У сучасних умовах розширення транскордонного співробітництва та гармонізації міжнародної торгівлі застосування уніфікованих норм права є особливо актуальним і дозволяє сторонам з максимальною ефективністю врегулювати комерційні відносини. Одним з документів — зводом загальних норм для міжнародних договорів, джерелом м’якого права є Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (далі — Принципи). Всього було прийнято 4 редакції Принципів — у 1994, 2004, 2010 рр. і остання — у 2016 р. Цей документ розроблений авторитетними фахівцями у сфері міжнародного контрактного права і застосовується як національними судами, так і міжнародними комерційними арбітражами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як зазначає керівник робочої групи з підготовки Принципів М. Бонелл, «Принципи репрезентують абсолютно новий підхід до міжнародного торгового права. У першу чергу, враховуючи сферу їх дії, яка, на відміну від усіх існуючих міжнародних конвенцій, у т.ч. Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, не обмежується конкретним видом договорів, а охоплює загальну частину договірного права. І що більш важливо, Принципи, розроблені групою приватних експертів, які хоч і діяли під егідою УНІДРУА, не мали будь-яких законодавчих повноважень і мали за мету не уніфікацію внутрішнього права за допомогою спеціального законодавства, а швидше виклад у новій редакції існуючих норм міжнародного договірного права. І нарешті, визначальним критерієм при їх підготовці було не тільки те, яке з правил прийнято більшістю країн, а також те, яке з розглянутих правил було найбільш цінним і підходящим для зовнішньоекономічних угод».
Згідно преамбули, Принципи підлягають застосуванню, якщо сторони домовились, що договір між ними регулюватиметься саме ними. Принципи можуть також застосовуватися, якщо сторони домовились, що до договору між ними застосовуватимуться загальні принципи права, lex mercatoria чи аналогічні положення; якщо сторони не обрали застосовне до договору право; для тлумачення і доповнення міжнародних уніфікованих правових документів; для тлумачення та доповнення національного законодавства; як модель для національних і міжнародних законодавців.
Розглянемо практику застосування ст. 1.7 Принципів судами та арбітражами окремих іноземних юрисдикцій (за даними інтернет-ресурсу www.unilex.info)
Ст. 1.7 Принципів «Добросовісність і чесна ділова практика» передбачає, що кожна сторона зобов’язана діяти добросовісно та відповідно до чесної ділової практики в міжнародній торгівлі. Сторони не вправі виключити чи обмежити цей обов’язок.
В одній зі справ між компанією А і групою компаній В був укладений договір про співпрацю, за умовами якого компанія А була зобов’язана визначити на ринку потенційних дистриб'юторів та покупців продукції для компаній В. Компанії В зобов’язувались укласти угоди з клієнтами, визначеними компанією А, і оплатити їй комісійну винагороду. Позивач (компанія А) стверджував, що налагодив численні професійні контакти, але компанії В не уклали жодного контракту з пропонованими їм клієнтами. Згодом компанії В вирішили створити дочірнє підприємство на території позивача. В результаті послуги компанії А стали непотрібні, тому договір про співпрацю, який укладався на 3 роки, був розірваний сторонами через 2 роки.
За результатами розгляду справи арбітр постановив, що позивач має право на отримання комісійної винагороди і компенсацію збитків. Арбітр зазначив, що законодавство Нідерландів вимагає, щоб виконання договірних зобов'язань базувалося на принципах добросовісності та справедливості. Він також додав, що ці принципи не лише закріплені законодавством Нідерландів, але й мають міжнародний вимір, що підтверджено Принципами УНІДРУА та lex mercatoria.
На думку арбітра, відповідач повинен був добросовісно використовувати ділові можливості, надані йому позивачем, та відігравати активну роль в укладанні контрактів. Уникаючи добросовісних переговорів з багатьма клієнтами, визначеними позивачем, відповідачі порушили свої договірні зобов'язання та позбавили позивача комісійної винагороди, якої він мав право очікувати.
