Лібералізація торгівлі найчастіше асоціюється з усуненням тарифних торговельних бар'єрів: ввізного мита, дискримінаційного оподаткування тощо. Разом з тим, для міжнародної торгівлі в її сучасному стані набагато актуальнішою проблемою є власне нетарифне регулювання, зокрема технічні бар'єри. Існування технічних бар'єрів – технічних регламентів та стандартів, які містять вимоги до імпортованої продукції, а також процедур оцінки відповідності таким технічним регламентам та стандартам – здатне практично повністю нівелювати або суттєво зменшити позитивний вплив від будь-якої лібералізації торгівлі між учасниками певної зони вільної торгівлі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання технічних бар'єрів є особливо важливим після скасування ЄС ввізного мита майже на усі товари походженням з України. Здавалося б, усунення всіх тарифних бар'єрів щодо українських товарів повинно було призвести до миттєвого зростання експорту продукції українських виробників на ринок ЄС. Однак більшість виробників (і це стосується практично кожної сфери діяльності) одразу зіштовхнулися з тою проблемою, що їхня продукція не відповідає вимогам різноманітних технічних регламентів, чинних у ЄС, а тому, відповідно, не дивлячись на нульові ставки мита, їхня продукція не може бути реалізована в ЄС.
Основні положення Угоди про асоціацію
Для того, щоб зона вільної торгівлі не стала лише переліком тарифних позицій, на які скасовується ввізне мито, ЄС має практику включення до торговельних угод з третіми країнами положень щодо зменшення технічних бар'єрів. Природно, що винятком не стала й Угода про асоціацію між Україною та ЄС (далі – Угода), яка почала повноцінно функціонувати з 1.01.2016 р.
Глава 3 Розділу IV Угоди в цій частині посилається на визначення, які містяться у Додатку І до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (далі – Угода ТБТ). Окрім того, зазначається, що Україна та ЄС підтверджують свої права та обов'язки в рамках Угоди ТБТ.
Питання технічного регулювання, яких стосується Угода, можна умовно розділити на три основні напрямки: технічне співробітництво між Україною та ЄС; гармонізація технічних регламентів, стандартів та процедур оцінки відповідності; укладення угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Goods, далі – АСАА). АСАА передбачає гармонізацію технічних регламентів, стандартів і процедур оцінки відповідності країн-учасниць до законодавства ЄС в певних сферах з подальшим взаємним визнанням сертифікатів і результатів випробувань. До того ж, українське законодавство у сфері технічного регулювання повинно відповідати базовим законодавчим актам ЄС (йдеться, передусім, про Регламент Європейського парламенту та Ради №765/2008/ЄС про встановлення вимог для акредитації та ринкового нагляду, що стосується торгівлі продукцією, а також Рішення Європейського Парламенту та Ради №768/2008/ЄС про спільні правила маркетингу продукції). Окрім наближення свого законодавства до норм ЄС, Україна повинна також створити належну інституціональну систему, яка б забезпечила прозоре та ефективне функціонування системи ринкового нагляду.
Положення, якими встановлюються основні засади технічного співробітництва (ст. 55 Угоди), не містять чітких зобов'язань, однак декларують, що сторони зміцнюватимуть своє співробітництво у відповідних сферах з метою спрощення двостороннього доступу до ринків та розвитку їхніх систем технічного регулювання. Передбачається, що цих цілей буде досягнуто шляхом обміну інформацією та досвідом, науково-технічної співпраці, розвитку інфраструктури систем ринкового нагляду в Україні тощо. ЄС також виявив готовність до підтримки участі України у роботі відповідних урядових і неурядових організацій, що діють на його території, та профільною діяльністю яких є стандартизація. В частині, яка стосується співробітництва, сторони намагатимуться узгоджувати спільну позицію у профільних міжнародних організаціях, зокрема СОТ та Європейській економічній комісії ООН. З огляду на свавільне та дискримінаційне обмеження імпорту української продукції з боку РФ, наявність спільної позиції з ЄС щодо технічних бар'єрів дозволить Україні більш успішно захищати своїх експортерів.
