Тема трансфертного ціноутворення (далі — ТЦУ) досі залишається достатньо незвіданим явищем при практичному застосуванні. Як би не було прикро, але в Україні існує ситуація, коли платники та податківці в більшості випадків не сходяться у своєму трактуванні законодавства з податкових питань. На жаль, ТЦУ не стало винятком.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одним з найболючіших та дискусійних питань залишається визначення ціни у контрольованих операціях (далі — КО) та відповідні донарахування податківців. Процедура визначення ціни є доволі широкою та непростою. Необхідно провести порівняння цін з неконтрольованою операцією, звернути увагу на можливість зіставлення неконтрольованої операції з КО, а також обрати один з методів, встановлених ПКУ, вибір якого потрібно підтвердити. Тому не дивно, що визначення звичайної ціни достатньо часто стає предметом судового спору.
Для початку розглянемо позитивне рішення для бізнесу. Дуже часто податковий орган намагається визнати встановлену платником ціну неринковою, використовуючи для цього всі можливі засоби. Зокрема, у Постанові КАС ВС №815/3424/17 від 05.03.2019 р. з цього приводу зазначається, що ціна здійснення КО є звичайною та ринковою, якщо інше не було доведено контролюючим органом. Також надається висновок, що податковий орган не дотримався процедури визначення звичайної ціни, оскільки була взята лише одна умова договору для зіставлення, а решту залишили поза увагою.
Здійснюючи аналіз ціни в КО, податківці використали лише одне джерело інформації. На думку суду, це викликає сумніви в об'єктивності таких даних. Податковий орган посилався на визначення цін КО не в конкретну дату її проведення. Проте суд зробив висновок, що відповідно до пп. 39.3.3.3.4 п. 39.3 ст. 39 ПКУ, ринковий діапазон цін визначається згідно з даними, отриманими на найближчу дату до дня здійснення контрольованої операції.
Інша судова думка, яке є менш приємною для платника податків, стосується формування цін КО за форвардними контрактами. Зокрема, апеляційний суд розглянув справу №0840/4020/18, в якій платник податків намагався довести, що у разі укладення форвардних контрактів звичайною ринковою ціною буде ціна, яка визначається саме на дату укладення таких контрактів, а не на дату проведення операції.
Однак, посилаючись на пп. 39.1.2 п. 39.1 ст. 39 ПКУ, суд зробив висновок, що для цілей трансфертного ціноутворення визначальним є саме факт проведення господарської операції, а не укладення договору. Варто зазначити, що в цій судовій справі бізнес посилався на неправомірність використання податковим органом більшої кількості джерел для розрахунку діапазону цін, аніж використав платник, тому що сайт АПК «Інформ», на думку останнього, є найбільш достовірним.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки платник визначав ціни на час укладення контрактів, що не відповідає умовам встановлення відповідності принципу «витягнутої руки», то контролюючий орган правильно здійснив перевірку їх відповідності саме на час проведення операцій. До того ж податківці використали як джерело АПК «Інформ», а суд не вбачає неправомірних дій у використанні додаткових джерел, адже вони також містять інформацію про ціни на відповідний товар.
Ще одне судове рішення буде цікаве бізнесу, оскільки визначає ціни поставки товарів за правилами Інкотермс та пояснює зв'язок визначення ціни з місцем відвантаження товару. У справі №1340/3525/18 платник податків застосував ціни на умовах поставки EXW з коригуванням ціни на фактичні транспортні витрати, тому що він не здійснював перевалку на борт судна. Проте контролюючий орган обґрунтував необхідність визначення цін саме на умовах FOB як таких, що є більш зіставними з умовами КО.
Погодившись з висновками податківців, суд підтвердив, що ціни, визначені на умовах EXW, не можна прийняти, адже вони не містять даних про географічне розташування місця, в якому було визначено ціну попиту на товар. Натомість запропоновані контролюючим органом джерела надають інформацію щодо цін на умовах поставки FOB саме в портах Чорного моря, де фактично відбувалася операція. Саме тому суд дійшов висновку про правомірність використання податковим органом джерел інформації, відмінних від тих, які були визначені платником.
Інший судовий спір у справі №808/411/18, розглянутий Верховним Судом 18.06.2019 р., також стосується визначення ціни умов поставки. В цьому випадку податковий орган та платник податків зійшлися в тому, що під час визначення ціни при поставці товарів на умовах CPT, необхідно застосовувати ціни при поставці на умовах FOB, враховуючи витрати перевалки на борт судна.
Проте виникли спірні питання щодо вартості перевалки та неврахування контролюючим органом факту оплати покупцем витрат на перевалку. Суд зазначив, що податківці помилково завищили мінімальне значення ринкового діапазону ціни через неврахування фактичних експедиторських витрат, які були понесені та сплачені покупцем.
Зазначене рішення також цікаве тим, що суд вказує на те, що ціну КО потрібно визначати саме в момент її узгодження, а не при фактичному виконанні операції. Такий висновок трохи відрізняється від висновку, встановленого судом у розглянутій вище справі №0840/4020/18. Проте у справі №0840/4020/18 мова йде про різницю між підписанням контракту та його реальним виконанням в один рік, тоді як ця справа описує підписання контракту та його виконання з різницею менше ніж місяць.
Іншим судовим рішенням, в якому податковий орган дійшов висновку про відхилення ціни, що застосовувалася в контрольованих операціях, та намагався розібратися у вмісті білку в насінні сої, є справа №816/515/17. Вищий адміністративний суд України у цій справі зазначив, що податковий орган не довів неправильності визначення ціни платником, використав у своїх дослідженнях лише одне джерело визначення ціни та не застосував дані Аграрної біржі. Хоча під час визначення ціни за іншим контрактом він все ж таки врахував дані Аграрної біржі, але не на день укладення договору та визначення ціни на товар. Тобто непослідовність контролюючого органу зіграла на руку платнику податків.
Незважаючи на всі труднощі визначення ціни у КО, українська судова система все ж таки приходить до спільного трактування положень ст. 39 ПКУ. Також судді, приймаючи рішення у справах з ТЦУ, керуються Настановами ОЕСР. Тобто у разі наявності спірних моментів варто застосовувати Європейські роз'яснення.
Питання ТЦУ не можна назвати одним з простих. Однозначно, у разі виникнення спорів з податковою бізнес-середовищу допоможе наявність достатньої інформації та відповідних документів, якими він зможе підтвердити встановлення цін в КО. З аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що платникам податків не варто обмежуватися одним джерелом інформації та визначати ціни дуже завчасно.