30.09.2021 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення за заявою пана Шойго, поданою у 2013 р. Обставини, які стали предметом розгляду, відбувалися у 2011-2012 рр., тобто 10 років тому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
01.11.2011 р. 26-річного пана Шойго без документів затримали під час спроби перетину державного кордону між Україною та Молдовою. 04.11.2011 р. Державна прикордонна служба ініціювала в суді затримання чоловіка з метою його ідентифікації та видворення.
Пан Шойго народився у 1985 р. в Якутській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці в наметі з оленячої шкіри (чум) на території, розташованій приблизно за 400 км від міста Мирний, за Полярним колом. Його народження не було зафіксоване жодним документом, а тому спроби документуватися у РФ були марними.
Видворення чоловіка за відсутності документа, який підтверджував би громадянство, було неможливим. Однак суд сприймав пана Шойго як громадянина РФ і 04.11.2011 р. прийняв рішення про його затримання до 12 місяців з метою подальшого видворення до РФ.
11.11.2011 р. пана Шойго помістили до Чернігівського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі – ПТПІ). Однак запит до консульства РФ з метою документування «громадянина РФ» паспортом був зроблений тільки 25.09.2012 р., тобто через 11 місяців після затримання чоловіка. 01.11.2012 р. чоловіка звільнили (12 місяців був максимальний строк тримання).
Рішення про затримання пан Шойго оскаржив у 2012 р., але в апеляційній інстанції порушення права на свободу та особисту недоторканість не було встановлено, касаційна інстанція відмовила у відкритті провадження з формальних підстав. Відповідь від консульства РФ надійшла після звільнення чоловіка, в якій повідомлялося, що неможливо визначити, чи є він громадянином РФ.
Які положення Європейської конвенції з прав людини були порушені?
Ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. передбачає, що «нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: (f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».
Позиція ЄСПЛ щодо ст. 5 Конвенції п. (f) міститься в рішенні у справі KHAMROEV AND OTHERS v. UKRAINE. Зокрема, Суд вважає, що п. (f) ч. 1 ст. 5 не вимагає, щоб необхідність тримання під вартою була доведеною, наприклад, щоб запобігти особі вчинити злочин або втекти. Однак позбавлення волі, згідно з ч. 2 п. (f) буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не було розпочате своєчасно, то тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до п. 1 (f) ст. 5.
Уряд стверджував, що в судовому порядку було встановлено наявність підстав для видворення пана Шойго, але не надав пояснень щодо причин несвоєчасної спроби ідентифікації пана Шойго. З практики ЄСПЛ виходить, що якщо під час затримання органи влади не здійснюють процедуру видворення з належною ретельністю, то така мета не виправдовує затримання, а тому позбавлення волі в цьому випадку стає свавільним. Таким чином, Суд встановив порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції, п. (f).
Ч. 4 ст. 5 Конвенції передбачено, що кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, під час якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Пан Шойго на момент затримання та суду в листопаді 2011 р. не мав освіти, тим паче юридичної, тому не міг самостійно оскаржити рішення про затримання на території України. З кваліфікованими адвокатами (БФ «Право на захист») він зустрівся тільки в липні 2012 р., після чого йому надали правову допомогу для оскарження рішення про затримання. Однак в апеляційній інстанції суд не став на його бік, а в розгляді касаційної скарги йому відмовили.
Окрім того, до 2017 р. в законодавстві України була відсутня будь-яка інша процедура, за якою був би можливий перегляд законності затримання на підставі обставин, які виникли після прийняття першочергового рішення про затримання. З цього приводу ЄСПЛ зазначав у справі Azimov v. Russia, що тримання під вартою відповідно до п. 1 (f) ст. 5 триває, як правило, протягом значного періоду і залежить від обставин, які можуть змінюватися з часом.
Таким чином, пан Шойго не мав можливості своєчасно оскаржити рішення про своє затримання. Керуючись цими міркуваннями, Європейський суд з прав людини встановив порушення ч. 4 ст. 5 Конвенції.
Ч. 5 ст. 5 Конвенції передбачено, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. На жаль, як зазначалося вище, судова система у справі пана Шойго не продемонструвала свою ефективність.
Зокрема, ЄСПЛ вже не вперше відзначив, що в українському законодавстві відсутня реальна можливість отримати компенсацію у справах, коли Суд встановив порушення ст. 5 Конвенції. Рішенням ЄСПЛ було встановлено порушення ч. 5 ст. 5 Конвенції та зобов’язано Державу сплатити пану Шойго 2000 євро для відшкодування моральної шкоди.
Що змінилося за 10 років? Випадки затримання осіб без громадянства
Минуло 10 років з моменту затримання пана Шойго та поміщення його до ПТПІ. На жаль, зараз команда БФ «Право на захист» також спостерігає випадки затримання осіб, країни походження яких відмовляють у документуванні та не розглядають їх своїми громадянами.
