Податковий кодекс України (далі – ПК України) в якості бази оподаткування платою за землю визначає нормативну грошову оцінку відповідної земельної ділянки. Плата за землю за своєю правовою природою являється прямим реальним податком, тобто за основу розміру податкового зобов’язання береться не конкретний дохід власника земельної ділянки, що характерно для особистих податків, а усереднений показник прибутковості такої земельної ділянки. Таким чином закріплення базою оподаткування податком на землю її нормативної грошової оцінки, яка виражає середню прибутковість земельної ділянки, є виправданим та логічним кроком законодавця.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Податкове та земельне законодавство визначають нормативну грошову оцінку як капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими законодавством нормативами компетентним центральним органом виконавчої влади. Як випливає із зазначеного визначення, в основі нормативної грошової оцінки лежить економічна категорія земельної ренти. Земельна рента - це дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва.
Отже, категорія нормативної грошової оцінки є ключовою при досліджені бази оподаткування платою за землю, оскільки встановлює залежність між обсягом податку, що підлягає сплаті, та здатністю земельної ділянки приносити дохід, достатній для сплати податку.
Відповідно до вимог земельного законодавства, зокрема статті 15 Закону України «Про оцінку земель», підставою для проведення нормативної грошової оцінки є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо земель, на яких розповсюджується їх компетенція, а також договір між заінтересованими особами. При цьому періодичність її проведення залежить від категорії та місця розташування земельної ділянки і коливається від 5 до 10 років. Тобто сама по собі нормативна грошова оцінка змінюється нечасто. Водночас базова нормативна грошова оцінка може змінювати своє значення внаслідок певних об’єктивних чинників, якими виступають визначені законодавством коефіцієнти в залежності від економічних та інших характеристик земельної ділянки. Основним серед таких коефіцієнтів є коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
Коефіцієнт індексації являє собою показник, розрахований відповідно до законодавчо встановленої формули з урахуванням індексу споживчих цін, на який щорічно множиться нормативна грошова оцінка землі, що призводить до зміни її величини. Необхідність щорічної індексації нормативної грошової оцінки землі зумовлюється динамікою економічної ситуації в країні та наявністю інфляційних процесів. У такий спосіб законодавець підтримує виправдану оцінку землі, збільшуючи або зменшуючи її розмір в залежності від економічної кон’юнктури в державі.
Трапляються випадки, коли законодавець за допомогою нормативної грошової оцінки намагається врегулювати відносини поза сферою земельних відносин, підміняючи таким чином її дійсні призначення та сутність.
Такий підхід запропонований народними обранцями у нещодавно опублікованому проекті Закону “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо призупинення індексації нормативної грошової оцінки землі з метою збереження виробничого потенціалу вітчизняних підприємств” № 3872 від 02.02.2016. Законопроектом пропонується тимчасово, строком на 2 роки, встановити коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель на рівні 1, тобто фактично протягом тривалого періоду часу не змінювати її значення.
Як відомо, промислові підприємства усіх форм власності є платниками земельного податку або орендної плати в залежності від правового титулу, на якому їм належить відповідна земельна ділянка.
Народні обранці мотивують таку позиція тим, що подальше погіршення фіскальних умов для промисловості може призвести до банкрутства існуючих підприємств, масового звільнення працівників та, відповідно, значних втрат бюджетів всіх рівнів. А тому метою законопроекту, який передбачає фактичне «замороження» показника НГО на два роки, законодавці вказують необхідність підтримки промислового сектору країни.
Залишення розміру НГО на однаковому рівні відповідно до законопроекту планується шляхом призупинення індексації нормативної грошової оцінки землі, тобто встановлення сталого показника індексу споживчих цін із значенням 100 відсотків на 2015-2016 роки. Індекс споживчих цін є складовою формули обчислення коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки. Він характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, інфляційні процеси в економіці країни i використовується для вирішення багатьох питань державної політики, у тому числі і оподаткування.
Відображений у вказаному вище законопроекті підхід законодавців до врегулювання проблем промислового сектору за допомогою коригування розміру нормативної правової оцінки та ігнорування динаміки економічної ситуації в країні заслуговує справедливої критики.
