Правовий інститут викривачів корупційних правопорушень є новим для вітчизняного законодавства і лише перебуває на етапі становлення та апробації правозастосовною практикою. Водночас викривачі не нове явище для міжнародного законодавства, елементи якого активно імплементуються вітчизняною правовою системою. Так, антикорупційна практика цієї осені отримала перший вирок, яким органи державного казначейства зобов’язано здійснити виплату винагороди викривачу за рахунок державного бюджету України за процедурою безспірного списання у розмірі 1 680 000 грн (Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі №991/2197/22, провадження №11-кп/991/73/23 від 9 листопада 2023 року).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варте уваги те, що у вересні цього року Національне агентство з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) запустило Єдиний портал повідомлень викривачів (далі — ЄППВ).
Цей портал, що цілодобово має відкритий доступ для подання повідомлень, покликаний сприяти особам, яким стало відомо про факти корупції. Це не просто портал, що консолідує повідомлення про корупцію, це спеціальний ресурс, що забезпечує анонімне надсилання повідомлень працівниками організацій про корупцію в їхніх структурах з подальшим спрямуванням такої інформації керівникам або уповноваженим особам з питань запобігання і виявлення корупції та органам, що спеціалізуються на викритті корупції. За інформацією НАЗК, до ЄППВ планується підключити понад 92 000 організацій.
Нині до НАЗК надійшло майже 621 повідомлення про ймовірне вчинення правопорушень. Так, за видами найбільшу частку становлять порушення Закону України «Про запобігання корупції» — 397, щодо кримінальних корупційних правопорушень, то їх зафіксовано лише 177. Цікаво, що за суб’єктним складом осіб, які здійснювали повідомлення, питому вагу становлять працівники організацій (інсайдери) — 421 звернення. Водночас керівники організацій теж зверталися, у зв’язку з чим було зафіксовано 185 звернень, а ось найменша частка припала на уповноважених осіб з питань запобігання та виявлення корупції — 15 звернень. Це, безумовно, свідчить про високу латентність таких правопорушень. Варто звернути увагу, що лише в семи випадках із 621 звернення уповноважені особи НАЗК визнали за заявниками статус викривачів.
Зазначимо, що вітчизняне законодавство пропонує одразу декілька визначень терміну «викривач». Викривач — фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання (абз. 20 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції»).
Більш лаконічне визначення надається кримінальним процесуальним законодавством. Так, викривач — це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування (п. 16–2 ст. 3 КПК України). Отже, вітчизняне законодавство йде шляхом визнання особи викривачем, якщо остання повідомила про: 1) корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, визначені у прим. ст. 45 КК України; 2) пов’язані з корупцією адміністративні правопорушення, визначені гл. 13-А КУпАП; 3) будь-які інші порушення названого вище Закону. Концептуальним є те, що викривачі — це не просто особи, які володіють і повідомляють певну інформацію про правопорушення, а те, що, як правило, така інформація є інсайдерською, тобто отримується особою внаслідок її перебування (робота, служба, навчання тощо) всередині певної системи.
Питання набуття статусу викривача для особи, яка заявила про вчинення правопорушення, є принциповим для подальшого отримання винагороди. Так, правозастосовна практика визнає за особою статус викривача, якщо є такі умови: 1) переконання у достовірності наданої інформації, яка 2) має свідчити про факти ймовірного вчинення особою корупційного або іншого, пов’язаного з корупцією правопорушення, які можна перевірити, що стала їй відома 3) у зв’язку з її навчальною, трудовою, професійною, службовою, господарською, громадською, науковою діяльністю. У разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов, за діючим Законом «Про запобігання корупції», особа може бути визнана лише заявником. Отже, якщо особа, яка повідомила про корупційне порушення, дотрималася трьох умов, то вона вважається викривачем. Якщо ж хоча б один із пунктів не врахований під час повідомлення про корупцію, то особа є заявником.
Викривач може повідомити про корупцію, використовуючи передбачені законом канали: 1) керівнику або уповноваженому підрозділу чи особі органу за місцем роботи викривача; 2) спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, органам досудового розслідування, іншим державним органам, установам, організаціям тощо; 3) через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки тощо. Відповідно до ст. 53–7 Закону право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, грошовий розмір предмета якого або завдані збитки від якого у 5000 і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення злочину. Так, станом на середину листопада 2023 року така сума має бути більшою за 13 420 000 грн.
