1 січня 2015 року набрала чинності третя редакція Всесвітнього антидопінгового кодексу, так званого парасолькового документа, який гармонізує правила боротьби зі вживанням заборонених речовин і методів у спорті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цей документ не має прямої дії, проте його майже повна імплементація спортивними федераціями забезпечується досить дієвим внутрішнім апаратом адміністративного примусу, який спільно реалізують Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) та Міжнародний олімпійський комітет.
Метою змін стала необхідність удосконалити підхід до застосування санкцій (карати суворіше за порушення правил, вчинене з умислом, та пом'якшити відповідальність за ненавмисні порушення – так у новій редакції кодексу з'явилося визначення поняття «умисне порушення» – ст. 10.2.3), а також удосконалення збору інформації про спортсменів та персонал, що їх обслуговує (біологічні паспорти, інформація про місцезнаходження), та покращення процесу проведення розслідувань порушень антидопінгових правил, що, беззаперечно, є цікавим для практикуючих у цій сфері юристів.
Відповідальність за порушення
На відміну від попередніх редакцій кодексу, нова його редакція (ст.10.2) пердбачає 4-річний, а не 2-річний строк відсторонення від змагань за порушення, вчинені умисно (наявність в організмі, вживання чи володіння забороненими речовинами). Тягар доказування умислу з боку спортсмена/персоналу, що його обслуговує, як і раніше, лежить на АДО (антидопінгова організація). При цьому, спортсмен / персонал, що його обслуговує, може довести відсутність умислу, і в разі успіху строк відсторонення може бути скорочений до двох років. Стаття 10.2.3 відтепер розрізняє визначені та невизначені речовини (субстанції) із забороненого списку, що впливає на визначення ступеня відповідальності.
Зокрема, використання речовин, заборонених лише у змагальний період презумується (проте може бути доведено зворотне) як ненавмисне, якщо мова йде про визначену речовину, та спортсмен може довести, що використання мало місце у позазмагальний період. У такому випадку накладається санкція у два роки.
При цьому, використання речовин, які заборонені в змаганнях, проте не є визначеними речовинами, не має вважатися умисним, якщо спортсмен може довести, що заборонена речовина була використана у позазмагальний період та її використання жодним чином не було пов'язано з покращенням спортивних результатів (наприклад, сироп від кашлю або протизаплідне). Це каратиметься двома роками відсторонення. До цього спортсмени визнавалися винними, проте не відсторонювалися.
Нова редакція кодексу, посиливши відповідальність за умисні порушення, пом'якшує покарання для так званих випадкових порушників – у випадку, наприклад, забруднених препаратів, БАДів або соціального вживання наркотиків (за умови доведення спортсменом, як саме, звідки заборонена речовина потрапила в його організм та у випадку відсутності вини або необережності): можлива санкція – попередження без відсторонення (мінімальна), або відсторонення на строк до двох років (максимально).
Пом'якшена відповідальність і при поверненні в спорт після відсторонення (ст. 10.12.2.) та за порушення, пов'язані з поданням інформації про місцезнаходження спортсмена (ст. 2.4). Зокрема, відстороненому спортсмену дозволяється починати тренування за два місяці або чверть часу (залежно, що є коротшим) до кінця строку відсторонення, а строк у 18 місяців скорочений до 12 для спортсменів, прізвища яких містяться у Реєстраційному пулі тестування, протягом яких вони акумулюють три пропущені тести або три порушення подання інформації про своє місцезнаходження, що є антидопінговим порушенням та тягне накладення санкції.
Прикметно, що в ст.2.3. на додаток до відмови чи нез'явлення на тестування, внесено ухиляння від допінг-контролю. Тепер, як і втручання (ст.2.5), ці порушення вважаються умисними і караються чотирма роками відсторонення. Хоча доведення відсутності умислу знов таки тягне за собою скорочення санкції максимум до двох років.
На відміну від кодексу 2009 року, в новій редакції (ст.10.2.1) визнання особою вчинення нею порушення антидопінгового правила не призводить автоматично до зменшення санкції з чотирьох до двох років, а має бути також погоджене АДО та ВАДА і залежить від ступеня вини та тяжкості правопорушення.
Нова редакція ст.2.9 вводить нове поняття «умисної співучасті» та «участі у період відсторонення» як порушення, які караються.
