Оподаткування доходів фізичних осіб від операцій з продажу (обміну) нерухомого та рухомого майна

Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України) передбачає особливий порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого та рухомого майна. Механізм сплати податку на доходи фізичних осіб від таких операцій передбачений статтями 172, 173 ПК України.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Під продажем майна, продукції, робіт, послуг розуміється передача права власності на майно, продукцію, роботи, послуги, нематеріальні активи, цінні папери, валютні цінності, інші види фінансових ресурсів та матеріальних цінностей іншим юридичним і фізичним особам шляхом укладання угод купівлі-продажу чи виміни на певну еквівалентну суму коштів, інших цінностей у матеріальній і нематеріальній формах, боргових зобов’язань у вартісному виражені.

До того ж потрібно звернути увагу, що ПК України під час продажу (обміну) нерухомого або рухомого майна розуміє будь-який перехід права власності на обʼєкти нерухомості/рухомості, крім їхнього успадкування та дарування.

ПК України визначає продаж (реалізацію) товарів, як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

З цього визначення можна зробити висновок, що податкове законодавство ототожнює поняття продаж та реалізація, проте це є неправильним та призводить до плутанини та підміни понять. Особливо, ця проблема стосується бухгалтерського обліку та найдоречнішим це питання є для податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, проте варто зазначити основні моменти цієї проблематики, для податку на доходи фізичних осіб ці поняття теж є визначальними, адже пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України, де дано визначення продажу (реалізації) товарів, застосовується і до операцій щодо оподаткування продажу об’єктів нерухомого та рухомого майна.

 Я. Сливка зазначає, що реалізація – це здійснення, виконання чого-небудь; передача продукції між підприємствами з наступною оплатою в умовах планової економіки.

На думку А.  Борисова, реалізація (від лат. realis – речовий) – 1) продаж виготовлених або перепроданих товарів і послуг, супроводжується отриманням грошової виручки; 2) здійсненням задуму, отримання реального результату.

Продаж майна, продукції, робіт, послуг визначають також як передання права власності на майно, продукцію, роботи, послуги, нематеріальні активи, цінні папери, валютні цінності, інші види фінансових ресурсів та матеріальних цінностей іншим юридичним і фізичним особам шляхом укладання угод купівлі-продажу чи виміни на певну еквіваленту суму коштів, інших цінностей у матеріальній і нематеріальній формах, боргових зобов’язань у вартісному вираженні.

Узагальнюючи викладене, процес  реалізації передбачає збут (процес фізичного переміщення продукції від виробника до споживача) та продаж (перехід права власності). Однак ця відповідь не буде вичерпною. Відмінність поняття «продаж», «реалізація», «збут» полягає у причині звуження використання поняття «продаж» та нового трактування поняття «збут».

Розглянемо положення цивільного законодавства щодо визначення нерухомого та рухомого майна.

Так, ст. 181  Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі – ЦК України) визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обʼєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення. Саме фізична прив’язка об’єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення, є основним критерієм віднесення речей до нерухомих. Об’єкти визнаються нерухомістю, поки є зв’язок із землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами (ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі).

Крім того, цивільне законодавство закріплює правовий режим нерухомості: право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їхнє виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 181 ЦК України передбачено, що режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні обʼєкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Одна з найбільш значущих проблем оподаткування операцій продажу (обміну) рухомого та нерухомого майна полягає в поділі такого майна на рухоме і нерухоме.

Ще з часів римського права, упродовж двох тисячоліть, цивілістична практика доводила, обґрунтовувала необхідність виділення в особливу категорію об’єкт нерухомого майна. У будь-якій правовій системі сучасності є поділ на рухомі та нерухомі речі (майно). Так, в англійському праві майно поділяється на реальне та персональне. Поняття реального принципово відповідає нерухомому майну в континентальному праві.

Досліджуючи питання віднесення майна до нерухомості, варто зазначити, що різні правові системи мають різні правові критерії поділу таких об’єктів.

Наприклад, італійський цивільний кодекс дає вичерпний перелік нерухомих речей: земля, водні джерела та струмки, дерева, будівлі та інші споруди, поєднані із землею постійно чи на певний період, а також усе, що природним та штучним шляхом потрапило чи міститься у землі.

