Ризик переховування проти Апеляційної палати ВАКС

Шановні колеги! Ми ж насамперед колеги? А потім вже адвокати, прокурори, судді. І, звісно, повинні з повагою відноситися до думки кожного юриста.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Тому з усією повагою хочу разом поміркувати над деякими тезами Ухвали у справі 991/972/23 від 16.02.23 Апеляційної палати ВАКС. На мій погляд, шановні колеги прийшли до деяких спірних думок. Я навіть створив рубрику: «Ілійков проти Апеляційної палати ВАКС», де планую висвітлювати спірні думки колег для обговорення між юристами. Сьогодні ми торкнемося ризику переховування.

Спірна цитата з ухвали:

Натомість колегія суддів бере до уваги, що, зважаючи на завершення досудового розслідування та надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні…., ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду навіть збільшився, адже, у відповідності до ч.1 ст.290 КПК України, відкриття матеріалів досудового розслідування свідчить про наявність у сторони обвинувачення достатніх доказів для складання обвинувального акту та його подальшого направлення до суду з метою притягнення Особа_1 до кримінальної відповідальності.

Аналіз:

Отакої! відкриття матеріалів досудового розслідування – це обставина, що збільшує ризик переховування!

Згідно з ч.1 ст.290 КПК України «Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування». Тобто йдеться про те, що сторона обвинувачення вважає, що в неї є достатні докази для складання обвинувального акту. До обвинувального вироку суду (ч.2 ст.373 КПК України) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (ст.62 Конституції України). То чого ж саме думка сторони обвинувачення, їх припущення про винуватість особи, переважають думку особи та захисту про її невинуватість? Чому думці сторони обвинувачення надається перевага та припущення сторони обвинувачення збільшує ризик переховування? А як же ч.5 ст.17 КПК України «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою»? А як же ч.6 ст.22 КПК України «суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків»? Навіщо тоді судове провадження, якщо сторона обвинувачення вважає, що є достатньо доказів винуватості? 

З цим, я переконаний, треба щось робити. Або прийняти свій антикорупційний Кодекс, або розглядати справи за нормами КПК України та Конституцією України, які є чинними.