Положення про гармонізацію законодавства посилаються на чіткий графік, що міститься у Додатку ІІІ до Угоди, котрий включає перелік сфер, у яких необхідна гармонізація. Передбачається, що це не лише рамкове (горизонтальне) законодавство, яке може стосуватись загальних вимог до безпеки продукції, відповідальності за небезпечну продукцію, але й вимоги до продукції у різних сферах виробництва (вертикальне галузеве законодавство). Ст. 56 передбачається, що Україна повинна інформувати ЄС про всі зміни у відповідному національному законодавстві з періодичністю раз на рік, а також утримується від змін, метою яких не є наближення законодавства до acquis ЄС.
Додаток ІІІ містить перелік галузей виробництва, у яких повинно відбутися зближення технічного регулювання. Відповідно до графіка, таке наближення відбудеться впродовж періоду, який становить, залежно від галузі, від 2 до 5 років. Усього Додаток ІІІ містить перелік з 27 таких галузей, а саме: ліки, іграшки, ліфти, медичне обладнання, радіо- й телекомунікаційне обладнання, будівельні вироби, високошвидкісні залізні дороги тощо. Кожна з цих сфер, відповідно до ст. 57 Угоди, буде охоплена Угодою АСАА, яку буде укладено в якості Протоколу до Угоди. Передбачається, що Угода АСАА, зрештою, поширюватиметься на всі сектори, згадані у Додатку ІІІ. Угоду АСАА буде укладено після перевірки повного узгодження українського законодавства з європейським.
Наразі вже готується до підписання Угоди АСАА щодо 4-х секторів української промисловості: низьковольтне обладнання, електромагнітна сумісність, машини та прості посудини високого тиску. Також Міністерство економічного розвитку та торгівлі (далі – МЕРТ) проводить консультації з виробниками та підприємцями щодо визначення подальших пріоритетних галузей, стосовно яких Угода АСАА може бути укладена найближчим часом. Слід відзначити, що експерти ЄС мають проінспектувати якість прийнятих Україною технічних регламентів вже у 2016 р. Однак державним бюджетом на 2016 р. передбачено фінансування програми «Сприяння взаємній торгівлі шляхом усунення технічних бар'єрів у торгівлі між Україною та ЄС» у розмірі лише 1 млн грн. На нашу думку, цього не достатньо для належної гармонізації законодавства.
Українські реалії
Процедури оцінки відповідності в ЄС базуються, переважно, на так званих процедурах старого й нового підходів. В основі старого підходу (переважно застосовувався в ЄС до 1990-х рр.) лежить принцип детального регулювання виробництва та характеристик товару. Натомість, новий підхід базується на принципі визначення ризиків – загального викладення вимог до продукції (детальні технічні характеристики містяться у стандартах), а конкретні методи їх досягнення обираються вже самим виробником. Тому в ЄС немає вимоги обов’язкової сертифікації продукції, оскільки сам бізнес відповідає за безпечність своєї продукції шляхом декларування її відповідності вимогам технічних регламентів. Крім того, сертифікати відповідності оформлювалися на певний строк (зазвичай 1 або 3 роки), а декларація відповідності діє безстроково. Отже, декларування – значно дешевше та швидше, ніж сертифікація.
Вітчизняні реалії дещо інші – навіть сьогодні в Україні радянська процедура сертифікації продукції (аналог старого підходу ЄС) все ще досить активно застосовується на противагу новому підходу (застосування технічних регламентів). Процеси реформування системи технічного регулювання в Україні шляхом лібералізації вимог сертифікації та запровадження технічних регламентів були несистемними, повільними й часто здійснювались за принципом «крок вперед і два назад».
Так, незважаючи на те, що впродовж багатьох років в Україні було запроваджено лише незначну кількість технічних регламентів, прибічники «старої системи» не хотіли лібералізувати цю галузь, тому виробники або їх представники (імпортери) змушені були реєструвати декларації відповідності в органах оцінки відповідності. Оскільки для реєстрації вимагався майже такий же пакет документів, як і для сертифікації (включно з протоколами випробувань), таку систему «оцінки відповідності» важко назвати європейською. Серйозний удар по старій системі відбувся лише 4.11.2012 р., коли набув чинності Закон №5312-VI щодо скасування реєстрації декларації про відповідність в органах сертифікації. Наразі в Україні близько 20 обов’язкових до застосування технічних регламентів, для підтвердження відповідності яким виробник або імпортер повинен скласти декларацію відповідності без її необхідності реєстрації в органах сертифікації. Подальший контроль за правильністю маркування національним знаком відповідності, безпеки продукції тощо буде здійснюватися органами ринкового нагляду, коли товар вже знаходиться на полиці.