Для початку, як вже зазначалося, нормативна грошова оцінка землі є усередненим показником потенційної прибутковості земельної ділянки, тобто одним із аспектів її вартісного вираження. За своєю природою і суттю вона являється інструментом регулювання перш за все земельних правовідносин. Використання ж нормативної грошової оцінки з метою зменшення суми податку на землю задля забезпечення сприятливих умов для розвитку промислових підприємств не відповідає її законодавчому призначенню – відповідно до економічної ситуації адекватно відображати вартісну цінність землі в державі. Нормативна грошова оцінка, як і ставка податку, є достатньо потужним інструментом регулювання надходжень до бюджету. Її запровадження, навіть незважаючи на високі затрати для її проведення, значно збільшує розмір податкових надходжень саме внаслідок постійного збільшення вартості землі.
Даний законопроект передбачає непрямий метод стимулювання промислового виробництва в Україні, який, зважаючи на особливості оподаткування землі в Україні, є невиправданим. Законодавці пропонують призупинити індексацію нормативної грошової оцінки щодо всіх категорій земель, у тому числі і земель сільськогосподарського призначення, незважаючи при цьому на факт використання землі саме підприємствами промисловості. Тобто такий крок зумовить зменшення податкових надходжень від оподаткування землі в принципі. На противагу, доцільнішим виглядає надання адресних податкових пільг саме промисловим підприємствам (наприклад, пільговий режим оподаткування тільки земель промисловості).
Земля являється неосновним фактором виробництва для промислового сектору. А тому логічнішим і ефективнішим є лібералізація податкового режиму щодо капіталу підприємств, фонду оплати праці тощо. Такі заходи будуть мати сильніший економічний ефект та сприятимуть вивільненню ресурсів на розвиток самої промислової галузі.
Більше того, зважаючи на правову природу нормативної грошової оцінки, при оподаткуванні платою за землю не має значення факт використання власником земельної ділянку або рівень її прибутковості. Так, скажімо, власник однієї земельної ділянки, який використовує її в комерційних цілях і отримує з неї прибуток, буде сплачувати стільки ж, скільки і власник аналогічної сусідньої ділянки, витрати якого лише на утримання ділянки або введення господарської діяльності значно перевищують його прибутки від такої землі.
Варто зазначити, що плата за землю являється загальнообов’язковим місцевим податком, тобто кошти від її сплати спрямовуються на розвиток територіальних громад. Таким чином пропоновані зміни спричинять ненадходження значних сум коштів у місцеві бюджети. Більше того, такі нововведення призведуть до зменшення бази оподаткування платою за землю, що фактично в силу положень п. 30.9 ПК України розглядається як надання платникам податкової пільги. Даний факт згідно із ст. 103 Бюджетного кодексу передбачає надання додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок надання податкових пільг. Тобто дане нововведення також зумовить додаткове навантаження на Державний бюджет України.
Необхідно звернути увагу і на те, що чергові пропоновані податкові новації порушують фундаментальні засади податкового законодавства України. Перш за все, уже типовою помилкою українських законодавців є неврахування строків внесення змін до податкового закону, тобто порушення принципу стабільності податкового закону. Законопроектом передбачається набрання чинності відповідними нормами з моменту При цьому пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України передбачає неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Оподаткування платою за землю у багатьох випадках здійснюється також із порушенням принципу справедливості та рівності оподаткування. Це зумовлюється особливостями здійснення нормативної грошової оцінки в Україні (за даними Держгеокадастру України, станом на 01.01.2016 р., лише 10,7% населених пунктів охоплено нормативною грошовою оцінкою земель 2014-2015 років) та специфікою оприлюднення рішень місцевих рад про нормативну грошову оцінку (за п. 271.2 ПК України). Відповідно до цього деякі платники розраховують базу оподаткування відповідно до вже нової нормативної грошової оцінки, інші ж - за старими відносно меншими показниками. Даних недоліків законодавцями враховано не було.
Таким чином народні обранці продовжують вирішувати проблеми однієї галузі за рахунок ресурсів та інструментів іншої, що матиме негативний вплив на економічну ситуацію загалом, оскільки проблема національної промисловості криється далеко не у розмірі податку на землю, а є наслідком неефективного управління промисловим сектором в цілому.