«Оподаткування — це мистецтво обскубувати гусака так,
щоб отримати максимум пір'я з мінімумом писку»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Жан Б. Кольбер, (1619–1683),
Міністр фінансів Франції з 1665 р.
Висновки про нереальність господарських операцій та донарахування у зв'язку з цим податкових зобов'язань і штрафних санкцій є улюбленим інструментом, який застосовують податківці у своїй роботі. Про чисельність спорів з цього питання свідчить той факт, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, за період з 01.01.2018 р. до 22.05.2019 р. Верховний Суд виніс 428 постанов щодо окресленого питання.
У цій статті ми зробимо спробу узагальнити наявну судову практику Верховного Суду із зазначеного питання та надати рекомендації платникам податків, як уникнути визнання операцій з контрагентами нереальними.
В зоні ризику щодо визнання реальності господарських операцій є договори поставки, купівлі-продажу, надання послуг. Існує декілька наріжних каменів у спорах щодо реальності господарських операцій, які варто враховувати в майбутньому.
У процесі вирішення податкових спорів обов'язок доведення неправомірності дій платника податку покладений на суб'єкта владних повноважень. Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що підприємець не задекларував податкові зобов'язання або викривив інформацію в первинних документах, платник податків має спростовувати ці доводи. Такий висновок ґрунтується на ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) та вважається загальноприйнятим у судовій практиці (зокрема, наведений у Постанові Верховного Суду (далі — Постанові ВС) від 15.05.2019 р. у справі №П/811/2507/14). Внаслідок цього потрібно буде займати активну позицію під час розгляду справи в суді та доводити хибність аргументів податківців. При цьому важливе значення мають первинні документи.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, платникам податків забороняється формування податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. Первинні документи повинні відповідати вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 (далі — Положення №88) та складатися під час здійснення або безпосередньо після закінчення господарської операції, містити необхідні реквізити тощо.