Стабільне функціонування сфери виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції в нинішніх економічних умовах неможливе без належного використання фінансового інструментарію, який покликаний забезпечувати фінансову стабільність учасників господарського процесу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Економічні ризики сторін пов’язані із сезонністю такої сфери як агровиробництво, що визначається високим рівнем непередбачуваності цінової політики після завершення сезону збору врожаїв. Це викликає значні коливання цін на агротовари, що змушує певну частину агровиробників (переважно ту, яка не має можливості протягом тривалого часу зберігати товар, здійснювати його переробку тощо) продавати свій врожай за найменш вигідними цінами. Водночас чинне законодавство надає можливість завдяки використанню певних фінансових інструментів хеджувати свої економічні ризики та бути більш впевненими в питаннях фінансової забезпеченості. Серед таких фінансових інструментів окрему увагу зосередимо на аграрній розписці та форварді.
Аграрна розписка як фінансовий інструмент
Легальне визначення аграрної розписки міститься у ст. 1 Закону України «Про аграрні розписки» (далі – Закон), відповідно до якої під аграрною розпискою розуміється товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку с/г продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах.
Закон виділяє два види аграрних розписок: товарну та фінансову. Під товарною аграрною розпискою розуміється така аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов’язання боржника за нею здійснити поставку узгодженої с/г продукції, якість, кількість, місце та строк поставки якої визначені аграрною розпискою (ст. 3 Закону). Фінансовою аграрною розпискою визнається така аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов’язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за погодженою боржником і кредитором формулою, враховуючи ціни на с/г продукцію у визначеній кількості та якості (ст. 5 Закону).
Передумовою використання такого фінансового інструменту як аграрна розписка слугує те, що агровиробник повинен мати на праві власності або на відповідному іншому речовому праві (наприклад, оренда, емфітевзис) земельну ділянку с/г призначення. Незалежно від того, буде використана товарна чи фінансова аграрна розписка, вона обов’язково підлягає нотаріальному посвідченню, при цьому не може бути знерухомлена (переведена у бездокументарну форму). З одного боку, нотаріальна форма аграрної розписки зміцнює впевненість учасників операції в її законності, забезпеченості, непорушності, але з іншого – сприяє здорожчанню такого фінансового інструменту.
За посвідчення аграрних розписок нотаріуси справляють плату, враховуючи пп. «у» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 р. №7-93, яким за нотаріальне посвідчення договорів застави встановлено розмір ставки державного мита 0,01% предмета застави, але не менше ніж 5 нмдг і не більше ніж 50 нмдг. Зазначена позиція погоджена Міністерством фінансів України (лист від 09.04.2015 р. №31-11150-12-5/12354) та ДФС України (лист від 15.06.2015 р. №14216/5/99-99-19-02-02-16). Зазначене пояснюється тим, що аграрна розписка, насамперед, є товаророзпорядчим цінним папером, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку с/г продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах.
Сьогодні ставка державного мита в розмірі 0,01% не становить суттєвої перепони для використання такого фінансового інструменту, оскільки відповідно до даних ДП «Аграрні розписки», станом на 01.03.2020 р. обліковується 1506 відкритих аграрних розписок, виданих 125 кредиторам на загальну суму 11,1 млрд грн. При цьому з 2015 р. загалом було видано 2063 аграрні розписки на загальну суму 14,2 млрд грн, а всього інструментом скористалися 995 сільгоспвиробників, 90% з яких є невеликими та середніми за розміром.
Однак наразі аграрна розписка все ж таки є більш витратною у порівнянні з форвардним контрактом, який взагалі не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. До того ж варто пам’ятати, якщо агровиробник вирощує кілька видів с/г продукції, то на кожен з цих видів він зобов’язаний видати окрему аграрну розписку (ст. 9 Закону). За умови, що агровиробнику необхідно реалізовувати декілька агропродуктів, таке «розпорошування сил» може виявитися недоцільним, оскільки це спричинить здорожчання фінансового інструменту.
