Після реформування судової гілки влади (зокрема, «оновлення» Верховного Суду) юридична спільнота очікує на «оновлення» судової практики. Це стосується, зокрема, вирішення спірних питань, на які «колишній» Верховний Суд України так і не зміг дати остаточної відповіді, змінюючи свою позицію ледь не щомісяця, а також реального застосування Конвенції 1950 р. та Протоколів до неї, а не лише формального посилання та механічного копіювання правових позицій ЄСПЛ без прив’язки до контексту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У частині містобудівного права (зокрема, у спорах із ДАБІ) вже можна побачити окремі покращення та зміну вектора обґрунтування судових рішень Верховним Судом. У межах цієї статті особливу увагу хотілося б звернути на Постанову Верховного Суду від 29.08.2018 р. (справа №826/14181/17, провадження №К/9901/50046/18).
У цій справі інспектор ДАБІ провів позапланову перевірку, за наслідками якої Управління ДАБІ скасувало декларацію про початок виконання будівельних робіт та декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, чим фактично заблокувало можливість здійснювати подальшу господарську діяльність (на момент скасування декларацій вже було зареєстровано право власності на об’єкт будівництва, укладені численні договори на використання об’єкта, а об’єкт перебував в іпотеці). Інспектор встановив, що на момент початку будівництва не було детального плану та плану зонування, був наданий неповний пакет документів, а також що містобудівні умови та обмеження не містили конкретних цифрових показників.
Не вдаючись до аналізу українського містобудівного законодавства в частині можливості забудови земельної ділянки до 01.01.2015 р. у випадку, якщо не було розроблено детального плану та плану зонування, а також необхідності зазначення чітких числових показників у МУО, сфокусуємо увагу на таких доводах ВС:
- По-перше, за загальним правилом, рішення стосовно об'єкта нагляду, що порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, зупиняється і скасовується лише у випадку неможливості усунення виявлених порушень. Однак в оскаржуваних рішеннях відповідачів не наведено мотивів неможливості усунення виявлених порушень. Таким чином, ВС «закріплює» стандарт, за яким ДАБІ повинно обґрунтувати, чому потрібно скасувати відповідний дозвіл/декларацію, а не просто зупинити їх чинність.
- По-друге, ВС послався на рішення ЄСПЛ у справі «Beyeler проти Італії» від 05.01.2000 р., в якому зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи, а також на доктрину «належного урядування», висвітлену у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 р. На підставі цих рішень ЄСПЛ ВС дійшов висновку, що Управління ДАБІ не врахувало можливість зупинення дії МУО, чим було порушено принцип належного врядування, не дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи результатів державного нагляду.
- По-третє, посилаючись на справу «Рисовський проти України», ВС зазначив, що повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежені жодними часовими межами, мають значний негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності». У цьому контексті варто зазначити, що раніше Управління ДАБІ вже неодноразово проводило перевірки позивача в частині будівництва спірного об’єкта, проте жодних порушень не виявляло.
Отже, недоліком цього рішення є те, що аналізуючи критерій балансу інтересів, ВС не звернув уваги на наявність зареєстрованого права власності на відповідний об’єкт, укладення договорів на використання об’єкта, інтереси банку, в якому об’єкт перебував в іпотеці, а також збитки, яких зазнав позивач через блокування його господарської діяльності оскаржуваними рішеннями Управління ДАБІ.
Загалом, такий підхід ВС можна оцінити позитивно. Нарешті починає формуватися практика щодо розуміння принципів пропорційності, балансу інтересів, належного урядування та в контексті містобудівних спорів, відходячи від формального підходу до вирішення справи, пристосовуючи їх до конкретних обставин справи, а не просто наповнюючи рішення демагогією.