Понад 10 тис. справ проти України наразі знаходяться на розгляді в Європейському суді з прав людини. Які ж права громадян порушуються у нашій державі найчастіше та як на це реагує ЄСПЛ?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Трохи статистики
Цифри свідчать, що найчастіше українські громадяни звертаються до Європейського суду з прав людини через:
- надмірну тривалість розгляду цивільних та кримінальних справ у судах;
- катування та нелюдські умови перебування у місцях досудового тримання під вартою і виконання покарань;
- неефективність розслідування правоохоронними органами скарг на жорстоке поводження з боку представників державних органів;
- відсутність належної медичної допомоги особам, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення чи установах виконання покарань;
- неналежні умови тримання під вартою;
- порушення права на справедливий судовий розгляд;
- порушення права людини на свободу вираження поглядів та на мирні зібрання;
- порушення права на мирне володіння своїм майном тощо.
Станом на листопад 2021 р. Європейський суд з прав людини проти України виніс:
- 6 рішень у контексті порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на життя»;
- 50 рішень у контексті порушення ст. 3 Конвенції «Заборона катування»;
- 36 рішень у контексті порушення ст. 5 Конвенції «Право на свободу та особисту недоторканість»;
- 43 рішення в контексті ст. 6 Конвенції «Право на справедливий суд»;
- 7 рішень у контексті ст. 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя»;
- 1 рішення в контексті ст. 10 Конвенції «Свобода вираження поглядів»;
- 1 рішення в контексті ст. 11 Конвенції «Свобода зібрань та об’єднань»;
- 43 рішення в контексті ст. 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту»;
- 1 рішення в контексті ст. 34 Конвенції «Індивідуальні заяви».
Пропоную пройтися по основних питаннях, у яких ЄСПЛ виносить рішення щодо України.
Щодо порушення ст. 2 Конвенції «Право на життя»
18.02.2021 р. Суд прийняв рішення у справі «Бренько та інші проти України», котра стосується непроведення ефективного розслідування насильницької смерті. Заявники — батьки двох загиблих працівників на той час ще міліції. У листопаді 2010 р. чоловіків знайшли мертвими на залізничній станції поблизу приміщення міліції.
Суд зауважив, що ця справа має розглядатися з точки зору зобов’язання держави за процесуальним аспектом ст. 2 Конвенції провести ефективне розслідування. Після виникнення цього зобов’язання дотримання процесуальних вимог за ст. 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв:
- належність слідчих дій;
- оперативність розслідування;
- залучення членів родини померлого;
- незалежність розслідування.
Ці елементи взаємопов’язані й кожен з них окремо не може бути самоціллю.
Крім того, зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягти результатів, а є обов’язком вжити заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з баченням подій скаржником. Проте воно, в принципі, має бути здатне привести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими, — до встановлення та покарання винних осіб (рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства»).
У рішенні Суд встановив, що у цій справі слідчі органи:
• не зібрали та не забезпечили зберігання доказів;
• виявили небажання розслідувати будь-які інші версії, крім необережного поводження з вогнепальною зброєю та подальшого самогубства Б., що призвело до поспішного, неодноразового закриття кримінальної справи;
• проігнорували права заявників як потерплих і вказівки національних судів, що суттєво підірвало здатність органів державної влади встановити обставини, пов’язані зі смертю синів заявників, і винних осіб, якщо такі були.
З огляду на свою усталену практику з цього питання Суд дійшов висновку, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності, і присудив кожному із заявників за моральну шкоду 3 тис. євро і 6 тис. євро заявниці.
22.04.2021 р. Суд прийняв рішення у справі «Пригунов та інші проти України». Справа стосувалася неефективного розслідування смерті родичів заявників, які померли за підозрілих обставин або внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, та відсутності доказів причетності представників держави. Заявники скаржилися, що розслідування смертей їхніх близьких було неефективним, посилаючись на ст. 2, п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції.
Вказану справу Суд розглядав з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом ст. 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини». Так, після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за ст. 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв, про які йшла мова у попередньому рішенні.
Провадження у цій справі тривали понад 11 років. У зв’язку з цим Суд зазначив, що суттєва затримка під час встановлення причин смерті, якщо вона не виправдана об’єктивними обставинами, може сама собою підірвати довіру суспільства до забезпечення принципу верховенства права і порушити питання за ст. 2 Конвенції.