Функціонування фінансового інструменту аграрної розписки передбачає щонайменше двох суб’єктів, проте означених може бути й три. Такими суб’єктами можуть бути агровиробники, дистриб’ютори та трейдери. Як правило, дистриб’ютори надають аграріям товари, необхідні для вирощування с/г продукції (насіння, добрива, засоби боротьби зі шкідниками тощо). Звичайно, дистриб’ютору, якому первісно видається аграрна розписка (у разі видачі саме товарної аграрної розписки), не потрібен майбутній врожай, адже останній ще потрібно реалізувати власними силами. Фінансовий інтерес для дистриб’ютора становлять саме кошти, які він бажає отримати за товар, первісно переданий аграрію. Такий фінансовий інтерес стимулює дистриб’ютора відступати своє право за аграрною розпискою третій особі (трейдеру), який на обумовлену дату або в інший час після збору врожаю (завершення маркетингового року) звернеться до аграрія з вимогою поставити товар.
Використання аграрної розписки надає аграрію одну суттєву перевагу – зобов’язання з поставки товару або сплати коштів у будь-якому випадку прив’язується до збору врожаю, а у разі неврожаю дата виконання зобов’язань за погодженням з кредитором може бути перенесена на наступний маркетинговий рік. Також фінансові інтереси кредитора за будь-яких умов забезпечуються заставою майбутнього врожаю. При цьому розмір застави повинен бути не меншим ніж розмір зобов’язання за аграрною розпискою. Все це дає підстави для висновку про повне, а не часткове забезпечення вимог кредитора, що робить аграрну розписку привабливою для використання.
Форвард як фінансовий інструмент
Хеджування фінансових інструментів агровиробниками надає їм можливість бути більш впевненими в результатах господарської діяльності, планувати свій бюджет, у тому числі на майбутній маркетинговий рік. Одним із таких фінансових інструментів є форвард (форвардний контракт).
Відповідно до п. 9 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 р. №632, під форвардним контрактом розуміється двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.
Загалом умови форварду визначають його сторони, проте останній обов’язково має містити такі реквізити: назва контракту, сторони контракту, базовий актив контракту та його характеристики (асортимент – для товарів), кількість базового активу, вартість контракту, ціна виконання, термін виконання, порядок оплати придбаного (проданого) базового активу, відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, порядок розгляду спорів, адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.
У разі укладення форварду сторони наперед визначають ціну базового активу (с/г продукції), який необхідно буде поставити після збору врожаю. Це сприяє стабільності та впевненості сторін стосовно цінової політики в майбутньому, дозволяє агровиробнику планувати свої дії щодо кількості с/г продукції, яку він виробить, а також тієї ціни, яку він за неї отримає. Водночас застосування такого фінансового інструменту передбачає, що агровиробник не може отримати вигоду від подорожчання товару на момент його поставки (закінчення форвардного строку), а покупець – від здешевшання активу, адже зобов’язаний заплатити саме обумовлену форвардом ціну, а не ту, яка склалася на ринку.
Враховуючи означені ризики щодо «не поставки/не купівлі» товару у разі економічної невигідності операції для однієї зі сторін, видається за доречне передбачити у форварді відповідальність сторін за наслідками невиконання зобов’язання, які стимулюватимуть сторони дотримуватися умов договору шляхом встановлення штрафних санкцій, розмір яких буде більшим ніж вигода, отримана від відмови реального виконання.
Варто зауважити, що навіть у разі належного виконання форварду агровиробник отримує кошти за свою с/г продукції лише за фактом поставки. Саме тоді покупець здійснює її оплату за наперед визначеною ціною. Однак агровиробнику можуть знадобитися кошти чи інші ресурси (наприклад, для посівної), але форвард цього не передбачає. Для вирішення цього питання сторони форварду можуть домовитися про певний авансовий платіж, відповідно до якого продавець отримує частину суми за наперед проданий товар, а решта суми буде сплачена після факту поставки. Вважаємо, що в такому випадку авансовий платіж виконуватиме подвійну функцію: відбуватиметься кредитування агровиробника, який «вже зараз» використовує залучені кошти, та забезпечуватимуться інтереси покупця, якому у разі відмови продавця від форварду зобов’язані будуть сплатити штрафні санкції (як правило, у подвійному розмірі), передбачені договором.