У 2020 р. БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу кільком особам з невизначеним громадянством, поміщеним до ПТПІ. Щодо цих людей було ініційовано продовження терміну затримання, незважаючи на наявність відомостей про відсутність у них громадянства, випадки описані у звіті коаліції неурядових організацій «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства». Двоє з них після звільнення звернулися за визнанням особою без громадянства відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Цікаво, що обидва протягом тривалого часу проживають в Україні, мають сім’ї, дітей, але не мали можливості документуватися через відсутність громадянства.
Одна ситуація наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі № 883/21 Vukolov v. Ukraine, заяву про порушення ст. 5-1 (f), 8 Конвенції подали в кінці минулого року. Чоловіка затримали в результаті операції «Мігрант» у жовтні 2019 р., його помістили до ПТПІ 07.11.2019 р., а звільнили 07.11.2020 р. Посольство Молдови надало відповідь ще в листопаді 2019 р., що такий чоловік не був документований паспортом, інформація про наявність у нього відповідного громадянства відсутня. Після березня 2020 р. міграційна служба не вживала зусиль з метою ідентифікації та видворення чоловіка до країни походження, зокрема через карантинні обмеження.
В цьому контексті продовження строку тримання чоловіка з 05.05.2020 р. ще на пів року (до 07.11.2020 р.) не зумовлено тим, що людину намагаються ідентифікувати та видворити. Справа ускладнена непослідовністю міграційної служби та подальшою спробою ініціювати реадмісію чоловіка, тоді як затримували його з іншою метою.
Також дивує, що відповідно до ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України, справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є незначними, а тому не підлягають розгляду в касаційній інстанції, через що пану Вуколову і відмовили у відкритті касаційного провадження.
Незважаючи на те, що чинне законодавство передбачає перегляд наявності підстав для продовження затримання особи в ПТПІ кожні пів року, все ще допускається непропорційно тривале затримання осіб, відсутність у них громадянства піддається сумніву, порядок оскарження продовження строку затримання досі не здатний забезпечити провадження, під час якого суд без зволікання встановить законність затримання.
Чи зарадить процедура визнання особою без громадянства?
До моменту створення процедури визначення безгромадянства в Україні відсутнім був алгоритм документування осіб, які не мають паспортного документа через те, що не розглядаються громадянами будь-якої країни. Правоохоронні органи сприймали таких осіб як іноземців, які не мають підстав для перебування на території України та підлягають видворенню.
З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства» 16.06.2020 р. у недокументованих осіб без громадянства з’явилася можливість отримати офіційний статус ОБГ та документ, який посвідчує особу. Згідно із Законом, кожна особа, яка не може отримати паспортний документ через відсутність у неї громадянства, має право подати заяву про визнання її особою без громадянства (далі – ОБГ). За результатами розгляду заяви приймається рішення про визнання особи ОБГ або про відмову у визнанні ОБГ. Визнану ОБГ документують посвідкою на тимчасове проживання в Україні.
Процедура визначена «Порядком розгляду заяв про визнання особою без громадянства», затвердженим постановою Уряду «Деякі питання визнання особою без громадянства» №317 від 24.03.2021 р. Під час процедури досліджуються та перевіряються факти життя людини, відсутність громадянства країн, до яких людина має відношення. Замість притягнення особи до адміністративної відповідальності та безрезультатного затримання ставиться питання про встановлення її безгромадянства.
Вже під час запровадження процедури навесні цього року чоловік без громадянства ризикував бути затриманим з метою ідентифікації та видворення. Грузія не визнає його своїм громадянином. Однак у січні 2021 р. територіальний підрозділ ДМС прийняв щодо нього рішення про примусове повернення до країни походження. Суд у першій інстанції скасував це рішення. Апеляційний суд підтримав сторону міграційної служби, залишивши чинним рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни «особи без громадянства Грузії».
Оскільки чоловікові було нікуди повертатися і він не міг цього зробити без документів, йому загрожувало затримання з метою ідентифікації та видворення за межі території України. Державна міграційна служба на звернення адвоката надала рекомендацію звернутися із заявою про визнання особою без громадянства, проте постанова Уряду «Про деякі питання визнання особою без громадянства» від 24.03.2021 р. набрала чинності аж у квітні 2021 р. і стала ефективною аж у травні 2021 р.
На щастя, чоловік встиг подати заяву про визнання особою без громадянства, а міграційна служба не подала позов щодо примусового видворення. Чоловіка не затримали для ідентифікації, його не притягнули до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України. Під час процедури він тимчасово перебуває на території України на законних підставах.
Отже, процедура визнання особою без громадянства може бути реальною альтернативою затриманню ОБГ без паспортного документа. Однак для запобігання таким затриманням про порядок звернення за визнанням ОБГ мають бути поінформовані працівники відомств, уповноважені ініціювати рішення про затримання недокументованих осіб (Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба України та Служба безпеки України). Для уникнення таких термінів як «особа без громадянства Грузії» та належної оцінки обставин людини, щодо якої порушене питання про примусове повернення або примусове видворення, з оновленим законодавством мають бути ознайомлені судді адміністративних судів.
