У результаті повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну правовідносини між суб’єктами господарювання, які існували, існують або виникатимуть у майбутньому, зазнають об’єктивного впливу від воєнних дій, який хоча і відчувався ще з 2014 року, коли відбулася анексія Автономної Республіки Крим та окупація частин Донецької та Луганської областей України, однак із лютого 2022 року незрівнянно збільшився.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Безумовно, найактуальнішим питанням, пов'язаним із викликами війни, є і ще довгий час залишатиметься захист права власності фізичних і юридичних осіб. А якщо говорити точніше, то(виходячи з реалій бойових дій) відшкодування шкоди за знищене майно.
Наразі Господарським судом міста Києва вже розглянуто низку справ про стягнення шкоди/збитків, заподіяних збройною агресією російської федерації проти України (див. рішення від 06.12.2022 у справі №914/1552/22, від 20.02.2023 у справі №910/6230/22, від 21.02.2023 у справі №910/4720/22 тощо), однак у зв’язку з ігноруванням росією таких спорів (це державне утворення не бере в них участі й не оскаржує судові рішення в апеляційному/касаційному порядку) на розгляд Верховного Суду по суті такі справи ще не надходили.
Водночас у судовій практиці Верховного Суду спостерігається тенденція значного поширення доводів і заперечень учасників спору з посиланням на обставини збройної агресії та ведення бойових дій на території України, які висловлюються в інших спірних правовідносинах.
Нормотворець об’єктивно не може відобразити в законодавстві України всі спірні випадки, які виникатимуть у правовідносинах між суб'єктами господарювання під впливом війни. Тому саме на суд покладається обов’язок формування правозастосовчої практики так, щоб відповідні доводи або заперечення були почуті та враховані в тих випадках, де вони є об’єктивними й істотними для правильного вирішення спору, не виходячи водночас за процесуальні межі своїх повноважень.
Розірвання договору оренди земельної ділянки
1. Втілення такої «правозастосовчої кореляції» Верховного Суду можна побачити, зокрема, у спорах про розірвання господарських договорів, у яких відповідні повноваження суду втілюються через оцінку «істотності» порушення стороною умов договору (ст. 651 Цивільного кодексу України) та істотної зміни обставин, якими керувалися сторони під час його укладення (ст. 652 цього Кодексу).
Так, у справі №922/1317/22 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до приватної фірми про розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,2362 га, яка розташована на вул. Культури у місті Харкові, та зобов’язання відповідача повернути спірну земельну ділянку позивачу.
Позов був мотивований тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов’язань у частині здійснення будівництва культурно-ділового центру до 31.12.2018 на орендованій земельній ділянці, як це передбачено договором оренди землі, що свідчить про порушення останнім істотних умов договору.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 погодився із судом апеляційної інстанції, який виснував, що хоча сторонами не спростовано та судом встановлено як факт порушення орендарем строків будівництва, визначених договором оренди, так і обставину того, що будівництво приватною фірмою культурно-ділового центру на орендованій земельній ділянці та здача його в експлуатацію в установлений строк справді могли мати для позивача певний суспільний інтерес і бути одним із бажаних результатів, на який орган місцевого самоврядування початково розраховував під час укладення вказаного договору. Однак, враховуючи чітку позицію Харківської міськради щодо недоцільності розірвання договору оренди під час широкомасштабної збройної агресії російської федерації на території України та перебування міста Харкова під постійними ворожими обстрілами, починаючи з 24.02.2022, у зв’язку з чим наразі розірвання договору оренди землі неминуче призведе до втрати певної частини доходу бюджету місцевої територіальної громади, а також зважаючи на пріоритетність суспільного інтересу орендодавця в збереженні орендних відносин між сторонами з метою отримання орендної плати, яка вноситься відповідачем та є надважливим джерелом наповнення місцевого бюджету в період воєнного стану, що свідчить про раціональне використання органом місцевого самоврядування орендованої земельної ділянки як джерела доходу місцевого бюджету.
За таких обставин апеляційний суд, враховуючи критерій пропорційності, який відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає необхідність дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, дійшов правильного висновку про недоведеність прокурором істотності допущеного відповідачем порушення умов договору оренди як підстави його розірвання згідно із ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Адже в цьому випадку прокурором не доведено наявності разом із виявленим порушенням відповідачем умов договору завдання реальної шкоди іншій стороні договору (Харківській міськраді), внаслідок чого орендодавця було б позбавлено можливості отримати очікуване при укладенні договору.
Під час перегляду справи Верховний Суд врахував неспростований скаржником висновок апеляційного суду про те, що повторна спроба передачі Харківською міськрадою в оренду звільненої земельної ділянки комунальної власності з метою будівництва культурно-ділового центру наразі видається надскладним і малоймовірним (з огляду на його безперспективність) завданням для органу місцевого самоврядування під час війни, позаяк з 24.02.2022 Місто-герой Харків перебуває під постійними ворожими обстрілами.