Загалом, чим більший відсоток авансу від ціни форварду передається аграрію під час укладення форварду, тим більша вірогідність поставки с/г продукції, адже кожна зі сторін буде зацікавлена не втрачати суму авансу та не сплачувати штрафні санкції.
Слід зазначити, що правова природа форвардного інструменту передбачає отримання аграрієм виключно коштів, а не інших ресурсів (добрив, паливно-мастильних матеріалів тощо) для ведення агробізнесу, що допускається у разі використання аграрної розписки. Ще один момент полягає в тому, що за фінансовою аграрною розпискою, яка передбачає сплату кредиторові коштів, а не поставку с/г продукції, розмір зобов’язання визначається за формулою, враховуючи ціни на с/г продукцію у визначеній кількості та якості. Це означає, що розмір зобов’язання за фінансовою аграрною розпискою визначатиметься на дату платежу, але не на дату укладення такої розписки, що наближує її не до форварду, а до ф’ючерсу.
Правовою метою форварду є забезпечення поставки с/г продукції, за фактом якої аграрій отримує саме кошти. При цьому зобов’язання агровиробника не можуть полягати у сплаті на користь кредитора коштів (як при фінансовій аграрній розписці), оскільки останні сплачуються саме аграрію за поставлений товар.
Порівняння аграрної розписки та форварду
Оскільки аграрна розписка та форвард є різновидами фінансових інструментів, вони мають певні спільні ознаки. Однак саме відмінні ознаки цих фінансових інструментів надають можливість більш ефективно використовувати фінансові інструменти з метою досягнення максимально бажаного економічного ефекту.
Спільні ознаки аграрної розписки та форварду як фінансових інструментів:
- встановлюється зобов’язання поставити с/г продукцію (сплатити кошти) в майбутньому (виконання зобов’язання відбувається після збору врожаю);
- виконання зобов’язання відбувається на заздалегідь встановлену дату;
- розмір боргового зобов’язання встановлюється у вигляді обумовленої ціни або за допомогою формули (стосовно фінансової аграрної розписки);
- існує мінімальний ризик зриву господарської операції (поставки с/г продукції) за аграрною розпискою, а щодо форварду – у разі авансування операції.
Відмінні ознаки аграрної розписки та форвардного контракту:
- форвардом передбачається отримання лише коштів, а при аграрній розписці можуть отримуватися кошти та інші ресурси (аграрна розписка є більш універсальною);
- форвард встановлює порядок передання коштів за фактом купівлі-продажу (за умови відсутності авансового платежу), а при аграрній розписці актив передається одразу (діаметрально протилежна спрямованість руху активу від особи кредитора залежно від темпоральної складової);
- форвард не передбачає застави як обов’язкової вимоги, натомість аграрна розписка завжди забезпечується заставою майбутнього врожаю (імперативність застави як критерій забезпеченості інтересів кредитора);
- укладення форварду не вимагає дотримання нотаріальної форми, а аграрна розписка підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (форвард є дешевшим фінансовим інструментом);
- аграрна розписка видається до завершення технологічного циклу виробництва, а форвард може встановлювати як на більш короткий, так і на більш тривалий строк (форвард є темпорально більш універсальним);
- захист прав кредитора у разі порушення умов з форварду передбачає необхідність судового захисту (отримання рішення суду, виконавчого документа), а при аграрній розписці нотаріус вчиняє виконавчий напис, що відразу перетворює таку розписку на виконавчий документ (процесуальна сторона захисту прав).
Висновок
Фінансові інструменти в агросекторі з кожним роком відіграють все більшу роль у процесі здійснення господарської діяльності, допомагають вдало зхеджувати можливі ризики на аграрному ринку, при цьому забезпечивши максимально можливий економічний ефект. Незважаючи на такий порівняно новий для українського законодавства фінансовий інструмент як аграрна розписка, він вже встиг себе зарекомендувати як вдалий механізм альтернативного кредитування, який успішно поєднав захист інтересів боржника та кредитора. Однак лише ефективне поєднання різних фінансових інструментів здатне створити умови для стабільного та ефективного ведення агробізнесу.