Україна – ЄС: підсумки асоціації

Євроінтеграційний вибір українського народу – чи не найголовніше досягнення України за останні роки, що стало можливим завдяки Революції Гідності. Саме процеси євроінтеграції впливають на реформи, які відбуваються у нашій країні, що зумовлює необхідність приведення нормативно-правових актів України у відповідність до вимог Європейського Союзу.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Інтеграційні процеси з ЄС – це не тільки нові економічні перспективи та інвестиції для України, але й можливість подолання технологічної прірви, яка існує між Україною та ЄС, розбудови нової системи державного управління та господарювання і побудови дійсно правової держави, заснованої на прозорих механізмах використання бюджетних коштів та повазі до прав людини. Саме ці пріоритети лежать сьогодні в основі усіх реформ, які відбуваються в Україні.

Відповідно до положень Угоди про асоціацію (далі – Угода), Україна та ЄС визначили основні пріоритети, зокрема, у сферах реформування Конституції, судової та правоохоронної систем, виборчого законодавства, протидії корупції, державного управління, економіки та системи оподаткування, які є для України найголовнішими напрямками реформ.

Як зазначають експерти, жодні реформи в економічній, політичній та соціальній сферах не можуть відбутися без першочергових реформ судової та правоохоронної систем та подолання корупції. Оскільки інтеграція у європейський політичний, економічний та правовий простір з метою набуття членства у ЄС є однією з основних засад зовнішньої політики України, що визначено законом «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», після довгих років співпраці Європарламенту та Верховній Раді 16 вересня 2014 р. нарешті вдалося ратифікувати політичну частину Угоди, і це стало для України історичною датою.

За останні роки у політичній, соціально-економічній та правовій сферах України відбулися значні зміни, проведено широкомасштабні реформи на виконання Угоди про асоціацію з ЄС, що дає можливість зробити висновки відносно ефективності та доцільності дій сторін Угоди, підбити підсумки та відзначити основні досягнення за 3 роки.

Якщо розглядати Угоду в розрізі її основних положень, слід виокремити основні напрямки співробітництва України та ЄС, а саме: політичний діалог та реформи; співробітництво у сфері зовнішньої та безпекової політики; співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки; співробітництво у сфері торгівлі та економіки; співробітництво у фінансовій сфері. Саме по цим напрямкам останні 3 роки Україна здійснювала планові заходи на виконання Угоди, про результати яких щорічно звітують Кабінет міністрів та Національна рада реформ.

Чого вдалося досягти у конституційній реформі

1. Конституційна комісія, створена Указом Президента України, підготувала проекти змін до Конституції у частині правосуддя, децентралізації влади та прав людини.
2. 26 жовтня 2015 р. проект змін до Конституції у частині правосуддя отримав схвальний висновок Венеціанської Комісії.
3. 30 січня 2016 р. Конституційний Суд України підтвердив відповідність проекту закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ст. 157 та 158 Конституції України.
4. 30 вересня 2016 р. зміни до Конституції України у частині правосуддя набрали чинності.
5. Відповідно до звітів Кабінету міністрів України та Національної ради реформ, визнано,
    що зміни до Конституції у частині децентралізації влади та правосуддя відповідають європейським стандартам.
6. Відбулися експертні обговорення проекту змін до Конституції України у частині прав людини.

Однак Верховній Раді так і не вдалось остаточно схвалити проект змін до Конституції України щодо децентралізації влади.

Чого вдалося досягти у судовій реформі

1. Рада з питань судової реформи розробила та затвердила Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 201–-2020 рр., а також детальний план дій щодо реалізації її положень.
2. Прийнятий закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який передбачає механізм очищення суддівського корпусу, інститут суддівського досьє, прозорі правила формування Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, удосконалює процес добору суддів, відновлює роль Верховного Суду як найвищого судового органу в системі судів.
3. Розроблено проекти змін до Цивільного, Господарського процесуальних кодексів та Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Проведено реформування системи виконання судових рішень.
5. Прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який вступив у дію одночасно зі змінами до Конституції у частині правосуддя.
6. Передбачено створення нового Верховного Суду.
7. Передбачений перехід до 3-ланкової судової системи.
8. Створено Вищу раду правосуддя.