Тренери та персонал
Цікавим є нововведення статті 2.10 щодо персоналу, що обслуговує спортсмена, згідно з якою спортсмени або інші особи не можуть співпрацювати з тренерами, докторами, фізіотерапевтами тощо, які відсторонені за порушення антидопінгового правила або яких притягнуто до кримінальної, дисциплінарної або професійної відповідальності за порушення, дотичні до допінгу, наприклад щодо: тренування, планування, технічних порад, спеціального харчування або медичних послуг (лікування, отримання медикаментозних призначень або БАДів, здавання їм будь-якого біологічного матеріалу для аналізу тощо); отримання агентських послуг і тощо. Така співпраця є забороненою і не має значення, чи вона здійснюється на оплатній чи безоплатній основі. Санкція – відсторонення на два роки.
Для посилення цієї статті введено норми статей 20.3.10, 20.4.13, 20.5.9, якими на міжнародні та національні спортивні організації та АДО покладено обов'язок моніторингу такого персоналу, що обслуговує спортсменів, повідомлення про нього ВАДА та громадськості, розробка внутрішніх правил, які б покладали відповідальність не на персонал за порушення антидопінгових правил, а на спортсменів за використання послуг таких осіб.
Стаття 10.6.1 була змінена з метою спонукання спортсменів та персоналу, що їх обслуговує, співпрацювати (розкривати всю відому їм інформацію як про них самих, так і про інших осіб, можливих порушників) при розслідуванні потенційних порушень антидопінгових правил з АДО – у цьому разі вони мають право на пом'якшення покарання. Що прикметно, домовлений між сторонами скорочений строк відсторонення не може стати предметом апеляційного оскарження.
Статтею 10.10, що запозичено з антидопінгових правил певних видів спорту (наприклад, велоспорт), запроваджена можливість застосовувати додатково до відсторонення фінансової санкції (але не замість відсторонення) у випадку, якщо максимальний період відсторонення за певне порушення, вочевидь, не буде пропорційним вчиненому порушенню.
Інші зміни
Досить цікавим і абсолютно неочікуваним нововведенням стало правило щодо автоматичного публічного опублікування санкції (ст.10.13, 14.3), що має повчальну мету (окрім неповнолітніх порушників).
Стаття 17 містить збільшений з 8 до 10 років строк давності для притягнення до відповідальності за порушення антидопінгових правил, що є перевагою при розслідуванні надскладних майже мафіозно-кримінальних допінгових схем, що особливо практикуються в Європі та США.
При цьому, змінена ст.6.5, яка раніше дозволяла перевіряти заново ту саму пробу у будь-який час на розсуд АДО, що потягло за собою викриття низки порушень за кілька років після забору первинних проб та позбавлення спортсменів медалей (наприклад, золото Олімпіади 2004 легкоатлета Ю.Білонога у 2012-му та срібло Універсіади 2013 біатлоніста С. Седнєва у 2015-му). Відтепер після повідомлення результату тесту спортсмену проба не може бути повторно перевірена з метою виявлення порушення антидопінгового правила та притягнення спортсмена до відповідальності, виключно для наукових цілей, без зазначення імені спортсмена.
Стаття 5.3 обмежує проміжок часу для проведення змагального тестування під час будь-якого змагання з усього часу проведення змагання до часу перебування спортсменів у межах споруд, де відбувається таке змагання (тобто фактично виключно під час змагань) і розподіляє відповідальність між міжнародними на національними АДО за проведення тестувань під час конкретних змагань. Усі тести поза межами спортивних споруд, де відбуваються такі змагання, вважаються позазмагальними. Раніше протягом періоду проведення міжнародного змагання, наприклад, на території України, НАДЦ України мав право також взяти допінг-пробу у спортсмена (принаймні з українцями, прізвища яких були внесені в Тестовий пул України, таке траплялося).
Змінено також і ст.4.4 кодексу: якщо раніше спортсмени міжнародного рівня отримували дозвіл на терапевтичне використання заборонених речовин у міжнародній федерації, а національного рівня – у національній, тепер за умови дотримання певних критеріїв кодекс вимагає визнання міжнародного дозволу національною федерацією і навпаки.
Міжнародний стандарт
Нерозривно з нововведеннями кодексу пов'язаний Міжнародний стандарт з тестувань, який у 2015-му перейменований на Міжнародний стандарт з тестувань та розслідувань, розроблений ВАДА на додаток до кодексу. У цьому стандарті значно доповнено статті, що стосуються збору інформації про порушення антидопінгових правил (кодексу) та про порядок ведення розслідувань потенційних порушень. Зокрема, у ст. 5.8 кодексу (ст.12.1.1 стандарту) визначені типи розслідувань: щодо позитивних результатів допінг-тестів та відхилень у біологічних паспортах спортсменів; будь-які інші, дотичні до аналітичних даних та інформації, коли є підстави підозрювати, що мало місце порушення антидопінгового правила та у випадку встановлення порушення спортсменом антидопінгового правила щодо того, чи причетні до цього порушення персонал, що його обслуговує, чи інші особи.
