Існує декілька питань, які вважаються найбільш актуальними під час визначення доходу осіб, які є професійними спортсменами або беруть участь у спортивних змаганнях. Мова не йде про заробітну плату, яка сплачується спортсменам на території України на загальних умовах. У цій статті ми розглянемо такі цікаві питання як оподаткування призових винагород та надходжень, пов'язаних з одержанням спортсменом доходу за кордоном.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оподаткування призових винагород
Об'єкт оподаткування залежить від того, з якого джерела здійснюється виплата винагороди. Якщо спортсмен отримує приз, витрати якого передбачені державним бюджетом, як чемпіон України або призер спортивних змагань міжнародного рівня, то така винагорода не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу спортсмена (пп. «б» пп. 165.1.1. п. 165.1 ст. 165 ПК України).
З розмірами сум винагород можна ознайомитися, якщо звернутися до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2016 р. №91, якою були затверджені граничні розміри винагород спортсменам і тренерам з олімпійських та неолімпійських видів спорту, а також порядок їх виплати. Для спортсменів з інвалідністю та їхніх тренерів діють інші розміри та порядок, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2008 р. №704.
Якщо виплата здійснюється не з державного бюджету, то до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу спортсмена-переможця та/або призера спортивних змагань не включається лише вартість призу в частині, що не перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі (пп. 165.1.39. п. 165.1. ст. 165 ПК України). Як вбачається, мова йде лише про негрошові призи (наприклад, мобільний телефон), тобто якщо приз буде сплачений грошима, то сума винагороди повинна оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Зазначені доходи вважаються пасивними зі ставкою податку в розмірі 18%, що є доволі лояльною ставкою, оскільки у грудні 2016 р. вона складала подвійний розмір від звичайної, проте з метою покращення інвестиційного клімату в Україні подвійний розмір був скасований.
Водночас, незалежно від того, з якого джерела здійснюється фінансування, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу спортсмена не включається вартість орденів, медалей, знаків, кубків, дипломів, грамот та квітів, якими відзначаються переможці спортивних змагань. (пп. 165.1.38. п. 165.1. ст. 165 ПК України).
Уникнення подвійного оподаткування
Вирішення цього питання напряму залежить від наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, якщо таким договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПК України, оскільки вони мають пріоритетне значення.
Сьогодні Україна є стороною більше ніж 70 угод про уникнення подвійного оподаткування, з яких три Україна отримала від СРСР, а інші були підписані впродовж періоду незалежності нашої держави. Якщо зробити аналіз цих угод, то можна стверджувати, що всі вони встановлюють фактично однакові для всіх країн правила оподаткування спортсменів. У таких угодах зазначено, що дохід, який одержує спортсмен-резидент договірної держави від його особистої діяльності, здійснюваної у другій договірній державі, може оподатковуватися у цій другій державі. Якщо дохід від особистої діяльності, здійснюваної спортсменом, нараховується не спортсмену, а іншій особі, то цей дохід може оподатковуватися у договірній державі, в якій спортсмен здійснює свою діяльність.
У цих договорах в різних інтерпретаціях міститься правило, згідно з яким дохід спортсмена звільняється від оподаткування в тій договірній державі, в якій діяльність спортсмена здійснюється, якщо ця діяльність значною мірою фінансується за кошти суспільних фондів обох держав або в межах укладених договірними державами програм спортивних обмінів. У такому випадку дохід підлягає оподаткуванню тільки в другій державі, резидентом якої є спортсмен.
Зверніть увагу, що в угодах застосоване слово «може», яке протягом тривалого часу викликало дискусії щодо диспозитивного підходу під час вибору держави, в якій має здійснюватися оподаткування. Мені не знайомі судові прецеденти щодо оподаткування доходів спортсменів, які були б пов'язані з тлумаченням зазначеного слова, але історія його тлумачення у процесі оподаткування інших доходів має «нестабільну судову практику».
Все почалося у 2004 р., коли Верховний суд України у своїй постанові вказав, що положення угод, укладених Україною з Латвією та Російською Федерацією, не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки воно не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку відповідно до ст. 2 Закону «Про систему оподаткування».
Однак у березні 2012 р. відбулися зміни у підході Верховного Суду. 13.03.2012 р. Верховний Суд України прийняв постанову №21‑465во10, в якій була висловлена позиція, що положення Конвенції між Урядом України та Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування і запобігання податковим ухиленням щодо податків на доходи та майно і Конвенції між Урядом України та Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи й на капітал у частині визначення країни оподаткування процентів мають диспозитивний характер, а тому право вибору держави, в якій повинні оподатковуватися доходи з процентів, належить виключно одержувачу процентів, тобто нерезиденту.
Тому з березня 2012 р. юристи почали вважати, що визначений у зазначеній постанові Верховного Суду України диспозитивний характер сплати податку з доходу від процентів, дивідендів та роялті надає можливість нерезиденту врегулювати з українським платником податків питання репатріації доходів та захистити останнього, як податкового агента, від безпідставного визначення податкових зобов'язань з боку контролюючих органів.
Ситуація знову змінилася 08.10.2013 р., коли Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що положення іншої конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, повторивши позицію, яка була висловлена у постанові 2004 р.
Новий Верховний Суд не змінив практику 2013 р. Якщо звернутися до Єдиного державного реєстру судових рішень, то можна побачити декілька постанов цього суду (наприклад, від 08.08.2018 р. у справі №2а/0470/16682/11 та від 31.08.2018 р. у справі №2а/0370/1070/12). Верховний Суд вказує, що положення статей відповідних конвенцій не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту цих міжнародних угод та суті податку з доходів.