25 січня 2017, 12:41

Міжнародний кримінальний суд: pro et contra

Опубліковано в №2-3 (552-553)

Андрій Корня
Андрій Корня студент IV курсу юридичного факультету КНЕУ ім. В. Гетьмана

Неоголошена війна Російської Федерації проти України, військова окупація значної території, масові руйнування та рекордні втрати військового й цивільного населення – з усім цим наша держава зіштовхнулася протягом останніх кількох років. Такі обставини винесли питання міжнародно-правового захисту інтересів України на новий рівень, що вимагає належного теоретичного та практичного обґрунтування.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Зважаючи на вищевикладене, ми переконані, що в умовах сьогодення надзвичайно актуальним є питання про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (далі – МКС). Одразу варто відзначити, що маніпулювання громадською думкою з боку засобів масової інформації та банальна відсутність знань щодо механізмів функціонування цієї інституції викликає неоднозначне ставлення українського суспільства до цієї установи.

Міфи про МКС

Одним з найпоширеніших міфів, що стосуються діяльності Міжнародного кримінального суду, є те, що він замінить національні суди України у справах про найтяжчі міжнародні злочини, на які поширюється його юрисдикція. Таке твердження видається юридично нікчемним. Аналіз установчих документів Міжнародного кримінального суду, а також юридичної доктрини, дають нам змогу стверджувати, що МКС діє за принципом комплементарності («complementarity»). Сутність цього принципу полягає у тому, що МКС не замінює національних судових органів, а розглядає справи про найтяжчі міжнародні злочини у випадках, коли держава «не спроможна» здійснити розслідування таких злочинів або свідомо «ухиляється» від цього.

Римський статут (прим. – установчий документ, на основі якого діє Міжнародний кримінальний суд) Україна підписала ще у 2000 р., однак досі не ратифікувала його. За даними офіційного сайту Міжнародного кримінального суду, на сьогодні 124 держави ратифікували зазначений документ. При цьому серед європейських країн до Римського статуту не приєдналися лише Туреччина та пострадянські країни (Азербайджан, Російська Федерація та Вірменія). Небажання ратифікувати Римський статут нашою державою видається дивним щонайменше з двох основних причин.По-перше, як свідчать дані соціологічного опитування, проведеного в Україні у червні 2015 р. міжнародною правозахисною організацією Amnesty International, 73% українців виступають «ЗА» залучення МКС для розслідування воєнних злочинів на Донбасі.

По-друге, проведений нами аналіз поіменного голосування щодо проекту Заяви до МКС про визнання Україною юрисдикції міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян №1881 від 04.01.2015 р., свідчить, що 271 депутат виступив «ЗА» залучення МКС до розслідування воєнних злочинів в Україні у порядку ad hoc.

На основі зазначених статистичних даних, можемо зробити висновок, що в Україні більшість громадян підтримує ідею визнання юрисдикції МКС. В нинішньому складі парламенту є необхідна кількість голосів для надання цій ідеї юридичного закріплення. Так у чому ж полягає основна причина того, що за більше ніж 15 років з моменту підписання Римського статуту він досі не ратифікований Верховною Радою України? Юридична неможливість ратифікації, тактичний хід українських можновладців чи банальна відсутність політичної волі? Спробуємо розібратися.

Чому не ратифікований Римський статут?

Однією з офіційних причин неможливості ратифікації Римського статуту став висновок Конституційного суду України від 11.07.2001 р. №3-в/2001, згідно з яким Римський статут не відповідає Конституції України, оскільки «Міжнародний кримінальний суд ... доповнює національні органи кримінальної юстиції». Не будемо вдаватися до аналізу цього рішення Конституційного суду, умов та наслідків його прийняття (це може бути предметом окремого наукового дослідження), лише коротко зазначимо, що зазначений висновок був достатньо суперечливим і викликав неоднакову реакцію в юридичній доктрині.

Питання визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду постало з новою силою після ратифікації Україною 16.09.2014 р. Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншого боку (далі – Угода про асоціацію). Відповідно до ст. 8 Угоди про асоціацію, Україна взяла на себе зобов’язання ратифікувати та імплементувати в національне законодавство Римський статут МКС, а також пов’язані з ним документи. Європейський союз визнає важливість Міжнародного кримінального суду як гарантії дотримання прав та свобод людини, що підтверджується таким фактом: всі 28 держав-членів Європейського союзу визнали юрисдикцію МКС та ратифікували Римський статут.

