Стрімкий розвиток міжнародної торгівлі, збільшення частки транснаціональних корпорацій на світових ринках, посилення міжнародної конкуренції, збільшення запиту таких ринків на подальше поліпшення ефективності створення та використання товарів і послуг, постійне збільшення частки у зростанні світової економіки країн, що розвиваються, зумовлюють все більше зростання попиту на ефективні інструменти врегулювання спорів та правовідносин з міжнародним елементом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Враховуючи, що міжнародна торгівля за своєю суттю – це форма економічних та правових зв’язків національних компаній, які є резидентами країн з різними народами та культурами, врегулювання зовнішньоекономічної діяльності таких компаній нерідко зіштовхується з проблемою відмінності підходів до оформлення відповідних економічних відносин та застосування норм національних правових систем до договірних положень сторін, визначених у підписаних між ними контрактах.
Наслідком існування відповідної різниці підходів став розвиток міжнародних арбітражних інституцій, що відбувається на принципах найбільш ефективного задоволення попиту учасників міжнародної торгівлі та компаній, які не ведуть зовнішньоекономічну діяльність, у врегулюванні спорів, що виникають у процесі здійснення ними економічної діяльності.
Відповідний розвиток спричинив виникнення низки переваг розгляду та вирішення справ міжнародними арбітражами перед національними судовими системами.
Можливість вибору арбітражу та арбітрів
Однією з найперших переваг, що зумовлює перевагу міжнародного арбітражу перед національними системами судочинства, є можливість обрати конкретну арбітражну установу та арбітрів, які розглядатимуть спори, що можуть виникнути між контрагентами під час виконання ними зобов’язань, визначених контрактом.
Враховуючи, що окремі арбітражні установи, внаслідок обмежень, встановлених законодавством країни їх місцезнаходження, нерідко мають певні обмеження щодо змісту арбітражної угоди (зокрема, стосовно резидентства сторін спору та його предмету або права, яке підлягає застосуванню при його вирішенні), належний вибір місця арбітражу має визначне значення задля забезпечення ефективного вирішення спору в майбутньому.
Як наслідок, проведення належної попередньої роботи при визначенні положень арбітражної угоди надає сторонам можливість максимально використати такі переваги від вибору місця арбітражного розгляду як застосування міжнародним арбітражем права, відмінного від права резидентства сторін спору, звернення до міжнародного арбітражу, що має загальновизнаний досвід у вирішенні певних категорій спорів, або такого, що знаходиться на території країни, яка має більш прогресивне, у порівнянні з іншими, законодавство з питань регулювання інноваційних напрямків економічної діяльності.
Водночас переважна більшість арбітражних установ надає сторонам можливість формувати або прямо впливати на формування складу арбітрів, які здійснюватимуть розгляд спору. Так, склад арбітражу, залежно від конкретної інституції та домовленостей сторін, викладених арбітражною угодою, може бути сформований шляхом вибору сторонами одного арбітра чи колегії; вибору сторонами парної кількості арбітрів, з наступним вибором ними додаткового головуючого арбітра; призначенням арбітра чи колегії керівником арбітражної установи.
Зазначені способи вибору надають сторонам спору можливість визначити конкретних арбітрів, які мають значний практичний досвід у вирішенні тієї категорії спору, що виник між сторонами, або осіб, які є загальновизнаними експертами з питань, що обумовлюють сутність спору.
Довіра до складу арбітражу
Відсутність довіри до персонального складу осіб, що здійснюють розгляд спорів між учасниками міжнародних, а подекуди й локальних, економічних відносин у межах національних правових систем, наразі залишається одним з основних чинників, який зумовлює бажання суб’єктів таких відносин підпорядкувати підсудність спорів зі своїми контрагентами міжнародним арбітражним установам.
Одним із чинників, що є основою формування довіри до арбітражного розгляду спору, є можливість сторін спору прямо впливати на визначення персонального складу арбітрів, які здійснюватимуть арбітражний розгляд, з урахуванням їхнього особистого професійного досвіду та обізнаності про сталі міжнародні торгові звичаї, що можуть бути застосовані до правовідносин сторін.