Французьке право входить із найширшої концепції нерухомих речей (ст. 517-526 Французького цивільного кодексу (далі – ФЦК). Так, у ст. 517 ФЦК зазначає, що майно є нерухомим за його природою, чи в силу його призначення, чи внаслідок предмета, належність якого воно складає. До нерухомості за їхньою природою належать землі і поєднані з нею будівлі, урожай на корені, ліси тощо. До нерухомих речей за їхнім призначенням закон і практика відносять машини, інструменти і сировину, які використовуються на підприємстві, сільськогосподарські знаряддя і худобу в маєтку для його обслуговування та експлуатації тощо, хоча за своєю природою ці речі є рухомими. Якщо ці об’єкти виділяються зі складу маєтку, то вони розглядаються як рухомість.

У США цивільне законодавство дає визначення нерухомих речей через наявність у речі певних характерних ознак, зокрема прив’язку до землі та особливий режим набуття права власності на об’єкт.

Отже, основним критерієм поділу речей на нерухомі та рухомі є зв’язок речі із земельною ділянкою, що полягає у можливості вільного відділення цієї речі від земельної ділянки.

Крім того, для встановлення права власності на будівлю необхідно набути певного права на земельну ділянку, оскільки для визнання майна нерухомим важлива не тільки прив’язка до землі, а і його державна реєстрація. Виникає така ситуація: неможливо відкидати існування нерухомого об’єкта без його реєстрації, оскільки це означало б відсутність існування речей взагалі. Не право породжує нерухому річ, а нерухома річ, визнана такою внаслідок її природних якостей чи вказівки закону, потребує реєстрації прав на неї.

Чим дана проблема впливає на  оподаткуванням таких об’єктів податком на доходи фізичних осіб? Хоча за своєю правовою природою механізм оподаткування продажу (обміну) рухомих та нерухомих речей майже однаковий, проте створює ряд теоретичних та практичних проблем. Так, наприклад, гараж, який немає фундаменту буде вважатися рухомим майном і порядок такого оподаткування буде здійснюватися згідно зі ст. 173 ПК України, тому що такий об’єкт не пов’язаний із земельною ділянкою, що дозволяє його переміщувати у просторі без зміни його призначення. З огляду на іншу ситуацію, у разі якщо гараж буде побудований, то такий об’єкт буде вважатися нерухомим майном.

Враховуючи те, що гараж може бути як рухомим, так і нерухомим майном, ми не погоджуємось з позицією Державної фіскальної служби України, яка викладена в Єдиній базі податкових знань у категорії 103, підкатегорії 103.21, де податковий орган визначив, що гараж є нерухомим майном, не врахувавши специфіку такого майна і вказав порядок оподаткування такого об’єкта згідно зі ст. 172 ПК України, що у свою чергу є недоцільним.

Крім того, до таких спірних об’єків можна віднести і малі архітектурні споруди. Адже відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-VI визначено, що мала архітектурна форма – це елемент декоративного чи іншого оснащення обʼєкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать:

• альтанки, павільйони, навіси;
• паркові арки (аркади) і колони (колонади);
• вуличні вази, вазони і амфори;
• декоративна та ігрова скульптура;
• вуличні меблі (лавки, лави, столи);
• сходи, балюстради;
• паркові містки;
• огорожі, ворота, ґрати;
• інформаційні стенди, дошки, вивіски;
• інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Також, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19.01.2009 «Про затвердження ДБН В. 2.2.-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі» визначено, що малі архітектурні форми – павільйони, кіоски, торговельні намети, рундуки тощо переважно збірно-розбірної конструкції, які застосовуються поряд із засобами благоустрою, враховуючи невеликі споруди для відпочинку людей/покупців (лави, можливо тіньові навіси або перголи), урни для сміття, а також різноманітні елементи декоративно-прикладного мистецтва (наприклад, скульптури, декоративні басейни, фонтани тощо).

Як вже було розглянуто, саме фізична прив’язка об’єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення, є основним критерієм віднесення речей до нерухомих. Об’єкти визнаються нерухомістю, поки є зв’язок із землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами (ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі).

