Однією з особливостей українського земельного законодавства останніх років є боротьба за повноваження щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Йдеться не тільки та навіть не стільки про те, до якого бюджету надходитимуть платежі від плати за землю, а про те, хто саме вирішуватиме подальшу долю земельних ресурсів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З набранням чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. (далі — ЗКУ) було запроваджено цілком логічний підхід — землями комунальної власності розпоряджаються відповідні місцеві ради, а державної власності — відповідні органи виконавчої влади. Проте реальному використанню такого підходу протягом тривалого часу перешкоджала відсутність розмежування земель державної та комунальної власності. Тому на практиці застосувався інший підхід, закріплений в п. 12 Перехідних положень ЗКУ: «Землями в межах населених пунктів розпоряджаються відповідні місцеві ради, а за межами — відповідні органи виконавчої влади». Відголоски цього принципу й досі залишаються в законодавстві (наприклад, у ч. 3 ст. 20 ЗКУ щодо зміни цільового призначення земельних ділянок).