Водночас значний вплив здійснює вчинення міжнародними арбітражами та окремими арбітрами постійних дій, спрямованих на підвищення їхнього позитивного іміджу у професійному середовищі, виклад у рішеннях міжнародних арбітражів не лише норм права, що обумовили прийняття рішення на користь однієї чи іншої сторони спору, але й обставин, що впливали на формування внутрішнього переконання арбітражу стосовно необхідності прийняття саме такого рішення. Як наслідок, такі рішення і мотиви їх прийняття є більш зрозумілими та прийнятними для осіб, які відповідають за бізнес-частину ведення господарської діяльності й формування ризиків у процесі її здійснення, що пояснює зростання довіри таких осіб до кваліфікованості складу арбітражу, який прийняв відповідне рішення.
Окрім того, зазначені чинники, одночасно з формуванням довіри до складу арбітрів, також породжують готовність сторони спору підкоритися прийнятому арбітражем рішенню.
Спрощення процедури арбітражного розгляду
Наступною загальновизнаною перевагою арбітражного розгляду спору перед національним судочинством є максимальне спрощення процедури арбітражного розгляду спору. Таке спрощення досягається шляхом усуненням з регламентів арбітражних інституцій занадто жорстких та формалізованих процедур щодо порядку розгляду спору, які притаманні національним системам судочинства, та встановленням можливості для сторін визначити обсяг диспозитивності арбітражного розгляду, нерідко з наданням сторонам права встановити правила арбітражного розгляду спору підписаною між ними арбітражною угодою.
Водночас арбітражний розгляд справи, як правило, характеризується більш широкими можливостями для подання доказів та всебічним забезпеченням права сторін здійснювати представлення їхніх позицій у спосіб, який вони вважають найбільш ефективним. Як наслідок, арбітражними інституціями забезпечується загальна зрозумілість процедури розгляду спору та можливість здійснювати ефективне представництво інтересів сторін особами, які не є фахівцями в галузі права.
Швидкість арбітражного розгляду
Динаміка розвитку та змін, що постійно відбуваються у сфері міжнародних економічних відносин, спричинила виникнення у суб’єктів міжнародної економічної діяльності сталого запиту на забезпечення своєчасного розгляду спорів, що виникають між ними та їхніми контрагентами. Однак національні правові системи, у зв’язку зі складністю їх реформування, наразі не готові забезпечити учасникам таких правовідносин можливість розгляду їхніх спорів у строки, які відповідають нинішнім критеріям швидкості та економічної доцільності.
Водночас міжнародні арбітражні установи вже давно пропонують ефективні інструменти врегулювання спорів та правовідносин з міжнародним елементом. Так, максимальне співвідношення швидкості арбітражного розгляду справи та його економічної доцільності досягається шляхом надання арбітрам широких повноважень вести арбітражний розгляд у той спосіб, який вони вважають оптимально можливим задля забезпечення дотримання прав, економічних та інших інтересів сторін, з урахуванням необхідності недопущення зловживання сторонами їхніми процесуальними правами.
Також характерною особливістю арбітражного розгляду справи є чітке дотримання строку розгляду спору, визначеного регламентом арбітражу, та недопущення дій сторін, спрямованих на затягування строку арбітражного розгляду з формальних підстав.
Крім того, з урахуванням волі сторін спору, деякі арбітражні інституції допускають можливість розгляду справи у спрощений спосіб або здійснення розгляду спору у скорочений строк. В результаті, строк арбітражного розгляду спору, як правило, є значно меншим, ніж у разі розгляду спору в національних судових системах.
Остаточність рішень міжнародного арбітражу
Значною перевагою міжнародних арбітражних судів перед національними є остаточність рішення, прийнятого арбітражною інституцією за наслідками розгляду спору по суті, та відсутність можливості для його перегляду вищим судом чи арбітражем. Цей принцип є загальновизнаним та застосовується у переважній більшості країн-учасниць Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень» (1958 р.).
Водночас з метою протидії можливим зловживанням міжнародних арбітражів під час прийняття ними рішень та враховуючи необхідність здійснення контролю з боку національних інституцій за недопущенням міжнародними арбітражами суттєвих порушень прав сторін спору у процесі розгляду справ, до норм міжнародного права та національних законодавств були включені положення, що унеможливлюють визнання та допущення до виконання рішень міжнародних арбітражів, які прямо суперечать відповідним положенням.