З огляду на положення цивільного законодавства, малі архітектурні споруди не є об’єктами нерухомості, як відомо, мала архітектурна форма виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладання фундаменту, отже, вільне переміщення малих архітектурних форм у просторі можливе без зміни їхнього призначення.

Крім того, у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, надано визначення терміну будівля, їхній перелік та класифікацію. Відповідно до цього Класифікатора, мала архітектурна форма не належить до будівель.

Отже, можна зробити висновок, що малі архітектурні форми можуть бути рухомим майном і порядок їхнього оподаткування, у разі продажу (обміну), буде здійснюватися згідно зі ст. 173 ПК України, а також і об’єктом нерухомого майна і оподаткування буде здійснюватися відповідно до 172 ПК України.

Розглянемо механізм сплати податку на доходи фізичних осіб у разі продажу (обміну) об’єктів нерухомого і рухомого майна.

Платниками податку під час продажу (обміну) рухомого чи нерухомого майна є фізична особа (резидент або нерезидент), яка здійснює таке відчуження. До того ж ПК України застерігає, що під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості/рухомості, крім їхнього успадкування та дарування.

Об’єкт оподаткування визначається з огляду на ціну, зазначену в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого обʼєкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку. Оціночна вартість визначається  відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ.

Таку оцінку майна та майнових прав здійснюють оцінювачі, які є громадянами України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між субʼєктом оціночної діяльності – субʼєктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна субʼєктом оціночної діяльності, – суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника субʼєкта оціночної діяльності.

Необхідно звернути увагу на те, що під час визначення об’єкта оподаткування рухомого майна, відбувається його розподіл на:

• рухоме майно;
• рухоме майно у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда.

Залежно від такого розподілу рухомого майна змінюється і об’єкт оподаткування.

Під час визначення ставки податку необхідно звернути увагу на кількість здійснюваних операцій за один рік. Так, відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України, якщо дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їхньої частини, кімнати, садового (дачного) будинку (враховуючи земельну ділянку, на якій розташовані такі обʼєкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не поширюється на отримане таким платником у спадщину.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з обʼєктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 цієї статті, або від продажу обʼєкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою 5%. Для об’єктів рухомого майна ставка податку теж становить 5% бази оподаткування, до того ж треба врахувати, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з обʼєктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню. Такий самий порядок оподаткування передбачено під час обміну рухомого або нерухомого майна.

Для нерезидентів ставка 15%, якщо сума доходу перевищує десятиразовий розмір мінімальної заробітної плати (станом на 01.01.2015 – 12180 грн.), то до суми такого перевищення застосовується ставка податку 20%.

Сума податку для нерухомого майна визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, – до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував обʼєкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобовʼязана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

Під час проведення операцій з продажу (обміну) обʼєктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, враховуючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. Одночасно з цим, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни обʼєкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа – підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

У разі якщо стороною договору купівлі-продажу обʼєкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа – підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобовʼязана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. До того ж податковий агент утримує податок за ставкою 5% з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

У разі якщо обʼєкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи – підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента щодо подання до органу контролю інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобовʼязаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) обʼєктів рухомого майна.

Розглянемо основні практичні проблеми оподаткування операцій продажу (обміну) рухомого та нерухомого майна. Так, залишається цікавим питанням, чи буде оподатковуватися дохід, отриманий від першого продажу фізичною особою житлового будинку, який у власності менше трьох років, але розташований на земельній ділянці, яка є у власності платника податку понад три роки?

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом 3 Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі – Порядок), передбачено, що нотаріус у разі посвідчення цивільно-правого договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акта у передбачених законом випадках зі своїх справ за наявності витягу з Поземельної книги проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку.

Отже, переоформлення права власності на земельну ділянку, згідно із зазначеним Порядком, повинно здійснюватися на підставі цивільно-правових угод про відчуження земельних ділянок.

Враховуючи те, що земельна ділянка, яка розташована під житловим будинком, перебуває у власності понад три роки та під часу продажу здійснюється переоформлення права власності на підставі окремого договору, то така земельна ділянка буде вважатися окремим об’єктом та дохід, отриманий від продажу житлового будинку, не підлягає оподаткуванню.

