Захист авторських прав у мережі Інтернет ніколи не був простим завданням, враховуючи доволі «молоду» судову практику та законодавство, яке не може наздогнати розвиток комунікаційних технологій. Труднощі можуть виникати на всіх етапах спірних правовідносин: від встановлення винних осіб до притягнення їх до відповідальності та визначення розміру збитків. У цій статті ми проаналізуємо порушення авторських прав саме користувачами онлайн-платформ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що вважається порушенням?
Розміщення об'єкта авторського права в мережі Інтернет без дозволу правовласника є незаконним використанням такого об'єкта відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», а саме подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця та в будь-який час на власний вибір. Така кваліфікація правовідносин вже сформована практикою та визначена в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06.2010 р.
Як захищати порушене право?
У питанні захисту авторських прав щодо об'єктів, які розміщені на платформах обміну інформацією, чи не найважливішим завданням буде визначення учасників таких правовідносин та кола відповідальних осіб. Власники (адміністратори) онлайн-платформи надають лише технічну можливість розміщувати в мережі різноманітну інформацію та файли, а отже, активні дії щодо використання об'єктів авторського права здійснюються користувачами таких онлайн-платформ. Досі існує міф про відсутність будь-якої відповідальності власників (адміністраторів) онлайн-платформ через їх відстороненість від конфліктних правовідносин та відсутності обов'язку здійснювати перевірку будь-якого контенту на факт «чистоти» у правовому полі інтелектуальної власності. Насправді, не все так просто. Власники (адміністратори) таких платформ мають значний перелік зобов'язань щодо авторів та правовласників, а національне законодавство вже містить низку ефективних норм щодо способів захисту авторських прав.
Нещодавно в ЗУ «Про авторське право і суміжні права» з'явилася норма ст. 52-1 та ст. 52-2, яка регламентує порядок дій правовласника у разі виявлення порушень авторського права з використанням мережі Інтернет. Закон надає правовласнику можливість звернутися до «власника вебсайту та (або) вебсторінки», а також до «постачальника послуг хостингу» із заявою про припинення порушення, до якої висувають низку вимог щодо змісту та обов'язкового представництва адвокатом. Така заява повинна містити відомості про заявника, об'єкт авторського права, підтвердження наявності майнових прав у заявника, посилання «на спірний контент», вимогу про унеможливлення доступу, інформацію про постачальника послуг та інші формальні відомості.
В умовах таких спірних правовідносин результатом такої заяви стане унеможливлення доступу до «спірного контенту» або вмотивована відмова щодо вимоги правовласника. У будь-якому випадку, законодавство схиляє сторони до вирішення спору в судовому порядку. Вмотивована відмова щодо вимоги заявника буде вважатися належною тільки за умови наявності в ній інформації, достатньої для ідентифікації особи. Це спростить пошук відповідача в судовому процесі, оскільки питання визначення належного відповідача в таких спорах досі є проблемним. За іншого сценарію, якщо постачальник послуг унеможливлює доступ до такого контенту, а власник вебсайту направляє постачальнику повідомлення про відновлення доступу, заявник повинен звернутися з позовом до суду про визнання факту порушення та притягнення порушника до відповідальності впродовж 10 днів з моменту отримання повідомлення від постачальника. В іншому випадку постачальник може відновити доступ до такого контенту
Таке нововведення в ЗУ «Про авторське право і суміжні права» було прийняте у зв'язку з прийняттям ЗУ «Про державну підтримку кінематографії в Україні» та, як наслідок, об'єкти авторського права, щодо яких можлива така процедура, звернення обмежені по суті аудіовізуальними, музичними творами, комп'ютерними програмами та де якими об'єктами суміжних прав.
Загадана стаття ЗУ «Про авторське право і суміжні права» надає відповідь на питання щодо порушення авторських прав користувачами онлайн-платформ. У ст. 52-1 Закону міститься також вимога щодо надання відповіді на заяву про припинення порушення чи активних дій з припинення порушення щодо «власників вебсторінок». Закон містить визначення такого поняття, а саме «володілець облікового запису», який може самостійно розміщувати та подавати твори до загального відома публіки. Цікаво, що ключовими термінами тут є «обліковий запис» та «володілець», тобто фактично будь-який користувач онлайн-платформи зі стандартним для таких платформ набором інструментів буде вважатися «власником вебсторінки» та особою, на яку накладаються зобов'язання за ст. 52-1 Закону.
В процесі розробки
Сьогодні відбувається активне обговорення нового законопроекту «Про авторське право і суміжні права», який готується до подання та в якому одним із пунктів є розширення переліку об'єктів авторського права для застосування української процедури «takedown notice».
Варто зазначити, що згадана норма Закону застосовується в основному щодо інтернет-ресурсів, які знаходяться у правовому полі України, оскільки для більшості популярних онлайн-ресурсів для обміну та публікації контенту діють норми DMCA (Digital Millennium Copyright Act), який надає ефективні інструменти правовласникам через можливість направлення так званих «takedown notice» та захищає від відповідальності власників платформ за дії користувачів. Також більшість онлайн-ресурсів, орієнтованих на західний ринок, беруть до уваги Директиву 2001/29/ЄС, яка запроваджує механізми блокування чи обмеження доступу до спірного контенту шляхом звернення до провайдера чи власника (адміністратора) вебсайту.
Для прикладу, один з найбільш популярних відео-сервісів YouTube має автоматизовані механізми щодо формування та направлення скарг про порушення авторських прав. Також цей сервіс містить низку технічних засобів для відстежування контенту, який може містити об'єкти авторського права третіх осіб.
Замість висновків
Отже, в ситуації порушення авторських прав у мережі Інтернет існують ефективні механізми захисту порушеного права, де до процесу «відновлення справедливості» також активно залучаються користувачі онлайн-платформ - «власники вебсторінки» у розумінні Закону.
Трохи складніша ситуація з порушенням авторських прав за допомогою технології децентралізованого мережевого протоколу або так званого «bit torrent». Складність полягає в тому, що за такої схеми завантаження контенту користувачами, з технічної позиції, відбувається шляхом поділу одного файлу на багато складових та формального завантаження окремим користувачем тільки фрагменту файлу, який у такому відокремленому вигляді важко кваліфікувати як використання об'єкта авторського права в розумінні українського закону (доведення до публічного відома), оскільки відтворення суто такого фрагменту кінцевим користувачем час то є неможливим.
В цьому випадку все ж таки варто концентруватися на претензійній роботі з власником (адміністратором) ресурсу, оскільки ідентифікація кінцевого користувача, який надав можливість завантажувати контент необмеженій кількості людей, є маловірогідною. Власники (адміністратори) таких ресурсів час то формально є лише посередниками, які надають послуги пошукової індексації, тобто такого собі каталогу з гіперпосилань.
Сьогодні ми можемо спостерігати позитивну тенденцію щодо захисту авторських прав у мережі Інтернет. Попри технологічний розвиток можливостей для порушення, правовласники наділені можливостями щодо їх припинення. Умовою для цього є правильний підхід до визначення кола потенційно відповідальних осіб, юрисдикцій для розгляду спорів та належних способів захисту прав.