Електронний документ та система електронного документообігу — давно всім знайомі поняття. Однак, на жаль, для багатьох вони поки залишаються теорією, яку застосовувати на практиці трохи страшнувато, але дуже хочеться.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій коротенькій статті ми не будемо зупинятися на загальних перевагах та недоліках системи електронного документообігу, адже вони більш-менш всім відомі, до того ж для кожної окремої компанії перелік може відрізнятися. Нам хотілося б зупинитися саме на неоднозначних ситуаціях, які можуть виникнути у відносинах з податковими органами, якщо компанія переходить на застосування електронного документообігу.
Передусім, трохи теорії. В Україні ще у 2003 р. був прийнятий Закон «Про електронні документи та електронний документообіг», а у 2017 р. — Закон «Про електронні довірчі послуги». Саме ці закони є основою для втілення в життя системи електронного документообігу на заміну паперовому. Звичайно, не варто забувати про класику. Саме поняття «первинний документ» та порядок організації документообігу визначені Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також Положенням 88 «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Отже, первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію. Він повинен мати низку обов'язкових реквізитів, серед яких дата складання та особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На основі первинного документа бухгалтер відображає господарські операції в бухгалтерському та податковому обліку. Саме первинні документи вивчають податківці під час проведення документальних перевірок.