Зауважимо, що встановлення права на отримання викривачем винагороди належить до повноважень виключно суду з урахуванням усіх обставин кримінального провадження. Однак відмова у виплаті винагороди як викривачу може бути оскаржена ним у частині, що стосується його інтересів. Звертаємо увагу, що якщо особа є співучасницею корупційного правопорушення або повідомила про нього внаслідок укладання угоди про визнання винуватості, то особа не може претендувати на отримання винагороди. Розмір винагороди становить 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих державі збитків. Відповідно ці 10% вираховуються після ухвалення обвинувального вироку судом. Водночас розмір винагороди не може перевищувати 3000 мінімальних заробітних плат, установлених на час вчинення злочину, тобто не може бути більшим за 20 100 000 грн. У випадках повідомлення декількома викривачами різної інформації про один і той самий корупційний злочин, зокрема інформації, що доповнює відповідні факти, розмір винагороди розподіляється у рівних частинах між такими викривачами.
На переконання авторів, справедливішими, особливо в умовах триваючої військової агресії рф проти України, є виплати винагороди викривачеві за рахунок інших, ніж бюджетні кошти. Зарубіжний досвід йде шляхом сплати винагороди викривачеві з інших, аніж державний бюджет, джерел. Наприклад, у США на виконання Whistleblower Protection Act винагорода сплачується з коштів, отриманих у результаті розслідування порушень закону та виконання рішень суду у справах про порушення законодавства чи коштів, отриманих від компаній, які порушують законодавство, у випадку, якщо викривачі надали цінну інформацію про порушення закону. У Великій Британії на виконання The Bribery Act винагороду для викривачів сплачують із коштів, отриманих від компаній, які порушують закон щодо запобігання корупції та уникнення підкупу.
Щодо порядку отримання винагороди, то зауважимо, що вона виплачується викривачу за результатами судового розгляду після ухвалення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили. Визначаючи конкретний розмір винагороди, суд керується такими критеріями: 1) персональність інформації, тобто вона має бути отримана викривачем особисто чи походити від його особистої обізнаності, зокрема бути одержаною від третіх осіб; 2) повідомлена інформація не має бути загальнодоступною. Така інформація не повинна вже перевірятися правоохоронними органами. Тобто на момент повідомлення правоохоронці не повинні проводити розробку того самого факту або особи. Відповідно інформація, з якою звернувся викривач, не має бути повідомленою іншою особою чи бути отриманою з інших джерел, оскільки це унеможливлює отримання винагороди викривачем.
Для того щоб отримати винагороду, особа має повідомити важливу інформацію, тобто таку, що містить фактичні дані, які підлягають перевірці та мають фактично входити до предмета доказування у кримінальному провадженні. Так, йдеться про інформацію щодо: 1) самої події правопорушення (часу, місця, способу та інші обставини); 2) винуватості особи у вчиненні правопорушення, тобто такі, щоб розкривали форму вини (умисність діяння), мотив і мету вчинення правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, яка ймовірно завдана, розмір неправомірної вигоди тощо.
У разі невідповідності повідомлення викривача хоча б одному із двох зазначених критеріїв викривач не може претендувати на винагороду. Варто звернути увагу, що в органу досудового розслідування та процесуального керівника з’являється обов’язок проінформувати НАЗК протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до ЄРДР у письмовій формі про те, що розпочато розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування, а також інші відомості. У практичній площині виникає велика проблема у правоохоронних органів та судів з ідентифікацією особи саме у статусі викривача корупції. Нерідко у кримінальних провадженнях викривачі хибно отримують процесуальний статус заявників, що ускладнює набуття статусу викривача корупції та отримання винагороди. Водночас серед окремих осіб, які заявляють про кримінальне правопорушення, відсутні дійсні мотиви викрити корупцію. Так, мотиви подачі заяв можуть бути різноманітними — від помсти колишнім роботодавцям до жаги отримання матеріальної винагороди без надання достатньої фактичної інформації про вчинення злочину.
Є непоодинокі випадки, коли під виглядом викриття корупційного злочину деякі громадяни намагаються помститися своїм керівникам чи колегам, з якими в них не склалися відносини. З огляду на це, безумовно, важливе виховання українського суспільства у дусі нетерпимості до будь-якого корупційного прояву, незалежно від можливості отримати за це матеріальну винагороду. Також викривач має низку трудових гарантій, якими не можна зловживати у трудових правовідносинах. Так, Закон гарантує захист трудових прав викривача, прямо вказуючи на найбільш поширеніформи негативних заходів впливу, які керівнику або роботодавцю заборонено застосовувати до викривача у зв’язку з повідомленням, одночасно залишаючи перелік таким форм відкритим, тобто невичерпним.
Згідно з ч. 1 ст. 53-4 Закону викривачу не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, його не може бути звільнено, примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) чи загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням. Так, до негативних заходів також можуть належати формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця вибіркового характеру, які не застосовуються до інших працівників у аналогічних випадках тощо.