Наприкінці березня ц.р. Кабінет міністрів затвердив Концепцію реформування Державної фіскальної служби України. За словами міністра фінансів О. Данилюка, який презентував її уряду, вона є результатом сумісної діяльності Мінфіну та ДФС і передбачає такі основні напрямки роботи: оптимізація структури, збільшення оплати праці, розвиток інформаційних технологій та комунікацій, персоналу та боротьба з корупцією.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вочевидь, колектив авторів Концепції у ході її підготовки плідно попрацював з представниками бізнесу, вітчизняними та міжнародними експертами у сфері оподаткування. Стратегічні цілі, які було поставлено, дійсно значні, а їх досягнення в цілому є запорукою змін на краще. Проте є реальні побоювання, що їх не буде досягнуто, а замість руху вперед суспільство отримає продовження трирічного серіалу під назвою «Санта белеберда». Підґрунтям для цього є відсутність у стратегії відповідей на питання, без розуміння та вирішення яких ефективні реформи неможливі взагалі.
Одним з таких питань (і це визнають більшість експертів-практиків) є проблеми на рівні процесів, пов'язаних із адмініструванням податків та зборів (обов'язкових платежів). Саме новий рівень адміністрування, до якого у широкому значенні цього слова можна віднести й контрольно-перевірочну роботу (далі – аудит), є запорукою досягнення дійсних, а не формально та гучно задекларованих змін у взаємовідносинах ДФС із суб'єктами підприємництва. Однак величезна кількість працівників підрозділів аудиту, а також сформований роками на всіх рівнях служби, починаючи з інспекцій та закінчуючи центральним апаратом, окремий алгоритм поведінки, націлений на проведення результативної перевірки з обов'язковими донарахуваннями як єдиним критерієм її якості, з об'єктивних причин не дозволять очікувати швидких (протягом року) змін у цьому напрямку.
Для більшості з цих фахівців це питання професійної психології, зміни якої потребують багато часу. Підготовка та наступна заміна таких працівників на інших (як, наприклад, було зроблено з представниками поліції) також не є швидкою справою – справді якісного податківця-аудитора, практика неможливо підготувати на 6-місячних курсах на кшталт «зліт-посадка». При цьому залучення відповідних спеціалістів зі сфери бізнесу малоймовірне, оскільки, по-перше, дуже велика різниця у оплаті такої праці, а по-друге, професія податківця є на сьогодні не такою омріяною для більшості громадян, як, наприклад, представника суддівського корпусу.
Чи можливо щось зробити зараз, не очікуючи змін у складі та/або професійному підході податківців, які безпосередньо проводять перевірки чи керуютьними, а також виконують інші функції з адміністрування податків (зборів, обов'язкових платежів)? На особистий погляд автора цієї статті, таки можливо! Заходом, який на певний перехідний період і у подальшому має забезпечити відповідну якість функціонування ДФС, є впровадження ефективного механізму позасудового врегулювання податкових спорів.
Чому саме позасудове врегулювання? Навіщо шукати альтернативний судовому спосіб вирішення конфліктів? Відповідь на це питання лежить на поверхні, досить лише просто побачити взаємовідносини у площині «бізнес-держава» очами їх безпосередніх учасників, зрозуміти коло їх інтересів і зробити об'єктивну оцінку дійсності.
Розпочнемо з головної фігури таких відносин – бізнесу. Основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, яке досягається шляхом здійснення операцій з матеріальними та нематеріальними активами (капіталом). Саме тому для бізнесу завжди (і особливо у теперішній час) дуже важливим є повне розуміння обсягу власних активів, вільне використання якими можливе у короткостроковій або середньостроковій перспективі. Планування використання активів, у т.ч., податкове (як різновид) дозволяє вірно вибудувати стратегію поведінки на ринку і, як наслідок, зберегти конкурентоспроможність. Представники бізнесу це чітко усвідомлюють, тому готові сплачувати рахунки спеціалістів у цій області.
Будь-яка непередбачувана кореляція даних (наприклад, відхилення від плану як наслідок виникнення податкового боргу чи застосування арешту активів) негативно вплине на ведення бізнесу та буде потребувати додаткових зусиль, націлених на пошук додаткового (власного або позиченого) капіталу або зміну умов уже укладених контрактів. В обох випадках це може стати серйозною передумовою для зменшення рентабельності, а то й взагалі призвести до банкрутства.
Чи забезпечує швидке відновлення комфортних умов «традиційний» спосіб вирішення конфлікту шляхом звернення до суду? Вочевидь, що ні. Одним із суттєвих факторів тут є традиційно досить тривала відсутність необхідних роз'яснень Вищого спеціалізованого суду (відповідної судової палати) відносно застосування тої чи іншої норми права – як правило, це відбувається не швидше, ніж сплине рік після виникнення різної правозастосовної практики на рівні судів першої та апеляційної інстанцій.
Інша причина – загальна завантаженість системи правосуддя. Наприклад, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд призначав на 2015 р. розгляд справ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, прийнятих у 2013 р. Тобто платник податків отримує остаточний вердикт щодо правомірності (неправомірності) претензій фіскальної служби та розуміння можливостей щодо вільного оперування активами у проміжок часу від 1 до 3 років. При цьому рік – це дуже оптимістичний варіант.
Тепер подивимося на ситуацію з боку держави. Чи виграє вона від судового способу вирішення конфлікту? Також ні. Дійсність така, що держава у особі фіскальної служби дуже часто не може реалізувати прийняте на її користь рішення та вимушена здійснювати списання колосальних сум податкового боргу в повному обсязі. Як правило, це пов'язано з відсутністю активів на момент здійснення виконавчого провадження (чому може бути багато причин, у т.ч. усвідомлена стратегія платника податків). Наступна за цим ліквідація таких суб'єктів господарювання безумовно негативно відображається на стані економіки в цілому, а омріяна податківцями ситуація (виграш справи) призводить до стану, який характеризує прислів'я «Різати курку, яка несе золоті яйця». Це саме той випадок, коли виграш не відповідає очікуванням переможця.
Крім того, факт звернення до суду як для держави, так й для бізнесу не є актом партнерства, а саме такі відносини є загальносвітовим еталоном.
Таким чином, запит на створення альтернативного судовому дієвого способу вирішення податкових спорів буде актуальним до того часу, поки не буде задоволений.