Без громадського обговорення

18.09.2015 у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбулось громадське обговорення проекту змін до Конституції України в частині правосуддя, затвердженого конституційною комісією. Слід зазначити, що такій важливій події, як обговорення внесення змін до основного закону держави, було приділено дуже мало часу, у зв’язку з чим учасники обговорення не змогли у повному обсязі здійснити обмін поглядами, міркуваннями, враженнями від проекту змін і найголовніше – детально проаналізувати та розглянути суперечливі питання, викладені у вказаному проекті, на які першочергово необхідно звернути увагу суддівському корпусу.

Перш за все необхідно зауважити, що деякі запропоновані зміни до Конституції України є нечіткими і такими, що можуть трактуватися залежно від тої чи іншої ситуації, зокрема і політичної, що надалі дає підстави для прийняття нових законодавчих актів, здійснення бюджетних витрат і впливу на суддівський корпус.

 

Згідно зі змінами, запропонованими до Конституції України у розділ VIIІ Правосуддя ч. 2 ст. 124 Конституції України, викладено у наступній редакції: «Юрисдикція судів поширюється на будь-які спори щодо прав та обов’язків особи та будь-яке кримінальне обвинувачення проти неї. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи». 

Аналізуючи зазначені зміни, слід звернути увагу на те, що означає словосполучення «інші справи»? Що мала на увазі Конституційна комісія у цьому випадку є незрозумілим, зважаючи на те, що адмі­ністративну юстицію виділено в окрему частину ст. 125 Конституції, яка встановлює, що з метою захисту прав і свобод особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. У свою чергу, Конституційний суд України, як було висловлено представниками Конституційної комісії під час обговорення, взагалі виділено в окремий орган, який не здійснює судочинство і вважається судом номінально. Отже, питання, що є «іншими справами», які може розглядати суд, залишається відкритим. Проте, беручи до уваги чинну редакцію ч. 1 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв’язку з чим потребує змін вказана чітка норма основного закону, відповіді Конституційна комісія під час обговорення не надала.

 

Відповідно до запропонованих змін, ч. 2 ст. 125 Конституції України викладено наступним чином: «згідно з законом можуть діяти вищі спеціалізовані суди». Знову постає питання, що означає термін «можуть»? У чинній редакції вказаної норми Конституції зазначено, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Аналогічна норма закріплена у п. 3 ч. 2-3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нової редакції від 01.04.2015, а саме, що до системи судів загальної юрисдикції входять вищі спеціалізовані суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Аналізуючи проект таких змін, одразу виникає враження, що останні є підґрунтям для можливої судової реформи, направленої на зміну системи судів загальної юрисдикції. І так само постає питання – навіщо? Доцільність таких змін, під час громадського обговорення, на жаль, комісія також не пояснила.

 

Наступна незрозуміла позиція Конституційної комісії полягає у виключенні з основного Закону держави такої складової системи судів загальної юрисдикції, як апеляційні суди. Так, у запропонованих змінах, ч. 3 ст. 125 чинної Конституції визначає, що відповідно до закону діяльність апеляційних та місцевих судів виключена. Такі зміни йдуть урозріз із п. 1-2 ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Фактично, вище зазначеними змінами офіційного статусу та незмінності закріплених в основному законі держави набувають Верховний суд України, а також адміністративні суди. У свою чергу, місцеві та апеляційні суди до системи судів, згідно з можливими змінами до Конституції, не входять.

Продовжуючи тему щодо апеляційної інстанції, варто зупинитися на тому, що чинною Конституцією, зокрема п. 8 ч. 1 ст. 129 однією із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. У запропонованих змінах відповідна засада також буде, проте дещо змінена й встановлюватиме забезпечення оскарження судового рішення у випадках та в порядку встановлених законом і крапка.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що правосуддя, відповідно до запропонованих змін, здійснюється виключно судами, проте якими? Враховуючи те, що апеляційна інстанція запропонованими змінами до основного Закону України не передбачена, однак усі закони і нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Знову постає питання – де, після розгляду судом першої інстанції, місцевим судом, який, до речі, також виключений з Основного Закону, відповідно до запропонованих змін, можна оскаржити рішення і хто таке рішення ухвалить? Питання, що не влаштовує Конституційну комісію у чинній редакції вказаної норми Конституції та доцільність таких змін, детально не обговорювалося і залишається відкритим.

 

Подальші зміни, які запропонувала Конституційна комісія стосуються відповідальності судді. Так, згідно з запропонованими змінами до ст. 126 Конституції України визначено, що суддя не може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Зі вказаних змін вбачається, що основним законом держави буде виключений принцип невідворотності відповідальності відносно судді щодо адміністративного проступку.

