Сьогодення свідчить про те, що спори у сфері інтелектуальної власності є непоодинокими, незважаючи на те, що за чисельністю вони значно поступаються, наприклад, спорам у сфері земельних відносин (на що є об'єктивні причини). При цьому ініціаторами судових процесів, що стосуються інтелектуальної власності, не завжди є добропорядні позивачі, які бажають захистити власний законний інтерес. Застосовуючи судові процедури, певні суб'єкти господарювання намагаються шляхом судової тяганини та наявних інструментів судової системи обмежити конкуренцію на ринку, внаслідок чого на певний час відтерміновується початок розповсюдження продукції на території України. Насамперед, це судові справи, пов'язані зі знаками для товарів і послуг, про які детальніше мова піде далі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
А як у Європейському суді загальної юрисдикції?
Передусім, доцільно зазначити, що як на міжнародному, так і на національному рівні під час вирішення спорів, що стосуються торговельних марок, застосуванню підлягає Паризька конвенція про охорону промислової власності. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також встановлює визначальне значення застосування означеної Конвенції.
Не так давно Європейський суд загальної юрисдикції (Загальний суд ЄС) розглядав спір між концерном Adidas та бельгійською компанією Shoe Branding Europe BVBA. Концерн Adidas намагався домогтися через суд заборони бельгійській компанії використовувати її власний логотип (дві паралельні смужки). Для цього концерну Adidas потрібно було довести той факт, що його власний логотип є захищеною торговельною маркою. Європейський суд загальної юрисдикції встановив, що торговельна марка Adidas — три смужки, які йдуть у будь-якому напрямку, не має достатньої кількості характерних особливостей, для того щоб заборонити бельгійській компанії використовувати її торговельну марку. Порівняльні зразки доступні в мережі Інтернет, де кожен може оцінити та сформувати власне бачення щодо наявності чи відсутності змішування знаків для товарів і послуг.
Іншою справою Європейського суду загальної юрисдикції стала справа компанії Rubik's Brand Ltd. У цій справі суд постановив, що лише одна форма кубика не є достатньою для захисту торговельної марки, а отже, і продукту від несанкціонованого копіювання.
Національний захист торговельних марок
З огляду на судову практику Верховного Суду з приводу торговельних марок (визнання знаків для товарів і послуг добре відомими, визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послу тощо), варто констатувати той факт, що позиція суду касаційної інстанції щодо інтелектуальної власності є більш усталеною, якщо порівнювати спори у сфері інтелектуальної власності з іншими категоріями спорів. При цьому кожна справа є унікальною, а тому необхідно було б виокремити певні аспекти розгляду таких справ.
При цьому під час розгляду справи в українському суді ключове значення матиме висновок експертизи щодо схожості знака для товарів і послуг однієї компанії зі знаком іншої компанії. Однак нерідко трапляються ситуації, що висновок експертизи у справі не один, а два чи більше, при цьому наявні висновки експертів суперечать один одному, а їх обґрунтування є діаметрально протилежним.
З боку пересічного споживача
Відповідно до положень чинних процесуальних кодексів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наявних у матеріалах справи. Жоден доказ для суду не має заздалегідь встановленої сили. Означені процесуальні норми імперативно застосовуються судами, особливо у випадках, коли матеріали справи містять суперечливі докази. Мабуть, у цьому контексті не так давно процесуальні кодекси були доповнені такою властивістю доказів як вірогідність.
Вказані вище процесуальні норми неабияк важливі в тих випадках, коли за висновком експерта одна торговельна марка є схожою з іншою настільки, що їх можна сплутати, а тому права одного правовласника порушуються правами на торговельну марку іншого правовласника. Натомість під час розгляду справи в суді учасник справи подає до суду інший висновок експерта, що повністю суперечить висновкам попередньої експертизи — знаки для товарів і послуг не є схожими настільки, що їх можна сплутати. У такому випадку суди вдаються до оцінки відповідних висновків експертів загалом та оцінюють їх як пересічний споживач. Наскільки суд може оцінювати висновки експертиз як пересічний споживач — проаналізуємо далі.
Про можливість оцінки судами висновків експертів з боку пересічного споживача зазначено у постанові Верховного Суду від 15.07.2019 р. у справі №910/18587/16. У вказаній справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що відповідач не порушив права позивача. При цьому в матеріалах справи містився висновок комісійної судової експертизи, в якій один експерт зробив висновок на користь позивача, інший експерт — на користь відповідача. Надалі рішення було оскаржене в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції призначив повторну комісійну судову експертизу у сфері інтелектуальної власності, за результатами проведення якої суд дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення.
В означеній вище постанові після касаційного розгляду Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції оцінили висновки експертизи з позиції пересічного споживача, адже сприйняття марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль під час їх порівняння та оцінювання. Для розуміння та формування власної думки про те, чи є торговельні марки схожими, чи вони не є такими, що можуть бути сплутані, рекомендуємо переглянути порівняння торговельних марок, щодо яких виник спір у справі №910/18587/16 (зразки містяться у вільному доступі в мережі Інтернет).
При цьому з формулювання суду чітко не вбачається, чи оцінювали суди висновки експертиз, проведених у процесі розгляду справи, чи оцінили суди торговельні марки, які були об'єктом дослідження таких експертиз. Адже в останньому випадку суд дослідив та встановив би обставини справи на підставі доказів, дослідження яких вимагає спеціальних знань саме у сфері інтелектуальної власності, а не у праві інтелектуальної власності.
