За останніх два роки з початку повномасштабного вторгнення IP-сфера в Україні зазнала значних як законодавчих, так й інституційних змін, що безпосередньо вплинуло і на сферу судового захисту прав інтелектуальної власності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слід зазначити, що правосуддя загалом, які правосуддя у сфері IP-спорів, успішно адаптується до роботи в умовах воєнного стану та набирає обертів. Так, на прикладі статистики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі — КГС ВС) можна побачити, що протягом 2022 року на розгляд КГС ВС надійшло на 63,4% менше звернень з ІР-спорів, ніж у 2021-му. Тоді як у 2023 році, порівняно з показниками 2022-го, збільшилася кількість розглянутих КГС ВС справу сфері інтелектуальної власності на 19,1% (за даними статистики КГС ВС 2023 року).
Однак введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, надання Україні статусу кандидата у члени Європейського Союзу 23 червня 2022-го, визначення 8 листопада 2022 року Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) суб’єктом, що виконує функції НОІВ, прийняття відповідних змін до законодавства України для його гармонізації із законодавством ЄС і подолання наслідків військової агресії — всі ці події та обставини відобразилися і в рішеннях українських судів.
У цій статті розглянемо загальні тенденції і новели судової IP-практики, важливі правові висновки судів, які матимуть значення для формування єдності судової практики, а також виклики і питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності, з якими стикаються учасники IP-ринку в умовах війни.
Авторське право і суміжні права
Значною за кількістю спорів у сфері захисту авторських прав є категорія спорів про припинення порушень авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових/немайнових авторських прав. Однією з новел, які виникли в період дії воєнного стану, в такій категорії справ можна виділити новий підхід до розрахунку розміру компенсації.
Так, у справах про порушення майнових/немайнових авторських прав, яке відбулося до 1 січня 2023 року, розмір компенсації розраховується як 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, або як подвоєна чи потроєна сума винагороди з урахуванням обсягу порушення та/або намірів відповідача.
З набранням чинності Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1 січня 2023 року (далі — Закон про авторське право) законодавством закріплено новий порядок розрахунку компенсації, яка визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (далі — ПМПО) чи як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення — потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, щодо якого виник спір.
При цьому визначаються конкретні вимоги до розміру компенсації, такі як ефективність, співрозмірність і стримуючий характер, спрямованість на відновлення порушених прав та уникнення створення перешкод законній діяльності користувача.
Судова практика вже містить справи, в яких судами застосовується новий підхід до розрахунку компенсації.
Наприклад, у судовій справі №910/11011/23 позивач просив стягнути компенсацію у розмірі 50 ПМПО, помножених на кількість придбаного позивачем товару, на підтвердження порушення його авторських прав. Однак суд зазначив, що заявлена до стягнення сума перевищує гранично встановлений розмір, передбачений ч. 3 ст. 55 Закону про авторське право (тобто максимально встановлений розмір у 200 ПМПО), і зменшив розмір компенсації до 15 ПМПО.
У судовій справі №127/19930/23, серед інших вимог, було заявлено також вимогу про стягнення компенсації за порушення авторського права в розмірі 108 ПМПО. За результатами розгляду позовної вимоги суд задовольнив її тільки частково, обмеживши розмір компенсації до 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на підставі таких обставин:
–– тривалість порушення (порушення мало місце з травня місяця 2023 року до ухвалення судового рішення у цій справі, що становило близько пів року);
–– відсутність ознак систематичності порушення;
–– обсяг порушення, а саме поширення його на усю територію України;
–– сфера господарювання відповідачки, її наміри, вина та її форма.
Суд також звернув увагу, що докази на підтвердження завданих позивачу збитків не приймаються до уваги, адже звертаючись до суду, позивач обрала спосіб захисту у вигляді компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Цікавою обставиною у цій справі є те, що відповідач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила замість компенсації стягнути з неї на користь позивача отриманий нею внаслідок порушення прав позивача дохід, який є у більш ніж 10 разів меншим, ніж призначений судом розмір компенсації. На що апеляційний суд зазначив, що позивач самостійно, на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права, а відповідач не наділений правом на обрання способу захисту порушеного права позивача і може лише визнати або не визнати позов.
