Згідно положень Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадку продовження дитиною навчання у вищому навчальному закладі — до закінчення навчання. Хотілося б звернути увагу читачів на деякі важливі моменти. Утримання дитини, тобто аліменти в розумінні норм сімейного законодавства — це участь батька або матері (залежно від того, хто проживає окремо) в утриманні дитини, яка сплачується в грошовій формі щомісяця.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Аліменти на утримання дитини можуть сплачуватись трьома способами: добровільно за ініціативою платника, на підставі укладеного між батьками договору або на підставі рішення суду за позовом одержувача аліментів.
За ініціативою платника аліменти сплачуються у тому розмірі, який платник визначив як достатній. За укладеним між батьками договором вони сплачуються в погодженому сторонами розмірі, а за рішенням суду — в розмірі, визначеному судом. Суд за заявою одержувача аліментів може визначити їх розмір як у твердій грошовій сумі, так і в частці від доходу. Однак не слід забувати, що державою передбачений мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину, який зобов’язаний сплачувати платник, і він становить:
• для дитини до 6 років — 960 грн/місяць (з 01.01.2021 по 30.06.2021);
• для дитини від 6 до 18 років — 1197,5 грн/ місяць (з 01.01.2021 по 30.06.2021).
Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, обрав стягнення аліментів у частці від доходу того з батьків, хто не проживає з дитиною, він складає 1/4 на одну дитину, 1/3 на двох дітей, ½ на трьох і більше дітей, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, а також ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» гарантують дітям право на гідний (належний) рівень життя. Пряма відповідальність за створення належних для цього умов лежить на батьках у рівній мірі, оскільки, згідно норм сімейного законодавства, батько і мати мають рівні права та обов’язки по відношенню до дітей. Однак дуже часто платники аліментів забувають чи не хочуть усвідомлювати, що аліменти — це кошти дитини, тобто вони йдуть на оплату потреб дитини для її нормального фізичного і розумового розвитку. Платники аліментів чомусь помилково вважають одержувача аліментів, тобто того з батьків, хто проживає з дитиною, власником цих коштів. Однак це не так. У силу того, що всю відповідальність за дитину несуть батьки, кошти, які передбачають утримання дитини і зараховуються на користь того з батьків, з ким вона проживає, призначені для подальшого їх цільового використання.
Непоодинокими є випадки, коли той з батьків, хто проживає окремо від дитини, починає боротися за зменшення розміру аліментів чи взагалі намагається уникнути їх сплати, вважаючи, що оскільки дитина з ним не проживає, всі клопоти по утриманню, вихованню і т.д. мають виконуватись не ним. У платника аліментів несподівано та значно зменшується дохід, з’являються нові утриманці, різко погіршується стан здоров’я тощо. Тобто платники аліментів хочуть якомога менше платити і в цій боротьбі забувають про головне: зменшення розміру аліментів впливає на якість життя їх дитини, адже допоки батьки не були розлучені, участь у її утриманні була спільною, а після розлучення весь тягар підтримки того рівня життя, який дитина мала, лягає на плечі одного. Таким чином, дитина стає заручником: батьки вирішили розлучитись, і це їх право, однак те, що тепер вони не є сім’єю, не має відображатись на дитині. Вона і так постраждала від того, що втратила сім’ю, а на додачу через боротьбу платника за зменшення аліментів ще й позбавляється тих благ і того рівня життя, які мала, проживаючи у повній сім’ї.
Дорослим не варто забувати, що незважаючи на те, що вони не можуть продовжувати спільне життя, обов’язок піклуватись про своїх дітей вони не мають ігнорувати. І стягувати аліменти — це не соромно. Це кошти, які належать дитині, і не треба її позбавляти цього.