договірних режимах на її кримінальне судочинство” представив перший віце-президент Української асоціації міжнародного права, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, к.ю.н. Микола Гнатовський. Він підкреслив складність участі держави в міжнародних договорах, адже є відповідні процедури та документи, які навколо цього ухвалюються, тлумачення і практика застосування. Микола Гнатовський зазначив: “Участь у різних договірних режимах потребує від держави дуже тонкого розуміння особливостей функціонування цих режимів і відповідних виборів. Правильний вибір режиму може відбутися лише тоді, коли держава має сильні інституції (зокрема, судові). Все залежить від практики Верховних судів держав”.
Дискусія у цій секції здебільшого стосувалася Римського статуту Міжнародного кримінального суду, проблем його ратифікації державами та практичних аспектів співробітництва з цією інституцією.
Розпочав роботу четвертої секції “Постконфліктне правосуддя у міжнародно-правовому вимірі: досвід та виклики для України” її модератор — виконавчий директор УАМП, к.ю.н. Роман Єделєв. Він зазначив: “Ми будемо говорити про постконфліктне правосуддя. Вже з назви зрозуміло, що воно існуватиме після того, як конфлікт завершиться або ми вже відчуватимемо його завершення”. Під час роботи секції неодноразово підіймалося питання термінології та доцільності вживання термінів «постконфліктне правосуддя» та «перехідне правосуддя», проблеми того, яке з вказаних слів більше відповідає правовій сутності цього поняття. Тематику постконфліктного правосуддя, як підкреслив модератор, вже обговорювали на міжнародних конференціях у доковідні часи, але в цій сфері все ще залишається чимало питань.
З доповіддю “Комплексний підхід стосовно перехідного правосуддя в контексті триваючого конфлікту та роль суддів” виступив старший експерт Неурядової громадської організації «Міжнародний центр перехідного правосуддя» (штаб-квартира – Нью-Йорк, США) Крістіан Корреа. За словами доповідача, застосування перехідного правосуддя має відбуватися комплексно, важливу роль у цьому процесі мають відігравати суди. Окрім того, Крістіан Корреа зазначив про те того, який внесок може зробити перехідне правосуддя в поточну ситуацію в України.
Друга доповідь у цій секції була на тему “Перехідне правосуддя як елемент державної політики деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій”, з якою виступив постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич. За словами доповідача, перехідне правосуддя вже є в Україні, в діяльності багатьох державних та правоохоронних органів, а також органів правосуддя (Прокуратура АР Крим та м. Севастополя).
“Я ще не зустрічав іншої думки щодо того, що перехідне правосуддя дійсно є необхідним елементом державної політики деокупації та інтеграції тимчасово окупованих територій. Проте ми досі не маємо повноцінної єдиної концепції чи моделі перехідного правосуддя, яка була б затверджена на рівні нормативно-правового акта держави та яка була б умовно обов’язковою для всіх до виконання. Однак не маючи єдиної концепції, ми маємо перехідне правосуддя, включене в певні нормативно-правові акти”, — зазначив постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим. У своєму виступі Антон Кориневич окреслив, як саме перехідне правосуддя описується в нормативно-правових актах України.
Доповідь на тему “Перехідне правосуддя для України – в пошуках моделі” підготував Віце-президент Української асоціації міжнародного права, к.ю.н. Тимур Короткий та професор кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету, к.ю.н. Наталія Хендель. У виступі наголошувалося, що концепція перехідного правосуддя – це сучасний тренд для суспільства і держав, що потерпають від збройного конфлікту або авторитаризму. Окрім того, перехідне правосуддя — це не лише право, адже це поняття охоплює значно більше коло інструментів та механізмів (наприклад, вплив на колективну пам’ять щодо усвідомлення досвіду минулого, діалогові процеси, документування). “Помилково зводити перехідне правосуддя лише до питань відповідальності за злочини, до питань амністії, захисту жертв збройного конфлікту. Спектр питань, пов’язаних з перехідним правосуддям і механізмами реалізації, значно ширший. Правосуддя перехідного періоду — це широкий спектр соціальних практик та активностей, інституційних змін та юридичних механізмів”, – зазначила спікер.