Іншою постановою Верховного Суду від 20.02.2020 р. у справі №910/20650/17 було скасоване рішення суду апеляційної інстанції та залишене чинним рішення суду першої інстанції. Мотивом такого рішення стала обставина, що порушуючи норми процесуального права, не була здійснена оцінка доказів (зокрема, висновків експертиз), а суд апеляційної інстанції перебрав на себе невластиві суду функції експерта.
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що все ж таки судова практика формується таким чином, що суд не має повноважень оцінювати торговельні марки на предмет їх схожості та робити висновок про те, можливо чи неможливо їх сплутати. Натомість у тій ситуації, коли висновки експертів суперечать один одному, очевидно, суд може і повинен їх дослідити та надати оцінку кожному, в тому числі з яких причин один з висновків є більш вірогідним у порівнянні з іншим. Окрім того, слід зазначити, що національні суди намагаються вдаватися до оцінки висновків експертиз щодо торговельних марок з боку пересічного споживача винятково в неоднозначних випадках, коли докази у справі є неузгодженими між собою.
Правовласник — відповідач у справі
Як відомо, у випадку оскарження визнання знака для товарів і послуг добре відомим позовні вимоги полягають у визнанні недійсним рішення Апеляційної палати Мінекономіки та наказу Мінекономіки, яким таке рішення було затверджене. При цьому трапляються випадки, коли позивачі, помилково вважаючи, що оскаржують лише індивідуальний акт державного органу, не вказуються відповідачем правовласника, щодо знака для товарів і послуг якого виник спір.
По‑перше, визначення відповідачів у справі є прерогативою позивача, а тому не варто розраховувати, що суд самостійно залучить належного відповідача у справу. Суд на власний розсуд не може залучити до участі у справі відповідача без відповідного клопотання позивача. По‑друге, судовим рішенням не можна покладати на третіх осіб, які заявляють чи не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а також на осіб, які не беруть участі у справі, будь-які матеріально-правові обов'язки, встановлювати чи захищати їхні права.
Таким чином, не зазначення правовласника відповідачем або навіть зазначення його третьою особою у спорі матиме наслідком залишення позову без задоволення, адже внаслідок розгляду спору порушиться право власника на знак для товарів і послуг. Яскравим прикладом є постанова Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі №910/17792/17, з якої вбачається, що суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги та визнав недійсними свідоцтва третьої особи. Підставою для скасування рішення стала лише обставина, що судове рішення не може порушувати права третьої особи.
Ефективне доказування
Як зазначалося, визнання знака для товарів і послуг в адміністративному порядку закінчується прийняттям наказу Мінекономіки. При цьому залишається питання про те, чи повинен позивач, оскаржуючи таке визнання, довести, що на відповідну дату знак для товарів і послуг не міг бути добре відомим в Україні, чи може оскаржувати відповідні рішення у зв'язку з недостатністю доказів, на підставі яких Апеляційна палата Мінекономіки прийняла рішення про визнання знака добре відомим?
Знову ж таки, прикладом є справа №910/17792/17, в якій під час першого кола розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що Апеляційна палата Мінекономіки не могла визнати знак добре відомим на відповідну дату на підставі тих доказів, які були надані заявником. Надалі, як зазначалося вище, суд касаційної інстанції не розглядав справу по суті, а лише скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з незалученням до справи як співвідповідача правовласника, знак якого є предметом оскарження.
Однак під час нового розгляду суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції (хоча раніше цей суд дійшов висновку про недостатність доказів для визнання знака добре відомим та надання йому відповідного захисту), залишив позовну заяву без задоволення. В обґрунтуванні такого рішення вказується, що позивач посилався на незаконність рішення Апеляційної палати Мінекономіки, зазначав, які саме норми чинного законодавства України були порушені, при цьому з моменту відкриття провадження не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на певну дату знак для товарів і послуг відповідача не був добре відомим. Звичайно, позивач подав касаційну скаргу, але наразі повна постанова Верховного Суду не опублікована.
Таким чином, можна зробити висновок, що у разі оскарження рішень державних органів про визнання торговельної марки добре відомою буде недостатньо лише посилатися на порушення такими державними органами чинного законодавства України та недостатність документів для такого визнання. Загалом, позивач також повинен надати документи, які б свідчили про те, що в певний період часу знак не міг бути добре відомим. Інша справа, що в переважній більшості випадків позивач не має доступу до таких документів, тому щонайменше без клопотань про витребування доказів судом не обійтися.
Важливість спростування доводів іншої сторони також підтверджується постановою Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі №910/7000/19, в якій суд касаційної інстанції відхилив доводи відповідача, адже останній не надав суду іншого висновку експертизи про її призначення судом, а також не заявляв клопотання.
Таким чином, слід констатувати, що у справах, пов'язаних із захистом прав на торговельні марки, неабияке значення відіграє результат висновку експерта, хоча трапляються випадки, коли є декілька висновків експертиз, а їхні результати суперечливі. При цьому кожна справа є індивідуальною, адже очевидно, що спори стосуються різних торговельних марок, в яких ступінь унікальності щоразу буде відрізнятися. Водночас скасування свідоцтва достатньо часто спричиняє чималі збитки для бізнесу, а тому не буде достатнім та розумним інструментом лише побудова власної позиції в суді на етапі виникнення спору. Безперечно, займатися захистом своєї торговельної марки потрібно ще до подання заявки на її реєстрацію, зокрема, шляхом аналізу інших зареєстрованих марок, прив'язки певних кольорів до торговельної марки або навпаки.