Та незважаючи на певний прогрес, судова реформа не зможе повноцінно відбутися без прийняття нового закону про Конституційний Суд, проведення прозорого та неупередженого конкурсу на посади суддів нового Верховного Суду, а також доопрацювання та прийняття законопроектів про внесення змін до усіх процесуальних кодексів.

Чого вдалося досягти у реформі правоохоронної системи

1. Прийнято Закон «Про Національну поліцію», відповідно до якого більш ніж у 32 містах України розпочала роботу нова патрульна поліція.
2. У структурі апарату Національної поліції створене управління забезпечення прав людини.
3. Розпочата робота щодо реформування існуючої системи ізоляторів тимчасового тримання.
4. З листопада 2015 р. почав працювати департамент організації діяльності Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД).
5. Триває активна співпраця з іноземними партнерами з надання фінансової, технічної та іншої допомоги Україні щодо реалізації проектів розвитку Національної поліції.
6. Створено Національне антикорупційне бюро (НАБУ), яке почало активну роботу у 2016 р. Під наглядом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури воно здійснює розслідування у 264 кримінальних провадженнях (станом на кінець січня 2017 р.). До державного бюджету України вже повернуто понад 100 млн грн, проте розмір шкоди, завданої державі, у провадженнях, які розслідує НАБУ, сягає 82,9 млрд грн. Підвищеною увагою з боку детективів НАБУ користується діяльність суддів, прокурорів та інших держслужбовців.
7. Передбачено створення Вищого антикорупційного суду як суду першої інстанції з розгляду справ, що розслідує НАБУ та супроводжує Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
8. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №125-р від 29.02.2016, передбачено створення Державного бюро розслідувань (ДБР).
9. Створено Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК), яке розпочало роботу 15 серпня 2016 р.

У той же час, досі триває процес створення ДБР і не прийнято законопроект №4812, який мав наділити НАБУ правом автономного зняття інформації з каналів зв’язку, що значно сповільнює виконання Україною зобов’язань перед ЄС у частині боротьби з корупцією.

Окремо слід виділити регулювання економічної сфери та імплементацію законодавства ЄС до податкової системи України. Згідно з досягнутими з ЄС домовленостями, Україна зобов’язується поступово наблизити своє податкове законодавство до законодавства ЄС згідно переліку, що міститься у додатку XXVIII до Угоди.

Відповідно до гл. IV розділу V Угоди, між Україною та ЄС досягнута домовленість про співпрацю задля удосконалення управління у сфері оподаткування з метою подальшого покращення економічних відносин, торгівлі, інвестицій та добросовісної конкуренції. Сторони домовилися про посилення і зміцнення співробітництва, спрямованого на удосконалення і розвиток податкової системи та податкових органів України, а також гармонізацію політики щодо протидії та боротьби з шахрайством і контрабандою підакцизних товарів. Проте більшість положень гл. IV розділу V Угоди стосовно правових засад наближення вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері оподаткування досі не реалізовано.

Слід зазначити, що необхідність виконання взятих Україною зобов’язань потребує більш рішучих кроків у сфері реформування правового механізму оподаткування ПДВ з врахуванням приписів європейського законодавства. Зокрема, це уточнення окремих правових норм, що визначають об’єкт і базу оподаткування, ставки податку тощо.

Що стосується ПДВ, то Угода передбачає зобов’язання України наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, врахувавши, зокрема, директиви Ради ЄС №2006/112/ЄС від 28.11.2006 про спільну систему податку на додану вартість та №2007/74/ЄС від 20.12.2007 про звільнення від податку на додану вартість і мита товарів, що ввозяться особами, які подорожують з третіх країн.

