Чинні процесуальні закони гарантують забезпечення права відповідача на розгляд його справи компетентним судом. Однак на практиці зазначена гарантія реалізуються не завжди. Проблеми створення «штучної» підвідомчості та підсудності справ не є новими, а схеми зловживання правом шляхом недобросовісної зміни компетентного суду у власних інтересах широко відомі в юридичному середовищі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Мотиви для створення «штучної» підвідомчості або підсудності можуть бути різними: від бажання, щоб розгляд справи відбувався у потрібному позивачеві місці (території), до зацікавленості у розгляді справи в іншій юрисдикції, де склалася більш позитивна практика у відповідній категорії справ. Прагнення позивачів скерувати спір до «зручного» суду, з огляду на наявність можливості реалізації корупційної складової вирішення справи, на жаль, також не можна не згадати у контексті мотивації до таких дій.
Мабуть, найпоширенішим способом для того, щоб оминути юрисдикційні правила, які склалися в українській судовій практиці, є створення «штучної» підсудності/підвідомчості за допомогою договору поруки, укладеного без відома боржника між кредитором, котрий планує подавати позов, та фізичною/юридичною особою, яка знаходиться в тому регіоні, в якому кредитор бажає, щоб розглядалася його справа. Виглядає все досить просто. За загальним правилом, позов розглядається за місцезнаходженням відповідача. Створення кредитором «штучного» поручителя шляхом укладання вказаного договору поруки дає можливість кредитору подавати позов до співвідповідачів (боржника та поручителя) за місцезнаходженням одного з них. Звичайно, кредитор подає позов до суду за місцезнаходженням поручителя, який, як правило, віддалений від відповідача-боржника та є незручним для нього. В результаті, кредитор отримує розгляд справи у потрібному йому місці та у «зручному» для себе суді.
Якщо говорити про спори у сфері інтелектуальної власності (далі – ІВ), то практика створення «штучної» підвідомчості/ підсудності у таких справах не є поширеною. Проте останнім часом і в цій категорії спорів позивачі почали вдаватися до подібних зловживань, застосовуючи більш витончені схеми.
Чинне процесуальне законодавство України відносить розгляд справ щодо захисту прав ІВ, залежно від суб’єктного складу правовідносин (фізичні чи юридичні особи, державні та інші органи) й характеру правовідносин між сторонами (цивільні, господарські, владні тощо), до компетенції трьох різних судів – судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (адміністративних і господарських).
У спорах у сфері ІВ, з огляду на викладені вище мотиви, позивачі все частіше вдаються до створення «штучної» підвідомчості з метою переведення справи з компетенції господарських судів до компетенції судів загальної юрисдикції. Такі дії у більшості справ ґрунтуються на залученні у господарську справу неналежного «технічного» співвідповідача-фізичної особи з включенням до позову «штучних» вимог до останнього. Способи введення у справу «технічного» співвідповідача та, відповідно, позовні вимоги до нього можуть бути абсолютно різними й залежать виключно від фантазії та винахідливості позивача. Розглянемо один з них на прикладі цивільної справи.
У справі Старобільського районного суду Луганської області №431/4308/15-ц ТОВ «МТС» (не плутати з відомим оператором мобільного зв’язку) звернулося до ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» (відомий оператор мобільного зв’язку), Державної служби інтелектуальної власності України (далі – ДСІВ), ДП «Український інститут інтелектуальної власності» та фізичної особи Афанасьєва О.О. з позовом про визнання недійсними реєстрацій 26 знаків для товарів і послуг «МТС», а також визнання недійсним добре відомого знака «МТС» в Україні. За результатом розгляду цієї справи, згаданий суд вирішив задовольнити позовні вимоги частково та, зокрема, визнав недійсними 8 ключових міжнародних реєстрацій знаків ПАТ «Мобільні ТелеСистеми», а також визнав протиправним і скасував рішення Апеляційної палати ДСІВ щодо визнання знака «МТС» добре відомим в Україні.
Цікавим є той факт, що з 26 знаків, які оскаржувалися у цій справі, сукупно 25 знаків належать ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» (11 знаків) та ПрАТ «МТС Україна» – українське представництво мобільного оператора (15 знаків) і лише 1 знак за свідоцтвом №82290 належить фізичній особі-співвідповідачу Афанасьєву, який зареєстрований саме у м. Старобільськ Луганської області.
За результатами розгляду зазначеної справи, знак фізичної особи, за збігом обставин, не постраждав та не потрапив до переліку знаків, які були визнані судом недійсними. Найцікавішим виглядає саме обґрунтування суду у рішенні стосовно «долі» цього знаку. Так, згідно з рішенням, суд не вбачає підстав для визнання свідоцтва №82290 недійсним, оскільки на дату подання заявки на отримання цього свідоцтва не міг бути протиставлений раніше зареєстрований знак за свідоцтвом №49992 (на підставі якого оскаржуються всі 26 реєстрацій та добре відомий знак), оскільки заявником на отримання свідоцтва №82290 був саме позивач ТОВ «МТС». Тобто виявляється, що позивач нібито намагався довести недійсність знаку, який до недавнього часу (до передачі прав до фізичної особи перед поданням позову) йому належав та був від початку поданий ним на реєстрацію.