Стаття 3 «Заборона катування»
Цю категорію справ я б виокремила. Поясню, чому. Нещодавно скандал, що трапився у Росії, сколихнув чи не весь світ. Колишній ув’язнений Саратовської тюремної лікарні передав правозахисному проєкту Gulagu.net архів з терабайтами відео тортур ув'язнених у російських колоніях. І поки весь світ жахається масштабів налагодженої системи катування ув’язнених у Російській Федерації, Україна, яка активно пропагує відданість європейським цінностям та повазі до людської гідності, має численну кількість такого роду скарг до ЄСПЛ. За кількістю винесених рішень Європейського суду саме ця категорія є найчисленнішою.
17.06.2021 р. Суд ухвалив рішення у справі «Бойко та інші проти України». Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників правоохоронних органів і непроведення належного розслідування відповідних скарг. Розглядаючи справу в контексті встановлених у його практиці загальних принципів, Суд встановив, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.
Суд зазначив, що у справі «Каверзін проти України» він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні ст. 46 Конвенції, і дійшов висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження з заявниками. Таких висновків Суду було достатньо для встановлення, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.
25.03.2021 р. Суд розглянув справу «Александровська проти України», що стосувалася скарг заявниці за ст. 3 Конвенції на тримання її в металевій клітці під час судових засідань, за пп. с п. 1 ст. 5 Конвенції на незаконність її затримання і за п. 3 ст. 5 Конвенції на невиправдане продовження строку тримання під вартою. Заявниця стверджувала, що під час судових засідань, які проходили у період з 29 червня до 22 вересня 2016 р., її тримали у металевих клітках та охороняли працівники варти. Оскільки справу висвітлювали засоби масової інформації, вона перебувала на очах у громадськості. Під час розгляду справи 29 червня 2016 р. її захисники клопотали про її звільнення з клітки, в яку вона була поміщена. Суд звільнив її лише під час засідання 30 червня 2016 р. у другій половині дня.
Крім того, заявниця скаржилася на: 1) надання їй неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою; 2) відсутність доступу до належної медичної допомоги під час тримання під домашнім арештом; 3) тримання її в металевих клітках під час судових засідань у період з 29 червня до 22 вересня 2016 р. та 4) на застосування до неї наручників під час конвоювання до зали судового засідання 12 липня 2016 р. Суд постановив, що тримання особи у металевій клітці під час судового розгляду саме собою є приниженням людської гідності, що становить порушення ст. 3 Конвенції (рішення у справі «Свинаренко та Сляднєв проти Росії». Це стосується й цієї справи. В решті вимог заявниці було відмовлено.
Стаття 5 «Право на свободу та особисту недоторканість»
10.06.2021 р. Суд виніс рішення у справі «Бідашко і Сагайдак проти України». Заявники скаржилися, головним чином, що тримання їх під вартою під час досудового розслідування було необґрунтовано тривалим. Уряд стосовно заяви стверджував, що заявник понад рік не оскаржував ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому не вичерпав доступні йому засоби юридичного захисту. Однак Суд зазначив, що з огляду на скаргу заявника на необґрунтовано тривале тримання під вартою під час досудового розслідування процедура оскарження, на яку посилається уряд, не може вважатися ефективним засобом юридичного захисту для таких скарг, оскільки вона стосується судових рішень, якими було санкціоновано перше тримання заявника під вартою під час досудового розслідування, а також його подальше тримання під вартою протягом менше року.
Суд постановив, що факти, викладені в заяві, свідчать про порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю тримання під вартою під час досудового розслідування. Суд зауважив, що загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження гарантовані п. 3 ст. 5 Конвенції, були викладені у низці його попередніх рішень («Кудла проти Польщі», «Маккей проти Сполученого Королівства»).
Стаття 6 «Право на справедливий суд»
10.06.2021 р. Суд постановив рішення у справі «Бало-Балицький та інші проти України». Заявники скаржилися, що тривалість кримінальних проваджень була несумісна з вимогою «розумного строку», а також на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції. Суд зазначив, що розумність тривалості провадження має оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв:
- складність справи;
- поведінка заявників та відповідних органів влади;
- важливість предмету спору для заявників.
Суд визнав порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим.
15.04.2021 р. Суд виніс рішення у справі «Березенко проти України». Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження була несумісна з вимогою «розумного строку», та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Суд постановив, що факти, висвітлені у скарзі, свідчить про порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження, та присудив 1200 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат.
Короткі висновки
На мій погляд, це досить репрезентативна добірка рішень, яка висвітлює основні проблеми України у розрізі дотримання прав та свобод людини. Зокрема, мова йде про те, про що роками говорять багато вітчизняних правників: неефективну роботу правоохоронних органів, затягування досудових та судових процесів, недотримання строків розслідування, неналежне поводження з громадянами України, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі тощо.