Наступним проблемним практичним питання є таке: яким чином буде оподатковуватися дохід, отриманий фізичною особою від продажу права вимоги на нерухоме майно у вигляді житлового приміщення у будинку, будівництво якого не завершено та не здано в експлуатацію?

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Враховуючи положення ЦК України, немає законодавчих підстав на оформлення права власності на нерухомість у вигляді житлового приміщення, якщо не завершено будівництво будинку, в якому воно знаходиться, та його не здано в експлуатацію.

Отже, договір уступки права вимоги на недобудоване житлове приміщення є не договором купівлі-продажу нерухомості, а за своєю сутністю є договором купівлі-продажу рухомого майна у вигляді матеріалів, обладнання тощо, що були використані у процесі цього будівництва, та підлягає оподаткуванню за ставкою 5%.

Ще однією із проблем є питання щодо повернення попередньо сплаченого фізичною особою податку на доходи фізичних осіб внаслідок розірвання або неукладення договору купівлі-продажу (обміну) нерухомості.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) обʼєктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, враховуючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Відповідно до п. 172.6 ст. 172 ПК України у разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни обʼєкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

Проте нормами податкового законодавства не передбачено повернення податку, який сплачується під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна у разі розірвання його у майбутньому цього договору. Крім того, ПК України не передбачає повернення податку у разі визнання договору недійсним у майбутньому, що фактично є несправедливим і лягає додатковим навантаженням на платника. У таких ст. 43 ПК України не може застосовуватися, адже ця норма визначає саме умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань.

У ситуації описані вище сплату податку за договором, який в майбутньому буде визнаний недійсним або буде розірваним, не можна вважати помилково або надмірно сплаченим податком, адже сплачений такий податок не підпадає під критерії, визначені пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПК України, надміру сплачені грошові зобовʼязання – суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобовʼязань, граничний строк сплати яких настав на таку дату, та під критерії, визначені пп. 14.1.182 п. 14.1 ст. 14 ПК України, помилково сплачені грошові зобовʼязання – суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їхніх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус субʼєктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобовʼязань.

Крім того, податкове законодавство передбачає повернення податку у разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни обʼєкта нерухомості, за яким сплачено податок, тобто саме для об’кта нерухомості. Таке право передбачене п. 172.6 ст. 172 ПК України, у разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни обʼєкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

Податкова декларація про майновий стан і доходи подається до 1 травня, що настає за звітнім. Отже, платник повертає надміру сплачену суму на підставі податкової декларації.

Крім того, ПК України визначає загальну статтю щодо надміру сплаченого податку, а саме такий порядок визначений ст. 43 Кодексу, відповідно до цієї статті платник податків подає заяву до контролюючого органу, на підставі якої і здійснюється таке повернення. Проте ця стаття є загальною щодо п. 172.6 ст. 172 ПК України, а як відомо, спеціальна норма є пріоритетною над загальною і тому підлягає застосовуватися саме спеціальна стаття. Тобто платник податків має право повернути надміру сплачені зобов’язання, у разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення правочину, на підставі річної податкової декларації.

Отже, було б доцільно внести зміни до ПК України щодо повернення податку на доходи фізичних осіб у разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу, міни у майбутньому, а також передбачити таку можливість для рухомого майна.

Доопрацювання потребує абзац 7 п. 173.4 ст. 173 ПК України, а саме для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.

Тобто ПК України не визначає строку плати податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, а лише загалом вказує, що платник самостійно визначає суму такого податку.

Очевидно, що для цілей п. 173.4 ст. 173 ПК України та відповідно пп. "б" пп. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 ПК України фізична особа (продавець) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна є відповідальною за нарахування й утримання податку на доходи фізичних осіб, відповідно самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи за місцем нотаріального посвідчення такого договору.

Варто звернути увагу, що в цьому випадку зазначається тільки сплата податкових зобов’язань у разі нотаріального посвідчення правочину купівлі-продажу, міни рухомого майна. Необхідно наголосити, що угоди з відчуження майна, зокрема транспортних засобів, не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-XII нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обовʼязкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Отже, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу, міни рухомого майна (зокрема автомобілів, мотоциклів, мопедів) здійснюється за бажанням сторін, що може бути причиною уникнення від оподаткування під час проведення таких операцій.