У іншій справі позивач-французька компанія та відповідач-японська компанія уклали ліцензійну угоду, згідно з якою позивач отримав ексклюзивну ліцензію на виробництво, продаж та розповсюдження продукції відповідача в Європі. Згодом відповідач уклав угоду з американською компанією про надання їй ексклюзивної ліцензії на ринок Північної Америки та невиключної ліцензії для інших країн. За твердженням позивача, відповідач, не виключаючи чітко країни Європи з-поміж інших країн, на територію яких поширюється невиключна ліцензія, порушив угоду з позивачем. Арбітраж прийняв рішення на користь позивача. Такий висновок він зробив на основі ретельного тлумачення відповідних ліцензійних угод і застосовуючи ст. 4.1, 4.3 та 4.4 Принципів УНІДРУА, на які посилались обидві сторони у своїх виступах. Арбітражний суд також застосував ст. 1.7 Принципів УНІДРУА і викладений у ній загальний принцип добросовісності та чесності у міжнародній торгівлі, зазначивши, що цьому принципу суперечило б непряме виконання того, що прямо заборонено договором. Вимога добросовісної поведінки забороняє здійснювати продаж особі, яка, як відомо чи має бути відомо, має намір здійснювати перепродаж на території іншого ліцензіата.
Ще в іншому випадку між сторонами виник спір у зв’язку з одностороннім розірванням договору купівлі-продажу. Договір передбачав, що платіж здійснюється шляхом безвідкличного акредитиву, відкритого першокласним банком, узгодженим з продавцем. Продавець надав залізничну накладну, яка відрізнялася від тієї, що вимагалася за умовами акредитиву. Продавець вважав, що ця відмінність є лише технічною, і вимагав від покупця надіслати банку-емітенту повідомлення про те, що вказана розбіжність не повинна братися до уваги, або погодитись на зміну умов акредитиву, що підтверджувала б відповідність умов залізничної накладної. Однак покупець не погоджувався визнати коректність накладної або внести зміни в акредитив. Тому продавець розірвав договір купівлі-продажу та розпочав арбітражне провадження проти покупця.
Продавець стверджував, що відмовляючи у задоволенні його запиту про визнання накладної або зміни умов акредитиву, покупець порушив договір. На підтвердження цього аргументу продавець посилався на ст. 1.7 Принципів, а також додав, що Принципи покладають на кожну сторону обов'язок співпрацювати зі контрагентом за контрактом (ст. 5.1.3 Принципів) і докладати максимум зусиль для досягнення «певного результату», передбаченого сторонами (ст. 5.1.4). На думку продавця, в силу таких положень покупець був зобов'язаний діяти активно та на прохання продавця співпрацювати з ним і добитися зміни умов акредитиву. Зі свого боку, покупець стверджував, що виконав свої договірні зобов'язання, організувавши відкриття акредитиву на умовах, передбачених контрактом. За словами покупця, це було все, що йому потрібно було зробити, щоб виконати своє зобов'язання щодо оплати товару.
Приймаючи рішення на користь продавця, арбітр навів дві підстави, за наявності яких, на його думку, покупець за обґрунтованим запитом продавця повинен був забезпечити внесення змін в акредитив. По-перше, положення про оплату в договорі передбачало, що акредитив має бути повністю прийнятним для продавця і здійсненним. Виходячи з цього, арбітр зазначив, що такий пункт вимагає від покупця виконати вимоги продавця про внесення змін до акредитиву, якщо внесення таких змін дозволить здійснити оплату. По-друге, було зазначено, що навіть якби така вимога не була передбачена договором, покупець повинен був би виконати запит продавця на основі принципів добросовісності та чесної ділової практики, закріплених у Принципах (ст. 1.7). Арбітр дійшов висновку, що відмова покупця внести зміни в акредитив є як порушенням договору, так і порушенням обов'язку діяти добросовісно, що дозволило продавцеві розірвати договір купівлі-продажу.
Ще в одному спорі між проєктувальником та замовником останній поскаржився, що проєктувальник заздалегідь не попередив його, що в результаті виконання замовлення не буде досягнуто очікуваного замовником результату. Верховний суд прийняв рішення на користь проєктувальника, зазначивши, що хоча у Швеції немає спеціального законодавства, що регулює угоди на виконання проєктних робіт між підприємцями, зазвичай застосовується правило, згідно якого чим більш професійним є замовник, тим меншою мірою проєктувальник зобов'язаний попереджати його про те, що виконання замовлення не призведе до бажаного кінцевого результату. На підтвердження свого рішення Верховний суд посилався на Принципи, які визначив «джерелом загального договірного права», зокрема на ст. 1.7 про добросовісність.
Таким чином, застосування Принципів у арбітражній та судовій практиці дозволяє, серед іншого, кваліфікувати поведінку сторін на предмет дотримання загальновизнаних принципів, що є усталеними в міжнародному комерційному обороті.