Однак слід пам’ятати, що в такій категорії справ, незважаючи на питання застосування положень старого чи нового Закону про авторське право для розрахунку компенсації, передусім мають бути доведені належними доказами обставини порушення авторських прав, зокрема наявність у позивача авторських прав, наявність правопорушення, вчинення його саме відповідачем тощо. Як показує судова практика (наприклад, у справі №922/527/23), за відсутності належних доказів та обґрунтування вказаних обставин питання розрахунку розміру компенсації відходить на другий план.
Також серед тенденцій у спорах про припинення порушення авторських прав слід зазначити поширеність таких позовних вимог, як публікація за рахунок відповідача в ЗМІ відомостей про допущені ним порушення та накладення на порушника штрафу у розмірі 10% суми, присудженої судом на користь позивача.
Заслуговує на увагу і судова практика у спорах про порушення авторських прав в інтернеті. У таких спорах корисною може стати практика сприймання та використання судами термінології, яка не знайшла свого закріплення у національному законодавстві України.
Так, у справі №759/8347/23/ Київський апеляційний суд зазначив: «Telegram-канал не є тим самим, що вебсайт та вебсторінка, крім того, в технологічному розумінні він не підпадає під вказані поняття. Telegram — це програма для обміну повідомленнями, і за своїми характеристиками не може вважатись ні вебсайтом, ні вебсторінкою. Telegram — це програма, яка являє собою багатоплатформовий месенджер, що надає опціональні наскрізні зашифровані чати та відеодзвінки, обмін файлами та інші функції... За таких обставин апеляційний суд вважає, що в частині порушень, які були виявлені в месенджері Telegram, відповідач не може бути звільнений від відповідальності (в порядку, визначеному ст. 56 Закону про авторське право)».
Таке формулювання дає можливість припускати, що якщо порушення авторського права відбувається в месенджері (наприклад, Telegram), то навіть за умови досудового врегулювання спору в порядку ст. 56 Закону про авторське право є шанс притягнути правопорушника до відповідальності й отримати компенсацію.
Торговельні марки
Визначення підстав і предмета позову є основою для подальшого успішного вирішення справи у судовому порядку. Саме тому важливим кроком для розвитку захисту прав ІВ, зокрема на торговельні марки, є визначення у судовій практиці загальних підходів до виникнення у позивачів прав на звернення з позовом за тих чи інших умов. Отже, на увагу заслуговують такі позиції, викладені у нещодавніх рішеннях Верховного Суду.
Оскарження рішення НОІВ про реєстрацію ТМ
На запитання «Хто і з яких підстав може оскаржити рішення НОІВ про реєстрацію ТМ?» Верховний Суд надав відповідь у Постанові від 9 лютого 2023 року у справі №910/5028/21.
У вказаній справі під сумнів потрапило право позивача на звернення до суду з позовною вимогою про визнання недійсним рішення НОІВ про реєстрацію торговельної марки. Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що право на оскарження рішення установи за заявкою належить лише заявнику. Тоді як ухвалення позитивного рішення за заявкою за умов відсутності заперечень третіх осіб не може порушувати права та охоронювані законом інтереси таких осіб. А такі треті особи не позбавлені права на звернення до суду із вимогою про визнання недійсним свідоцтва.
Верховний Суд зазначив у Постанові, що захист прав третіх осіб має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення. Відповідно право на оскарження третьою особою спірного рішення Національного органу інтелектуальної власності про реєстрацію торговельної марки у судовому порядку не може ставитися в залежність від того, чи скористалася така третя особа своїм правом на подання заперечень проти спірної заявки станом на момент її розгляду НОІВ.
Порушене право позивача у справах про дострокове припинення свідоцтва на ТМ
У справі №910/10906/22 виникла суперечність між позиціями першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у позивача порушеного права у справі за позовом про дострокове припинення свідоцтва на торговельну марку. Таку суперечність розв’язав Верховний Суд у Постанові від 30 листопада 2023 року.