Доповідачі підкреслили важливість та необхідність застосування перехідного правосуддя в Україні в період міжнародного збройного конфлікту, зауваживши, що його окремі інструменти впроваджуються починаючи з 2014 р. Важливість цієї теми засвідчує неабияка дискусія, адже учасників конференції зацікавила низка питань. З чого розпочинати перехідне правосуддя в Україні? Яка перспектива проєкту Закону №2689? Як правильно кваліфікувати конфлікт на Сході України?
П’ята секція “Джерела та інструменти міжнародного приватного права в національному судочинстві” модерував адвокат, член ВККС (у 2016-2019 рр.) Андрій Козлов, який відзначив зростання значення норм міжнародного приватного права.
Відкрив серію доповідей у цій секції Вільям Батлер — заслужений професор права імені Джона Едварда Фоулера (Університет штату Пенсильванія), професор Emeritus порівняльного правознавства (Лондонський університет), іноземний член Національної академії наук України з виступом на тему “Міжнародне приватне право та порівняння у праві: деякі міркування”. Вільям Батлер провів екскурс в історію міжнародного приватного права та окреслив деякі теоретичні основи порівняльного правознавства.
Суддя Верховного Суду, д.ю.н., професор Віталій Уркевич виступив на тему “Правові акти ЄС та Угода про асоціацію у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду”. Доповідь була присвячена практиці КГС ВС щодо використання нормативно-правових актів ЄС в енергетичній сфері, сфері інтелектуальної власності, корпоративному та договірному праві.
“Поступово, крок за кроком, Верховий Суд орієнтує суди, зокрема у частині вирішення господарських спорів, щодо застосування окремих положень і прав Європейського Союзу та Директив, хоча вони формально для нас не є обов'язковими. Важливим аспектом для цього є положення Угоди про асоціацію”, – зазначив суддя. Він додав, що надалі КГС ВС буде ще більше використовувати прецедентну практику суду ЄС у зв’язку з тим, що у сфері господарських спорів вона є широкою.
З доповіддю “Застосування міжнародних договорів у сфері міжнародного цивільного процесу: огляд практики Касаційного цивільного суду” виступила суддя Верховного Суду, д.ю.н., доцент Юлія Черняк. Серед специфічних питань у практиці КЦС ВС, які пов’язані з розглядом цивільних справ за участю іноземного елемента, суддя розглянула питання міжнародної підсудності. Зокрема, як врегульовуються паралельні провадження, питання передачі юрисдикції у справі “більш зручному суду”, визначення правового статусу іноземної особи, а також питання, що пов’язані з визнанням та виконанням судових рішень.
Щодо викликів, які найближчим часом доведеться вирішувати, Юлія Черняк зазначила: “Серед тих питань, які наразі ще не мають належного міжнародно-правового регулювання в Україні, але вони є актуальними — це питання про міжнародну підсудність і застосування права у справах про поділ майна подружжя (наприклад, якщо питома вага такого майна, яке підлягає поділу, знаходиться в іншій державі). Другою проблемою є питання судового імунітету, зокрема судового імунітету Російської Федерації як держави-агресора”.
Завершальним у цій секції був виступ партнера юридичної фірми «Грищенко та партнери» д.ю.н., доцента Сергія Войтовича на тему “Рішення міжнародних інвестиційних трибуналів у національному судочинстві України”. У виступі спікер розглянув питання суддівського імунітету, зокрема у так званих “кримських” справах. На прикладі справи “JKX Oil & Gas PLC проти України” Сергій Войтович підкреслив, що аналіз рішень державними судами при застосуванні концепцій публічного порядку міг бути більш повним, якби рішення арбітражу було у відкритому доступі.
Спікер підсумував: “Рішення міжнародних інвестиційних трибуналів все частіше підіймають цікаві та дискусійні питання в національних судах України. Практика свідчить, що українські суди достатньо підготовлені, щоб розуміти особливості таких арбітражних рішень та, сподіваюся, робити обґрунтовані висновки.” Під час дискусії учасників зацікавили питання щодо виконання судових доручень та принципу взаємності у практиці Верховного Суду.
У підсумках було зазначено, що за результатами конференції буде створений окремий випуск наукового журналу “Український часопис міжнародного права”, в якому кожен з учасників може висловити свої міркування, рефлексії щодо заходу. До того ж конференція охопила багато тем, але все ще є такі, які залишилися поза увагою або потребують додаткових уточнень, тому було запропоновано зробити конференцією щорічною.