Відтепер, згідно ст. 11.2, 11.3. стандарту (ст. 20 та 21 кодексу), АДО та МСФ, НОК зобов'язані застосовувати всі доступні методи збору інформації щодо можливих порушень антидопінгових правил – опитувати спортсменів та персонал, що їх обслуговує, представників громадськості, офіцерів допінг-контролю, лабораторії з аналізу проб, фармацевтичні компанії, національні федерації, правоохоронні органи, медіа тощо. Ця інформація може використовуватися як для розслідувань, так і для проведення планових тестувань. Статтею 11.4.2 на АДО покладено обов'язок співпрацювати з іншими АДО та правоохоронними органами країн, дисциплінарними органами спортивних федерацій. ВАДА, згідно зі ст.12.3 стандарту, повинна бути поінформована про всі розслідування та їхні результати. При цьому, збір інформації та поводження з нею мають бути здійснені відповідально, бути конфіденційними, а джерела – захищеними. Цікаво, що таке нововведення неможливо буде запровадити в низці країн з огляду на законодавче обмеження.
Не обійшлося і без нововведень щодо Спортивного арбітражного суду (САС, Лозанна, Швейцарія), які суперечать переглянутому у 2013 році Кодексу САС: http://www.tas-cas.org/en/arbitration/code-procedural-rules.html. Наприклад, ст. 8.5. Кодексу ВАДА 2015 дає право сторонам (спортсмену та АДО) звертатися у САС як до органу першої інстанції, уникаючи зайвих витрат у дисциплінарних органах АДО чи МСФ, НСФ. Проте для цього потрібно мати відповідне арбітражне застереження, дія якого поширюється на конкретні сторони, а оплата послуг САС сягає десятків тисяч швейцарських франків, у той час як апеляції на дисциплінарні рішення міжнародних АДО (тобто розгляд в апеляційному порядку) є безкоштовними.
Стаття 3.2.1., яка регламентує методи встановлення фактів та презумпцій, зобов'язує САС, на вимогу ВАДА, призначати наукового експерта у справах, де розглядається питання презюмованої дійсності наукового результату аналізу проби, отриманого лабораторією та використаних нею для цього методів. Згідно з Кодексом САС (ст.44.3), колегія САС на власний розсуд вирішує, чи призначати експертів у справі.
Згідно зі ст.7.1 кодексу, рішення ВАДА щодо того, яка АДО має повноваження проводити розслідування щодо певного порушення антидопінгового правила, можуть бути оскаржені до САС і повинні (!) розглядатися ним за прискореною процедурою. Стаття 44 Кодексу САС вимагає для цього погодження всіх сторін справи та окремого рішення голови колегії, що розглядає таку справу.
Стаття 13.2.4 Кодексу ВАДА конкретно дозволяє будь-якому відповідачу у справі, поданій до САС, включати зустрічні вимоги у заперечення на апеляції, подані на рішення МСФ, НСФ, АДО, НОК тощо, у той час як з Кодексу САС (ст.55) ця норма була виключена ще 2010 року.
Відповіді на запитання, яка норма має перевагу, немає. Не зрозуміло, чи вважати Кодекс ВАДА спеціальною нормою у цьому випадку, чи ні – лише колегії САС, розглядаючи спори, нададуть відповідь на це питання.
Час покаже, які спортивні федерації і в якому обсязі впровадять новації кодексу 2015 року, проте одразу очевидно, що, наприклад, уряди країн, на які покладено низку обов'язків, відповідно до ст.22 кодексу (наприклад, внести зміни в антидопінгове законодавство щодо співпраці між АДО та надання інформації – ст. 22.2 – до 01.01.2016 р.), не будучи підписантом кодексу (оскільки він не є міжнародним загальнообов'язковим договором), можуть вносити у національне законодавство лише ті зміни, які є доцільними та прийнятними саме для певної країни.
У наступній публікації мова піде про другий вид шахрайства у спорті (окрім допінгу) – договірні змагання («гра у піддавки»), який набуває останніми роками неабияких обертів, та правові методи боротьби з ним, стандарти доказування, види покарань, що також перекликаються зі справами щодо порушень антидопінгових правил, власне, з них і походять.