Нещодавно Верховна Рада України («ВРУ») у першому читанні прийняла законопроєкт №5376 щодо запровадження особливих умов оподаткування резидентів Дія Сіті. Враховуючи, що сплата податків за новими правилами – чи не єдина принада для потенційних резидентів Дія Сіті, чинна редакція проекту вимагає доопрацювання, адже IT-компанії, які наважаться скористатися гіпотетичними перевагами нового режиму, відмовившись від звичної моделі співпраці з фізичними особами-підприємцями, можуть отримати ряд неоднозначних податкових норм – з усіма наслідками, що звідси випливають.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Насамперед спірним є формулювання об’єкта оподаткування операцій резидентів Дія Сіті, який визначено шляхом відсилання до інших положень законопроєкту, зокрема до п. 135.2, що стосується бази оподаткування податком на виведений капітал. Це суперечить основним засадам податкового законодавства, оскільки база оподаткування лише характеризує об’єкт, а не слугує критерієм для його формулювання. Виникають питання і до самого п. 135.2, який встановлює оновлену базу оподаткування начебто для всіх резидентів Дія Сіті, а не виключно для компаній, які вирішили стати платниками податку на виведений капітал за ставкою 9%. Водночас автори законопроєкту неодноразово зазначали, що резиденти Дія Сіті матимуть змогу продовжувати сплачувати податок на прибуток на загальних підставах. Наразі законопроєкт містить суперечності з цього приводу. В деяких положеннях проєкту передбачено, що спеціальний режим оподаткування застосовуватиметься «під час провадження діяльності резидентами Дія Сіті» (п. 136.8), а перший податковий період буде починатись після набуття статусу резидента Дія Сіті (пп. 137.10.3). На противагу, в інших нормах законопроєкту зазначено, що резидент Дія Сіті може продовжувати сплачувати податок на прибуток на загальних підставах (пп. 141.10.3) або перейти на сплату податку на виведений капітал шляхом подання відповідної заяви (пп. 141.10.2). Тому варто доопрацювати визначення об’єкта та бази оподаткування, розмежувати між собою дві категорії резидентів Дія Сіті залежно від обраного ними режиму оподаткування, а також вилучити із законопроєкту положення про «автоматичний» перехід на сплату спеціального податку унаслідок набуття статусу резидента Дія Сіті.
До того ж у законопроєкті часто вживаються словосполучення «платник податку» та «неплатник податку», але бажано уточнити, чи стосується це платників та неплатників податку на виведений капітал, або одночасно й платників податку на прибуток на загальних підставах.
Неоднозначним є і пп. 137.10.9 законопроєкту, який зобов’язує компанії перейти на сплату стандартного податку на прибуток у разі втрати статусу резидента Дія Сіті. Однак не зрозуміло, як це положення співвідноситься з ч. 10 ст. 9 проєкту закону № 4303, де зазначено, що у разі успішного оскарження рішення про втрату статусу резидента Дія Сіті компанія вважатиметься такою, що взагалі не втрачала статус резидента Дія Сіті. Фактично рішення суду матиме «зворотну дію», у зв’язку з чим виникає питання: який режим оподаткування застосовуватиметься до компаній протягом строку судового провадження? На пресконференції, присвяченій даному законопроєкту, зазначали, що це питання залишається дискусійним. Сподіваємось, що у подальшому консенсус з цього приводу буде досягнутий, і резидент Дія Сіті залишатиметься платником податку на виведений капітал до ухвалення рішення судом у разі, якщо компанія побажає звернутись до нього.
Також законопроєкт містить особливі правила розрахунку звичайної ціни, що мають застосовуватись «для цілей оподаткування доходу від операцій резидентів Дія Сіті» (пп. 14.1.71). Відповідне положення стосується розрахунку звичайної ціни товарів, залишаючи поза межами регулювання визначення звичайної ціни при наданні послуг. Останні, своєю чергою, слугують провідним видом діяльності для багатьох ІТ-компаній. Та й положення законопроєкту вимагають від платників податку визначати «вартість операції […] на рівні звичайної ціни» (п. 135.2) та «звичайну ціну одиниці товару (робіт, послуг)» (пп. «б» пп. 135.2.1.6), тоді як наразі не зрозуміло, яким чином визначатиметься звичайна ціна у зазначених випадках, особливо з огляду на те, що запропонований пп. 137.10.2 вимагає від платника податку «самостійно перевірити відповідність ціни договору звичайній ціні». Таким чином, правила розрахунку звичайної ціни також вимагають доопрацювання.
Певні недоліки містить і положення щодо податкової знижки, розмір якої згідно із законопроєктом не буде перевищувати суми нарахованих протягом року заробітної плати та/або пасивних доходів для фізичних осіб-володільців корпоративних прав, випущених стартапами-резидентами Дія Сіті (пп. 166.4.2). У такому разі необхідно уточнити й поняття «податкової знижки», що на даний момент не містить згадки про «пасивні доходи». Також у пп. 166.4.2 не вистачає пояснення, у яких ситуаціях податкова знижка визначатиметься з урахуванням одного із зазначених критеріїв (заробітної плати чи пасивних доходів), а коли – із застосуванням обох, що вимагає подальших корегувань відповідної норми.
Окрім того, запропонований пп. 165.1.62 дозволяє не включати до оподатковуваного доходу фізичних осіб дохід від відчуження корпоративних прав, випущених резидентом Дія Сіті, за умови їх перебування у власності платника податків понад 1 рік. Виникає питання: з якого моменту буде починатись відлік зазначеного строку у разі набуття права власності на корпоративні права до вступу компанії до Дія Сіті? Тому цей підпункт необхідно уточнити.
Поза тим, законопроєкт передбачає сплату мінімального страхового внеску на загальнообов’язкове державне страхування штатних працівників, в той час як замовників гіг-спеціалістів очікуватимуть стандартні 22% від бази нарахування єдиного соціального внеску. На цю невідповідність у своєму висновку звернув увагу і Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики ВРУ, тому сподіваємось, що ця розбіжність, як і всі інші недоліки законопроєкту №5376, незабаром буде усунена.