Звичайно, як можна здогадатися, ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» та ПрАТ «МТС Україна» не були повідомлені про розгляд зазначеної справи й дізналися про рішення лише після його фактичного виконання. До того ж справа була розглянута у надзвичайно короткий термін (для цієї категорії справ) без призначення та проведення жодних судових експертиз. Це дає підстави стверджувати, що переваги, які надає створення «штучної» підвідомчості, в описаній справі були реалізовані повною мірою.
Механізм протидії таким діям існує. Він був застосований апеляційним судом при перегляді вказаного рішення Старобільського районного суду. Суть лежить у площині вирішення питання про об’єднання в одному позові позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. При цьому в ч. 1 ст.16 ЦПК зазначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Пленум Верховного Суду України (далі – ВСУ) у своїй постанові від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у п. 15 роз’яснив, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні (тобто такі, що нерозривно пов'язані між собою), або якщо від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, та відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Апеляційний суд Луганської області, посилаючись, у тому числі, на вказані вище норми та на правову позицію щодо неприпустимості об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, що була висловлена ВСУ у постанові від 01.07.2015 р., винесеній за результатами розгляду справи №6-745цс15, дійшов висновку, що у цій справі суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ТОВ «МТС» до ПАТ «Мобільні ТелеСистеми», ДСІВ, ДП «Український інститут інтелектуальної власності», які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на це та керуючись, зокрема, ст. 205, 307, 310 ЦПК України, суд задовольнив апеляційні скарги ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» та ПрАТ «МТС Україна» і скасував рішення суду першої інстанції в частині вимог ТОВ «МТС» до ПАТ «Мобільні ТелеСистеми», ДСІВ, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (про визнання недійсними міжнародних реєстрацій та визнання протиправним і скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ) із закриттям провадження.
Таким чином, апеляційний суд, врахувавши суб’єктний склад сторін та заявлені вимоги, ефективно дав відсіч спробі ввести у справу «технічного» співвідповідача і виправив помилку суду першої інстанції, що полягала у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не належать до цивільної юрисдикції.
До подібних висновків щодо неможливості допустити об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних юрисдикцій (тим більше за умови відсутності спільності предмета позову), дійшов у своєму рішенні Апеляційний суд Чернівецької області під час перегляду рішення Садгірського районного суду м. Чернівці у справі №726/2309/15-ц за позовом ТОВ «Видавничий Дім Український Медіа Холдінг» (далі – ТОВ «ВДУМХ») до Соломоновича М.М. та ТОВ «Інтернет інвест» про відшкодування моральної шкоди, зобов’язання виконання обов’язку в натурі та відновлення становища, що існувало до порушення.
Цю справу також можна віднести до класичних прикладів створення «штучної» підвідомчості шляхом введення у справу «технічного» співвідповідача-фізичної особи з включенням до позову «фіктивних» вимог до останнього. Розгляд цієї справи, як і справи «МТС», відбувався в місцевому суді першої інстанції без залучення апелянта-правовласника компанії Форбс ЛЛС, питання про права якої (зокрема, щодо користування доменом forbes.ua) вирішувалися Садгірським районним судом м. Чернівці.
За результатами перегляду зазначеної справи в апеляційній інстанції, суд дійшов висновку, що з урахуванням предмету позову та суб’єктного складу сторін, позов ТОВ «ВДУМХ» до ТОВ «Інтернет інвест» підвідомчий господарському суду і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас відсутня спільність предмета позову ТОВ «ВДУМХ» до «залученої» фізичної особи Соломоновича М.М. Отже, суд першої інстанції у цій справі помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ТОВ «ВДУМХ» до ТОВ «Інтернет інвест» про припинення порушення та відновлення становища, що існувало до порушення (тобто ті вимоги, які безпосередньо впливають на права Форбс ЛЛС щодо користування доменом forbes.ua).
Аналогічні підходи до вирішення цього питання також були застосовані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді касаційної скарги ПАТ «Коблево» на рішення Приморського районного суду м. Одеси та ухвалу апеляційного суду Одеської області у справі №522/18296/14-ц за позовом науково-виробничого підприємства ТОВ «Нива» до двох фізичних осіб, ПАТ «Коблево», ДСІВ, Баядера Менеджмент Лімітед про визнання свідоцтв на знак для товарів і послуг недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, як можна побачити, на сьогодні вже сформувалась певна позитивна практика на рівні вищих судів, що забезпечує для відповідачів реальні механізми боротьби зі зловживаннями у вигляді створення «штучної» підвідомчості у спорах у сфері ІВ. При цьому вважаємо, що доцільним є закріплення та більш широке тлумачення зазначених інструментів протидії «штучній» підвідомчості на рівні законів.
Сподіваємося, що прогресивні ініціативи у напрямку боротьби зі зловживанням процесуальними правами найближчим часом будуть узагальнені та знайдуть своє відображення у проектах змін до основних процесуальних кодексів, які дуже очікує юридична спільнота.