Однією з визначальних подій 2019 р. був стрімкий початок земельної реформи, який ознаменувався очікуванням закінчення дії земельного мораторію на вільний обіг земель с/г призначення та неприйняття альтарнативних Проєктів Закону щодо обігу земель сільськогосподарського призначення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За власними спостереженнями автора цієї статті, саме така «стрімкість» (реєстрація зазначеного законопроєкту у вересні 2019 р. — отримання необхідних висновків, погоджень тощо за жовтень 2019 р. — миттєве включення до порядку денного Верховної Ради України), бажання накласти на українські реалії іноземний досвід та несистемність формування правових основ вільного ринку землі можуть дозволити земельній реформі повторити всі негативні ознаки сертифікатної (ваучерної) приватизації, коли український народ нібито одразу став власником частини національного багатства у вигляді акцій підприємств тощо, а потім згідно із тогочасним законодавством і шляхом нехитрих маніпуляцій прогнозовано швидко позбувся бодай надії на отримання дивідендів.
Проведення земельної реформи за схожих обставин (необізнаність, інертність та відсутність мінімальних інвестиційних ресурсів у мешканців села, концентрація земель у великих агрохолдингів, багаторічний досвід «творчого» застосування законодавства органами влади й місцевого самоуправління тощо) так само може зробити всіх селян та інші верстви населення України «секундними» власниками землі. Хоча є надія на те, що українське суспільство пройшло період «дитинства», стало більш освіченим (якщо можна застосувати таку характеристику до складної організованої сукупності індивідуумів) та не допустить аналогічного за своїми непоправними наслідками сценарію сертифікатної (ваучерної) приватизації.