Аграрний ринок України, які будь-який інший, має свої складові, без яких він не може успішно функціонувати та задовольняти потреби його учасників. Умовно аграрний ринок України стоїть на трьох «китах», які щороку по-різному на нього впливають: виробництво, логістика та зберігання. Залежно від стану окремих зазначених галузей, формується цінова політика на вітчизняну аграрну продукцію як в Україні, так і за кордоном.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Діяльність зі зберігання аграрної продукції в Україні забезпечується переважно елеваторами або зерновими складами, в яких здійснюється не лише зберігання, але й очищення та сушіння відповідних категорій зерна для приведення їх у відповідність до стандартів, яких вимагає світовий аграрний ринок. Згідно з відомостями ІА «АПК-Інформ», в Україні налічується понад 1100 робочих елеваторів, загальна потужність одночасного зберігання яких складає близько 46 млн т. При цьому, на думку багатьох експертів, сьогодні існує дефіцит сучасних елеваторних потужностей.
Насамперед, такий дефіцит зумовлений неоднозначною процедурою створення елеваторів або зернових складів, яка діяла до 2014 р. Наразі процедуру легалізації зернових складів та елеваторів було значно спрощено, що має дати поштовх для збільшення об’ємів потужностей зернового зберігання. Законодавством України визначені окремі суб’єкти зберігання зерна: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні та комбікормові підприємства); суб’єкти виробництва зерна, якими є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, що використовуються для виробництва зерна, та які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах; інші суб’єкти, що беруть участь у процесі зберігання зерна. Отже, сьогоднішнє законодавство дозволяє зберігати зерно як в елеваторах, так і в невеликих зерносховищах.
До 2014 р. всі зерносклади проходили обов’язково сертифікацію. Однак якщо сільськогосподарський виробник використовував свої зернові склади лише для власних потреб, то жодних дозвільних документів не потрібно. На щастя, сьогодні не потрібно отримувати сертифікат відповідності послуг зі зберігання зерна для надання таких послуг іншим суб’єктам господарювання. Наразі умови зберігання зерна встановлюються в договорі складського зберігання зерна, типова форма якого затверджена Кабінетом Міністрів України. Після укладення відповідного договору обов’язком зернового складу є видача складських документів на відповідне зерно, форма яких також встановлена законодавством. На підставі виданих складських документів власник зерна надалі може ним розпоряджатися: продавати, передавати у заставу тощо. Щоб мати можливість формувати та видавати складські документи, зерновому складу необхідно приєднатися до реєстру складських документів на зерно, що можна зробити шляхом звернення до Державного підприємства «Держреєстри України».
У 2018 р. роботи зі зберігання та переробки зерна було виключено з переліку робіт підвищеної небезпеки, що дозволяє не отримувати окремий дозвіл на виконання вказаних робіт у Держпраці, як це робилося раніше.
Проте не все так просто. Законодавством України встановлено, що зерновий склад, приймаючи зерно, зобов’язаний провести його аналіз. У зв’язку з цим на зерновому складі необхідно створити відповідну лабораторію, яка здійснюватиме аналіз та стандартизацію усього наявного зерна. На підставі результатів аналізу зерна формується вартість відповідної продукції, адже аналізи відображають клас відповідного зерна, яке було прийнято на зерновий склад. Окрім того, лабораторія здійснює контроль за якістю відповідної продукції на всіх етапах її зберігання (зокрема, сушіння, вентиляція, очищення). В результаті проведення аналізів відповідного зерна, лабораторія повинна встановити низку показників якості зерна (вологість, зернова та сміттєва домішка). Від зазначених показників якості зерна залежить її класовість.
Зазвичай рекомендують проводити акредитацію таких лабораторій для отримання відповідного атестата, який підтвердить компетентність лабораторії у проведенні аналізів зернової продукції. Однак обов’язковість проведення акредитацій відповідних лабораторій не встановлена законодавством. Така акредитація здійснюється добровільно шляхом звернення до Національного органу України з акредитації.