Понад 20 років для імпортної продукції наявність сертифікату відповідності або декларації відповідності було підставою для митного оформлення такого товару та його випуску у вільний обіг. Тільки з 21.09.2015 р. набрали чинності зміни до Закону «Про захист прав споживачів», якими виключено норму щодо здійснення митного оформлення імпорту товарів на підставі документів, що засвідчують факт проходження цими товарами процедури оцінки відповідності. У листі №35569/7/99-99-24-03-01-17 від 28.09.2015 р. Державна фіскальна служба (далі – ДФС) підтвердила, що для розмитнення товарів тепер не потребуються документи оцінки відповідності (окрім радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв). Крім того, митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться на митну територію України з метою представлення за місцем проведення ярмарку, виставки, показу чи демонстрації в інший спосіб, а також продукції, яка ввозиться не для реалiзацiї, зокрема в якостi гуманiтарної допомоги, мiжнародної технiчної допомоги, для виробництва інших товарів, здійснюється без подання декларації про відповідність.
Незважаючи на те, що останнім часом вдалося втілити багато важливих реформ в частині наближення сфери технічного регулювання до європейських стандартів, у цій галузі все ще багато проблем. Однією з найактуальніших є те, що часто продукція підпадає під дію декількох технічних регламентів. Декларації про відповідність вищезазначеним технічним регламентам для товарів, наприклад, побутової електротехніки майже ідентичні за формою та мають лише невеликі відмінності. Подання окремих декларацій про відповідність одного й того ж товару різним технічним регламентам лише створює додаткові бюрократичні бар’єри для бізнесу, адже в момент імпорту товарів, які підпадають під дію різних технічних регламентів, імпортери змушені складати декілька декларацій про відповідність, оскільки єдина форма декларації про відповідність відсутня.
Впродовж багатьох років імпортери, спільно з Комітетом побутової електротехніки Європейської бізнес асоціації, юридичними радниками якого є автори статті, намагаються переконати державні органи уніфікувати форми декларацій про відповідність. Проте МЕРТ неодноразово зазначає, що відповідність технічним регламентам повинна підтверджуватись окремими деклараціями про відповідність за установленою у цих технічних регламентах формою (листи МЕРТ №3432-48/100044-11 від 22.03.2013 р. та №3432-50/2564-07 від 27.01.2015 р.). На нашу думку, така позиція суперечить Рішенню Європейського Парламенту та Ради №768/2008/ЄС, у ст. 5 якого зазначено, що у разі, коли законодавство Співтовариства передбачає декларування відповідності продукції її виробником, то цим законодавством має передбачатись складення тільки одної декларації щодо усіх актів Співтовариства, які застосовуються до цієї продукції. У такій декларації мають бути зазначені усі акти законодавства Співтовариства, на відповідність яким складена конкретна декларація про відповідність. Отже, ми вважаємо, що форма декларації відповідності має бути максимально уніфікована, а виробники/імпортери повинні мати право самостійно вирішувати, складати їм окремі чи одну декларацію про відповідність кожному техрегламенту, під дію якого підпадає їхня продукція.
Підсумки
З огляду на те, що відповідно до інформації Міністерства закордонних справ України, середня ставка ввізного мита в ЄС коливається від 4,4% до 5%[1], технічні бар'єри, до яких поки непристосована значна частина українських експортерів, видаються серйознішою проблемою лібералізації торгівлі з ЄС, ніж тарифне регулювання. Угода містить чіткий графік гармонізації українського законодавства з нормами ЄС та, що є чи не найважливішим, підписання Угоди АСАА надасть можливість українським експортерам реалізовувати на ринку ЄС свою продукцію, яка охоплена угодою, без проходження додаткових процедур оцінки відповідності. Нарешті, з моменту поширення дії Угоди АСАА на всі 27 пріоритетних секторів, Україна та ЄС мають розширювати сферу її дії також на інші галузі. Це має забезпечити визнання в ЄС результатів робіт з оцінки відповідності, проведених в Україні (українські виробники самостійно зможуть маркувати свою продукцію знаком «СЕ»), що призведе до зменшення бар’єрів у торгівлі, дозволить заощадити значні кошти та створити справжню зону вільної торгівлі.