Звертаючись з позовною заявою до суду, особи розраховують на те, що їх проблема буде вирішена справедливо, неупереджено та своєчасно. Перепоною для швидкого вирішення справи нерідко буває невідповідність позову формальним вимогам, наслідком чого є витрата додаткового часу та зусиль для усунення недоліків.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті буде звернено увагу на найбільш поширені перешкоди для відкриття провадження у справі та надано поради щодо того як подати позов належним чином.
Слід розпочати з того, що своєрідним фільтром для відкриття провадження, є первинна перевірка суддею поданої позовної заяви на предмет дотримання всіх вимог процесуального законодавства.
1. При подачі позову, перш за все, необхідно визначитися із підсудністю справи. Загальним правилом встановлено, що позовна заява подається за місцезнаходження відповідача. Однак, в залежності від виду судочинства, з цього правила існують винятки, коли позовна заява, наприклад, має бути подана за місцезнаходженням майна (у разі спору щодо нерухомого майна) або місцезнаходженням перевізника (у разі спору, пов'язаного із договором перевезення). Не звернувши своєчасно увагу на підсудність, може виникнути загроза того, що позов буде передано до іншого суду, що затягне відкриття провадження у справі, в кращому випадку, на декілька тижнів.
2. Після визначення підсудності, слід вказати реквізити сторін. Необхідно зазначити, що офіційні відомості про юридичних осіб містяться у Єдиному державно реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і суд, перевіряючи дані сторін, буде послуговуватися інформацією з цього реєстру. У разі ж, якщо відповідачем у справі є фізична особа, судом буде направлено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
3. Заповнивши реквізити, слід визначитися з ціною позову, адже саме від цього залежить сума судового збору, який необхідно буде сплатити. Ціною позову, у разі наявності майнових вимог, зазвичай, є вартість майна щодо якого наявний спір (наприклад, у разі реституції за недійсним правочином – вартість майна, що вказана у договорі). Слід зазначити, що процесуальними кодексами також встановлені положення, яких необхідно дотримуватися при визначенні ціни позову (наприклад, ст. 176 ЦПК України).
Зауважу, що наразі немає однозначної судової практики щодо того, як розраховувати вартість майна: на момент передачі майна чи на момент повернення. Незважаючи на це, краще провести оцінку майна станом на момент подачі позовної заяви та надати відповідні докази суду з метою уникнення ризиків залишення позову без руху. У разі наявності виключно немайнових вимог, у ціні позову зазначається "вимога немайнового характеру". Крім того, від основних вимог можуть йти похідні, за які судовий збір сплачувати не потрібно.
Раджу завжди звертатися до Закону України "Про судовий збір" та Єдиного державного реєстру судових рішень з метою правильного розрахунку суми судового збору, адже практикою встановлено підходи до того, які вимоги є майновими, а які ні. Також, завжди використовуйте найновіші реквізити для сплати судового збору, які розміщуються на офіційних сторінках судів.
4. Не менш важливою вимогою для позовної заяви є обрання способу захисту. Слід зробити застереження, що попередня судова практика визнавала лише способи захисту, визначені законом (наприклад, ст. 16 ЦК України чи ст. 20 ГК України). Однак, остання судова практика засвідчує, що "суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу." (Постанова КЦС ВС у справі № 471/163/17 від 04.09.2019 р.).
5. Навіть у разі відсутності застосування заходів досудового врегулювання спору та забезпечення позову, про це необхідно зазначити у позові.
6. Крім того, надайте всі зазначені у позовній заяві докази в оригіналі або належним чином засвідчених копіях. У разі відсутності у позивача оригіналу доказу, вкажіть суду причини такої відсутності та особу, у якої його можна витребувати.
7. Не забувайте додавати до позовної заяви з додатками її копії для відповідача та третіх осіб (для цивільного та адміністративного судочинства) або ж докази відправлення копії позовної заяви сторонам (для господарського судочинства). В останньому випадку, слід направляти копії позовної заяви сторонам цінним листом з описом вкладення, як це вимагається ст. 172 ГПК України. У такому разі, суд буде мати змогу встановити, які самі документи були направлені сторонам.
8. Наостанок, слід зазначити про можливість подачі позовної заяви через систему "Електронний суд". Останнім часом, особливо в умовах карантину, постало питання повноцінного запуску Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а разом з нею і підсистеми "Електронний суд". Оскільки Державною судовою адміністрацією України офіційний запуск ЄСІТС було відкладено на невизначений строк, наразі не всі судді є прибічниками використання цієї системи та застосовують положення процесуальних кодексів щодо необхідності подачі документів у паперовому варіанті.
На сьогоднішній день лише КАС ВС визначився з позицією відносно ЄСІТС, зазначивши, що "відсутність факту початку повноцінного функціонування ЄСІТС не може бути перешкодою для роботи її підсистеми "Електронний суд" та відповідно, права особи на подання процесуальних документів через цю підсистему в електронній формі." (Постанова КАС ВС у справі № 400/1747/19 від 10.10.2019 р.)
Однак зрозуміло, що закон має вищу юридичну силу, ніж постанови касаційної інстанції, а тому суд першої інстанції може залишити позовну заяву без руху та витребувати її копію у паперовому варіанті.
Як висновок, при подачі позовної заяви слід прискіпливо відноситися до кожного пункту формальних вимог процесуального законодавства, не забуваючи кожного разу перевіряти зміни до нього, а також актуальні позиції судової практики, з метою мінімізації ризиків, що можуть перешкодити відкриттю провадження.