Крім того, такі зміни впливатимуть і на можливі наслідки щодо цивільно-правових відносин, зокрема права на отримання страхового відшкодування. Так, однією з умов за договором страхування є подання певного переліку документів, які підтверджують факт настання страхового випадку, серед яких найчастіше зустрічається постанова судді про притягнення до адміністративної відповідальності. Враховуючи те, що страхові договори, як правило, є договорами приєднання, страхові компанії навряд будуть вносити зміни до таких договорів, зважаючи на особливий статус страхувальника і звільнення законом останнього від адміністративної відповідальності наперед. За таких обставин, під час складання адміністративного матеріалу, суддя повинен, з метою подальшого вирішення такого питання, цілеспрямовано не зазначати своє місце роботи.

Слід також звернути увагу на те, що таке положення змін до Конституції виключає можливість направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації Вищій раді правосуддя, про вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади на підставі визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, що передбачено п. 4 ч. 2 ст. 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ще однією реальною проблемою, що може бути штучно створене на підставі запропонованих змін, обмежене визначення п. 5 ч. 4 ст. 126 Конституції. 

Відповідно до чинної редакції вказаної норми, однією з підстав для звільнення судді є порушення присяги. Слід зазначити, що ч. 2 ст. 97 

Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено 4 пункти, в яких випадках може бути прийнятий висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади на підставі порушення присяги. Проте, Конституційна комісія, працюючи над змінами до основного Закону Держави нібито конкретизуючи підставу для звільнення судді, представила на огляд п. 3 

ст. 126 Конституції України, в якому встановлено, що суддя може бути звільнений з посади за вчинення дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками – що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Так, у ч. 1 ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містяться 14 пунктів, які визначають поняття дисциплінарних проступків. У свою чергу, у ч. 1 ст. 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено 6 видів дисциплінарних стягнень за вчинення дисциплінарних проступків, 5 з яких непов’язані зі звільненням. Разом з тим, враховуючи, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» має відповідати Конституції України, в разі схвалення запропонованих змін у зазначену норму, за вчинення дисциплінарного проступку буде передбачено тільки один вид дисциплінарного стягнення – звільнення.

Друга частина змін несе сама по собі оціночне поняття і не може піддаватися однозначному трактуванню. Враховуючи те, що підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачені ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є досить чіткими, велике бажання внести зміни до Конституції доцільніше було б визначити, що суддю може бути звільнено на підставах, визначених Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Саме це гарантувало б суддівському корпусу забезпечення професійного імунітету, якого суддя може бути позбавлений у процесі прийняття нових законодавчих актів.

 

Також справили враження зміни до ст. 131 Конституції України, зокрема щодо віку, з якого громадянин України може бути обраний та призначений членом Вищої Ради правосуддя, а саме вагомий стаж роботи у галузі права. Ця норма має оціночне поняття щодо віку та досвіду роботи особи у галузі права, проте для органу, який вирішує питання про звільнення судді, було б доцільно чітко визначити вік особи, яка впливатиме на прийняття відповідного рішення.

Неоднозначною є і позиція викладена у змінах ст. 131 Конституції, які визначають, що відповідно до закону, в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Постає питання, чи будуть існувати такі органи, як Державна судова Адміністрація України та її територіальні органи, Вища Кваліфікаційна комісія суддів України та Вища Рада правосуддя, якій, до речі, у запропонованих змінах присвячена значна кількість частин у ст. 131 Конституції. Які додаткові органи мала на увазі Конституційна комісія на громадському обговоренні висвітлено не було. Зміни щодо створення інших органів, які б дублювали відповідні функції вже наявних у системі правосуддя, можуть призвести виключно до руйнування стабільності у системі, а також до інших негативних явищ, зокрема тиску у будь-який спосіб на суддівський корпус, зайвих бюджетних витрат тощо.

 

Щодо змін, запропонованих до ст. 149 Конституції України, також цікава позиція Конституційної комісії в частині, що суддя Конституційного Суду України не може бути без згоди Конституційного суду України затриманий чи утримуватися під вартою. Така позиція, безумовно, надає статусу судді Конституційного суду пріоритетного значення, порівняно з іншими суддями у сьогоднішній суддівській ієрархії та одночасно створює враження, що може підірватися довіра у судовій системі. Такими змінами фактично на законодавчому рівні закріплюється конфлікт інтересів, коли негативну ситуацію, що склалася із суддею Конституційного суду України, вирішує сам колектив, в якому працює суддя, тоді як стосовно інших суддів відповідні питання вирішуватимуться незалежним органом Вищою Радою Правосуддя.

 

Варто зазначити, що у запропонованих змінах Конституційної комісії є деякі позитивні тенденції, проте переважна частина змін є незрозумілою і на сьогодні обов’язково потребує ретельного громадського обговорення, з якого, перш за все, необхідно було б і розпочати відповідну роботу, але, на жаль, пріоритети були розставлені інакше. 

Зазначена думка фахівців у галузі права неодноразово висловлювалась під час громадського обговорення, у зв’язку з чим є підстави вважати, що надалі, у процесі роботи над помилками, перед внесенням та розробкою змін до Основного Закону, обговорення матиме більш масштабний характер, що надасть можливість запобігти утворенню значної кількості помилок у першочерговому державному документі.