Кожне підприємство, здійснюючи свою господарську діяльність, стає розпорядником інформації, розповсюдження якої матиме негативні наслідки для юридичної особи чи її контрагентів, працівників, клієнтів.
Яку інформацію, в який спосіб та в яких компаніях потрібно охороняти?
Відповідно до норм Закону України «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Для більш детального тлумачення цих термінів звернемося до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Конфіденційною вважається інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежений фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.
Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
До службової може належати інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони напряму пов'язані з розробкою діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також зібрана у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування».
Комерційна таємниця
Ст. 505 Цивільного кодексу України тлумачить поняття комерційної таємниці як інформацію, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Ст. 420 Цивільного кодексу України визначено, що комерційна таємниця є об'єктом інтелектуальної власності. По своїй суті комерційна таємниця є такою, що містить конфіденційну інформацію
Повертаючись до основного питання статті, варто зазначити, що кожна господарська діяльність окремої компанії має свої особливості та специфіку наявної інформації, яка підлягає охороні. Зокрема, це інформація, яка містить відомості про фінансові та адміністративні плани розвитку компанії, укладені (заплановані) контракти, клієнтів, контрагентів, нові технічні проєкти та методи організації праці та виробництва, розмір торговельної націнки, знижок на закупівлю продукції, обсяг закупівлі та постачання продукції, конфіденційну інформацію про фізичну особу (в тому числі персональні дані, сімейний стан, стан здоров’я тощо).
Ст. 162 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкт господарювання, який є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умови, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів для охорони її конфіденційності.
Конфіденційна інформація про суб’єкта господарювання може міститися в договорах, контрактах, звітах, аналітичних матеріалах, виписках з бухгалтерських рахунків, специфікаціях та інших документах, що відображають діяльність юридичної особи. Зокрема, це та інформація, яка має економічну цінність, несанкціоноване використання якої може впливати на фінансове становище суб’єкта підприємницької діяльності.
Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає самостійно власник або керівник підприємства з дотриманням чинного законодавства. Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1759/19.
Зазвичай джерелом розголошення комерційної інформації можуть бути працівники (співробітники) або недобросовісні конкуренти (ділові партнери). У чинному Кодексі законів про працю відсутнє поняття «комерційна таємниця». Тому в трудових договорах (контрактах) з працівниками, в посадових інструкціях, правилах внутрішнього розпорядку, положеннях про діяльність відповідних структурних підрозділів бажано зафіксувати поняття «комерційна таємниця» та прописати застереження щодо її використання. Також з працівником можна укласти договір про нерозголошення комерційної таємниці. При цьому кожен роботодавець зобов’язаний створити умови для нерозголошення працівником комерційної таємниці (ст. 131 КЗпПУ).
Звертаю увагу на позицію Верховного Суду, визначену у постанові від 18.09.2019 р. у справі №359/10185/16-ц, відповідно до якої обов’язок збереження та доведення вини працівника за розголошення комерційної таємниці покладається на роботодавця. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 р. у справі №752/5775/16-ц.
Що стосується захисту комерційної таємниці у відносинах з діловими партнерами, то доцільним буде в тексті договорів включати положення про захист комерційної таємниці (якщо комерційна таємниця буде передаватися під час виконання договорів). Одним зі способів юридичного захисту у випадках порушення діловим партнером режиму комерційної таємниці є звернення до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, передбачених договором, за розголошення комерційної таємниці або збитків у вигляді упущеної вигоди та звернення до органів Антимонопольного комітету України.
Водночас судова практика з таких спорів майже відсутня. Однак Верховний суд у 2020 р. розглянув справу про правомірність застосування штрафу за порушення комерційної таємниці, за результатами розгляду якої Верховний суд підтвердив правомірність застосування штрафу за неправомірне використання комерційної таємниці (постанова Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі №910/1759/19).
Таємниця пацієнта
Окремо хочу зупинитися на збережені інформації про фізичну особу (пацієнта) на підприємствах, які провадять медичну практику. Конфіденційна інформація може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку згідно з передбаченими нею умовами, а також в інших випадках, визначених законом (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»). Інформація про фізичну особу включає відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, за допомогою яких така фізична особа може бути ідентифікована (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).
У своєму рішенні від 20.01.2012 р. у справі №1-9/2012 Конституційний Суд України роз’яснив, що до конфіденційної інформації про фізичну особу слід відносити інформацію, в тому числі про стан здоров’я. Така конфіденційна інформація може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку згідно з передбаченими нею умовами, а також в інших випадках, визначених законом.
У постанові Верховного суду від 04.12.2019 р. у справі №760/8719/17 сформований правовий висновок, відповідно до якого відомості про стан здоров’я є персональними даними, а їх збирання може здійснюватися тільки за згодою заявника, за винятком випадків, передбачених законом. Верховний суд зазначив, що збирання, зберігання, поширення та інші види обробки такої інформації підпадають під дію ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Постанова суду мотивована, зокрема, нормою ст. 286 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані під час її медичного обстеження. Тобто заклад охорони здоров’я може надавати інформацію, що становить лікарську таємницю, лише на підставі письмової згоди пацієнта або відповідної ухвали слідчого судді, суду.