Верховний Суд зазначив: «Конструкція дострокового припинення прав на торговельну марку покликана стимулювати інтенсивне використання торговельних марок у цивільному обороті. Допустимість дострокового припинення прав на торговельну марку є правовим засобом, який перешкоджає встановленню монополії на позначення, що не використовується суб’єктами з метою вирізнення товарів та послуг».
На підставі вказаної сутності категорії дострокового припинення та аналізу положень Закону про торговельні марки зроблено висновок, що звернутися до суду із заявою про дострокове припинення має право будь-яка зацікавлена особа, яка має певну мотивацію та інтерес (наприклад, набуття виключних прав на торговельну марку, використання схожого позначення тощо).
Захист прав на винаходи
Швидкими темпами розвивається і судова практика у сфері захисту прав на винаходи. З урахуванням широкого спектра питань і характеру викликів, які виникають внаслідок динамічної трансформації українського законодавства, навантаження у вирішенні таких питань припадає саме на суди. Так, до 16 серпня 2020 року в Україні законодавчо була закріплена процедура продовження терміну дії патенту (PTE). Після прийняття Угоди про асоціацію та внесення відповідних змін до патентного законодавства України, які набули чинності 16 серпня 2020 року, документ, регламент, процедури та набір умов стали іншими, а продовження строку чинності майнових прав на винахід (додаткова охорона) відтоді засвідчується сертифікатом додаткової охорони.
Відсутність закріплення умов реалізації та процесів переходу від старих положень до нової концепції додаткової охорони прав на винаходи поставила перед патентовласниками та учасниками IP-ринку нові виклики у захисті своїх прав.
У судовій справі №910/8295/21, яка вже декілька разів переглядалася різними судовими інстанціями, проявляється один із таких викликів — неможливість отримання додаткової охорони патентовласниками, які отримали право на продовження дії патенту до 16 серпня 2020 року з формальних підстав.
У розрізі перейняття міжнародних принципів захисту прав інтелектуальної власності Верховний Суд у Постанові від 14 грудня 2023 року зазначив, що «позбавлення права на додаткову охорону йде врозріз із взятими Україною зобов’язаннями за Угодою про асоціацію». В результаті, з урахуванням обставин конкретної справи, Верховний Суд визначив такі принципи застосування положень законодавства в «перехідний період», які можуть бути корисними для патентовласників:
–– вирішальною є не подія подання клопотання про додаткову охорону, а момент виникнення у позивача права на продовження строку дії прав на винаходи за патентом;
–– відсутність у внесених до законодавства у 2020 році новелах згадки про права власників патентів, що виникли до набуття чинності такими новелами, не має позбавляти права реалізувати своє гарантоване міжнародними договорами України право на отримання додаткової охорони;
–– встановлений законодавцем конкретний строк, протягом якого можна звернутися із клопотанням про додаткову охорону, має свою легітимну мету. Тому володілець патенту повинен з дня набрання чинності Законом України від 21 липня 2020 року №816-ІХ в розумні строки подати відповідне клопотання про додаткову охорону.
Певним викликом для судової IP-практики стало прийняття Закону №2174-IX, яким, по суті, закріплено збереження чинності в повному обсязі без винятку майнових прав інтелектуальної власності, строк дії яких мав закінчитися на день введення воєнного стану в Україні або в період дії воєнного стану. Наразі судова практика продовжує лише наздоганяти законодавчі новели і не може надати чіткого вирішення спірних питань, які виникають щодо застосування Закону №2174-IX.
Однак прояснювати деякі аспекти усіх спірних питань почав Верховний Суд у справі №910/9215/21, який зазначив: «Ані з прийняттям Закону України «Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв’язку із збройною агресією російської федерації проти України», положення якого не мають зворотної дії у часі, ані будь-якими іншими законодавчими нормами не передбачено «узаконення» дій з подачі особою без згоди правовласника заяви на державну реєстрацію лікарського засобу, діючою речовиною якого є сполука, яка тотожна з композицією, що захищена згідно з патентом України на винахід (права на який є чинними на момент подачі такої заяви)».
Наведені у цій статті судові рішення та огляди спорів дають підстави стверджувати, що судова IP-практика продовжує розвиватися в умовах війни та нових викликів, які виникли на шляху євроінтеграції України.