Як правило, такі положення стосуються винесення рішення арбітражним судом, який не був визначений арбітражною угодою сторін, або з його виходом за межі питань, охоплених такою угодою, недійсності арбітражної угоди відповідно до законодавства, якому вона підпорядкована, або здійснення арбітражного розгляду без належного сповіщення сторони спору про призначення арбітра та про арбітражний розгляд спору, як і у випадках здійснення розгляду спору щодо сторони, яка є недієздатною відповідно до законодавства країни її резидентства.
Наведений механізм одночасно дозволяє забезпечити ефективність арбітражного розгляду та можливість пред’явлення рішення міжнародного арбітражу для виконання у найкоротший строк, а також забезпечити можливість уникнути пред’явлення до виконання рішення міжнародного арбітражу, що було винесено суттєвими зі значними порушеннями.
Конфіденційність арбітражного розгляду
Тенденції останніх років вказують на те, що для багатьох суб’єктів міжнародних економічних відносин все більш важливим критерієм вибору міжнародного арбітражу стає необхідність забезпечення конфіденційності інформації, яка може бути розкрита сторонами під час розгляду спору.
Враховуючи збільшення технологічної складової у товарах і послугах, що виступають предметами міжнародних договорів, та необхідний ступінь розголошення відповідної інформації контрагенту, відкрите розголошення даних, які містяться в документах щодо таких товарів і послуг, може призвести до економічних втрат сторони, стосовно якої такі відомості були розголошені.
При цьому забезпечення національними правовими системами широкої гласності судового розгляду та доступності судових рішень у справах нерідко призводить до розкриття конфіденційної інформації суб’єктів міжнародних економічних відносин у відкритих джерелах.
Водночас, за умови існування відповідного застереження про конфіденційність в угоді сторін спору, розгляд справ у міжнародних арбітражних судах характеризується максимальним забезпеченням конфіденційності інформації стосовно сторін спору та їхніх правовідносин, стану розгляду спору та відомостей, що були повідомлені сторонами за час його розгляду.
Інформація про арбітражний розгляд спору, як правило, не висвітлюється публічно, а особи, які не є учасниками арбітражного розгляду, не допускаються до місця проведення розгляду. Крім того, арбітражний розгляд справи може бути здійснений без фіксування розгляду справи технічними засобами, що у сукупності з вищевикладеним обумовлює додаткові переваги розгляду справи міжнародним арбітражем перед національним судочинством.
Екстериторіальність виконання рішень міжнародного арбітражу
Так, положеннями Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень» (1958 р.) було визначено, що кожна з договірних держав визнає угоди, згідно з якими сторони зобов’язуються передавати на розгляд арбітражів всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з договірним чи будь-яким іншим конкретним правовідношенням, об’єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду.
Наразі, відповідності до відомостей Комісії ООН з міжнародної торгівлі, до конвенції приєдналися 157 договірних держав. Кожна з договірних держав узяла на себе обов’язок визнавати арбітражні рішення як обов’язкові та здійснювати їх виконання згідно з процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання та приведення до виконання цих рішень.
Дія відповідної конвенції поширюється на визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держав, відмінних від тих, де запитується визнання та виконання таких рішень, у спорах, сторонами яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Водночас дія конвенції не зачіпає дійсності інших багатосторонніх і двосторонніх угод щодо визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, укладених між договірними державами, що дозволяє сторонам, на користь яких винесене рішення міжнародного арбітражу, максимально ефективно забезпечувати виконання такого рішення у найкоротші строки в різних юрисдикціях.
З огляду на зазначене, належним є висновок про те, що розгляд спорів міжнародними арбітражами наразі залишається найбільш дієвим способом вирішення спорів у міжнародній економічній діяльності, який поєднує в собі дотримання вимог щодо швидкості, економічної доцільності розгляду спору та ефективності такого розгляду, а також можливість подальшого виконання рішення міжнародного арбітражу в юрисдикціях місцезнаходження юридичної особи-контрагента чи його майна.