Розірвання договорів оренди нерухомого майна
В іншій справі — №914/865/22 — управління комунальної власності органу місцевого самоврядування та багатопрофільна клінічна лікарня звернулися з позовом до благодійного фонду про розірвання договорів оренди нерухомого майна та його повернення орендодавцю з мотивів того, що після укладення спірних договорів оренди відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались під час укладення цих договорів, що є підставою для їх розірвання за рішенням суду, адже з початком військової агресії росії проти України та введення воєнного стану на всій території України відбулося масове переміщення людей, зокрема дітей, із регіонів, у яких активно ведуться бойові дії, а також які потребують невідкладної медичної допомоги, у зв’язку з чим у балансоутримувача — багатопрофільної клінічної лікарні — виникла нагальна потреба в приміщеннях, які було передано в оренду за спірними договорами, оскільки для забезпечення належного лікування переміщених дітей та їх комфортної реабілітації медзакладу потрібні всі наявні в лікарні площі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що позивачами не доведено існування порушеного права (чи законного інтересу), бо зі змісту позовної заяви та доказів, долучених на підтвердження заявлених позовних вимог, не вбачається обґрунтованої потреби орендодавця в орендованих відповідачем (орендарем) площах. Доводи про те, що війна зумовила виникнення в багатопрофільної клінічної лікарні як балансоутримувача необхідності в орендованих площах для розміщення в цих приміщеннях внутрішньопереміщених осіб, зокрема дітей та їх законних представників, які потребують довготривалої медичної допомоги та реабілітації, не свідчать про наявність одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, з якими закон пов’язує можливість розірвання договору. Крім того, суди констатували, що відповідач як благодійна організація займається суміжною за профілем діяльністю у сфері медицини, у зв’язку з чим наслідки від воєнних дій стосуються обох сторін спірних договорів.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 визнав такі висновки судів передчасними та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виснувавши, що, зосередившись виключно на доводах і доказах відповідача щодо забезпечення ним надання послуг медичного характеру в орендованих приміщеннях лікарні, зокрема, організації гуманітарної діяльності з надання медичних, консультативних і діагностичних послуг населенню, в тому числі дітям, відповідно до мети створення та статутних завдань, суди не надали належної правової оцінки доводам позивачів щодо наявності в них порушених прав та законних інтересів у спірних правовідносинах, з урахуванням їх повноважень (компетентностей), визначених Львівською міською радою, та необхідності надання медичної допомоги дітям сімей вимушених переселенців відповідно до повноважень, покладених на багатопрофільну клінічну лікарню; а також не з’ясували, чи вплинула військова агресія російської федерації проти України на зміну обставин (необхідність використання всіх приміщень лікарні для надання невідкладної медичної допомоги та лікування дітей, переміщених осіб саме в закладі лікарні), які заінтересована сторона не могла передбачити в момент укладення спірних договорів, та чи можуть бути усунуті такі обставини після їх виникнення без залучення спірних орендованих приміщень за рахунок інших приміщень та яких саме.
Розгляд спорів про стягнення штрафних санкцій із залізниці
2. Під час розгляду спорів про стягнення штрафних санкцій Верховний Суд враховує обставини збройної агресії рф, якщо відповідачі посилаються на такі обставини в обґрунтування свого клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, нарахованих за порушення господарського зобов’язання. Водночас у разі очевидності (беззаперечності) таких обставин Суд виходить із можливості з власної ініціативи зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, зважаючи на дискрецію повноважень суду в цьому питанні.
Наприклад, на сьогодні у Верховному Суді вже склалася стала судова практика (див. постанови від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.04.2023 у справі №904/124/22, від 20.04.2023 у справі №904/613/22, від 27.03.2023 у справі №904/934/22 та ін.) щодо розгляду спорів про стягнення штрафних санкцій із залізниці за порушення термінів доставки вантажу та зменшення заявлених до стягнення сум, виходячи саме зі статусу, а також обов’язків, які покладено державою на АТ «Українська залізниця».
Так, Верховний Суд у своїй практиці враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 АТ «Українська залізниця», державні підприємства і територіально-галузеві об’єднання залізниці включені до переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
В умовах війни, що триває, нормотворець встановив певні обов’язки щодо виконання юридичними особами військово-транспортного обов’язку, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 №891 затверджено Порядок організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень, п. 12 якого покладає на залізницю спеціальні функції у сфері оборони.
Шкода, завдана засміченням і забрудненням частини земельної ділянки
3. Водночас обставини збройної агресії російської федерації проти України не є «універсальною формулою» впливу на правовідносини в державі. Війна може спонукати законотворця до внесення змін у чинне законодавство України, зокрема процесуальне, однак за відсутності таких змін, а також певних дискреційних повноважень суду, які б надавали йому можливість вдаватися до певного «маневру» в оцінці спірних правовідносин, що склалися міжсторонами, суд зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який передбачений чинним законодавством.
Як приклад можна навести справу №912/2836/21 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України до військової частини про стягнення 1 817 256,29 грн шкоди, завданої державі засміченням і забрудненням частини земельної ділянки військового містечка.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовляючи в позові в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що прокурору своєму позові просить суд стягнути та спрямувати кошти, які повинен сплатити відповідач (які є коштами Міністерства оборони України, що мають цільове призначення, а саме забезпечення Збройних сил України) в бюджет територіальної громади, що в умовах воєнного стану в Україні не сприяє бойовій готовності відповідача та обороноздатності держави загалом. Водночас пріоритет інтересів держави в умовах воєнного стану полягає у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної безпеки, але прокуратура, звертаючись із відповідним позовом до військової частини та обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави, наведеного не врахувала.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2022 не погодився з такими висновками апеляційного суду, визнав їх передчасними та направив справу на новий розгляд до цього суду, виснувавши, що вимоги земельного і природоохоронного законодавства, а також екологічної безпеки, імперативно поширюються і на військові та оборонні об’єкти (військові частини). Наведений висновок апеляційного суду не враховує тих обставин, що стверджуване правопорушення було зафіксовано у період з 22.07.2021 до 03.08.2021, а рішення суду першої інстанції у справі було прийнято 27.01.2022, тобто до повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24.02.2022.
Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до вимог чинного процесуального законодавства апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, зокрема, вимог, заявлених у суді першої інстанції. Водночас суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин і подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.