Директиву №2006/112/ЄС можна вважати фундаментальною базою, що закріплює правові засади оподаткування ПДВ. Саме тому сторони Угоди визначили її однією з основних, що мають бути адаптовані. У зв’язку з цим слід звернути увагу, що кардинальних змін у правовому механізмі оподаткування ПДВ, встановленому Податковим кодексом України, за останні 3 роки не відбулося. Наш Податковий кодекс здебільшого відповідає вимогам ЄС, що відображені у згаданій директиві, проте потребують удосконалення окремі норми, які не повною мірою відповідають порядку оподаткування ПДВ у європейських країнах.

Певних результатів досягнуто й у інших напрямках реформування. Це, зокрема, державні закупівлі, виборча реформа, охорона здоров’я, реформа державного управління та фінансового сектору, реформа освіти, системи національної безпеки та оборони, інфраструктури та ін.

Слід також відзначити перемогу України на шляху до євроінтеграції у контексті отримання безвізового режиму з країнами ЄС. 6 квітня ц.р. Європарламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України. Це рішення мають ще схвалити у Раді ЄС, проте очікується, що воно може набути чинності вже на початку червня.

На жаль, жоден міжнародний процес, особливо такий складний, як асоціація України з ЄС та проведення в Україні реформ на виконання Угоди, не може обійтись без певних проблем та відповідної критики з боку європейських країн. Постійне затягування проведення реформ, їх недосконалість та невідповідність директивам Ради ЄС, тривалий процес створення нових державних органів та призначення керівних кадрів, неспроможність влади подолати корупцію в країні та забезпечити прозорі механізми використання державних коштів, а також складна ситуація у східних регіонах України призводять до дедалі більшої критики з боку ЄС. Ці негативні явища посилюються нестабільною, слабкою економікою та статусом України як міжнародного боржника, нездатного самостійно відповідати по своїм зобов’язанням. Звичайно, усе це не сприяє позитивному іміджу України, тож дедалі більше чутно претензії з боку країн ЄС, аніж схвалення дій української сторони.

Незважаючи на це, вжиті Україною заходи на виконання Угоди вже сьогодні дають результати, свідченням яких є не тільки ратифікація політичної частини Угоди, але й досягнення результатів у процесі ратифікації економічної її частини, яку вже ратифікували більшість країн-членів ЄС. Проте не в останню чергу через вищезазначені негативні явища виникли проблеми з ратифікацією Угоди у Нідерландах. Це єдина країна ЄС, яка досі не ратифікувала Угоду.

Як підсумок, за три роки Україна здійснила багато кроків на виконання Угоди, проте кінцевий результат не повною мірою відповідає початковим очікуванням. Враховуючи останні вимоги Нідерландів, навіть після ратифікації Угоди сторонами Україна не набуде статусу кандидата на вступ до ЄС, і країни ЄС не зобов’язуються надати їй цей статус у майбутньому. Не передбачається й пряма фінансова та військова допомога Україні, а її громадяни так і не зможуть вільно проживати та працевлаштовуватись у країнах-членах ЄС.

Отже, весь багаторічний шлях України до Євросоюзу знову нівелюється нерішучістю країн-членів ЄС сприймати Україну як рівного партнера та неготовністю самої України до членства у ЄС через недосконалу систему державного управління, затягування з імплементацією директив Ради ЄС до національного законодавства, а також у зв’язку зі слабкими соціальними та економічними реформами.

Можливо, владі України дійсно слід прислухатись до основних претензій, які надходять з країн-членів ЄС, та зміцнювати, перш за все, економічну та законодавчу базу країни, приводячи їх у відповідність до стандартів ЄС, адже успішність будь-якої євроінтеграційної політики полягає не у твердженнях і деклараціях про європейський вибір, а в банальному слідуванні принципам та цілям цієї політики.