Для виконання взятих на себе зобов’язань за міжнародним правом в Україні 02.06.2016 р. було прийнято Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якого ст. 124 Конституції було доповнено ч. 6: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду». Згідно з висновком Венеціанської комісії від 26.10.2015 р. (висновок стосувався проекту цього Закону), таке формулювання статті Конституції отримало позитивний відгук. Однак з незрозумілих та юридично необґрунтованих причин це положення набирає чинності через 3 роки з дня опублікування закону, тобто з 30.06.2019 р. Проведений нами аналіз українського законодавства та положень Римського статуту МКС дозволяє зробити висновок, що таке рішення має суто політичний характер.

Причина друга

Як зазначає віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд, однією з причин встановлення 3-річного строку для набрання чинності зазначеним положенням є необхідність гармонізації національного кримінального законодавства до вимог МКС. Таке твердження видається нам юридично необґрунтованим, зважаючи на положення розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р.» №1393-р від 23.11.2015 р., відповідно до якого розроблення законопроекту щодо внесення змін до Кримінального кодексу України з метою гармонізації з нормами міжнародного гуманітарного права (зокрема щодо визначення воєнних злочинів) буде завершено не пізніше IV кварталу 2016 р.

Причина третя

Іншою причиною, з якою офіційно виступив Володимир Полевий, заступник керівника Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України (далі – РНБО України), для обґрунтування відсутності необхідності у нагальній ратифікації Римського статуту стала можливість «використання Російською Федерацією Міжнародного кримінального суду для здійснення дипломатичного тиску на нашу державу», зокрема шляхом подання позовів проти українських військових (схожа ситуація була під час збройного конфлікту РФ та Грузії 2008 р.). Однак тут необхідно враховувати кілька обставин.

По-перше, РФ не визнає юрисдикцію МКС. Згідно з розпорядженням Президента Російської Федерації від 16.11.2016 р. №361-рп «Про намір Російської Федерації не стати учасником Римського статуту», РФ відмовляється від ратифікації Римського статуту, який був підписаний цією державою у 2000 р. Тобто Російська Федерація не може звернутися до МКС у загальному порядку, передбаченому Римським статутом.

По-друге, відповідно до положень п. 3 ст. 13 Римського статуту, РФ може звернутися до МКС із заявою про визнання юрисдикції суду ad hoc. Проте нещодавній звіт прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда щодо попереднього розслідування справи «Ситуація в Україні» від 14.11.2016 р., в якому окупацію Криму офіційно визнано «міжнародним збройним конфліктом за участю Російської Федерації», має надзвичайно важливе правове значення для України. Аналіз цього звіту дозволяє нам зробити висновок про те, що Міжнародний кримінальний суд офіційно визнав факт агресії РФ проти України в Криму та підтвердив наявність особового складу збройних сил РФ на півострові. У свою чергу, це зводить до мінімуму вірогідність звернення РФ до МКС з позовами проти українських військових в порядку ad hoc, оскільки у такому випадку Російська Федерація самостійно ставить себе «під удар». Ми погоджуємося з думкою Володимира Василенка (судді Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002-2005 рр.), представника України в Раді ООН з прав людини (2006-2010 рр.), представника України при ЄС та НАТО), що зазначена заява РНБО України «безграмотна з юридичної позиції, політично шкідлива та безвідповідальна».

Таким чином, можемо робити висновок про те, що позиції панівних політичних кіл України, які обґрунтовують відмову від ратифікації Римського статуту, не мають під собою правового підґрунтя.

Причина четверта

В засобах масової інформації також часто наголошується на тому, що юрисдикція МКС поширюється лише на злочини, які відбулися після ратифікації країною Римського статуту, а отже, приєднання України до МКС залишить поза його юрисдикцією значну частину злочинів, що відбулися до моменту ратифікації. З цим аргументом можна погодитися лише частково. Дійсно, ч. 2 ст. 11 Римського статуту встановлює для юрисдикції МКС принцип ratione temporis, однак ми переконані, що більшість злочинів, які до сьогодні відбувалися на території України та належать до юрисдикції МКС, мають так званий «триваючий характер». Триваючі злочини, відповідно до положень міжнародного права, починаються з моменту вчинення злочинного діяння та тривають до моменту закінчення злочинного стану. Тому такий злочин, наприклад, як окупація території півострова Крим, можна буде розслідувати навіть після ратифікації Україною Римського статуту, за умови, що окупація продовжуватиметься до моменту самої ратифікації.

Необхідно враховувати також і той факт, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 126 Римського статуту, для держави, яка приєднується, Римський статут набирає чинності у перший день місяця, що настає після закінчення 60-денного строку після подання такою державою ратифікаційної грамоти. Тому відстрочення ратифікації Римського статуту може не лише теоретично залишити поза юрисдикцією МКС частину злочинів, що до сьогодні відбувалися в Україні, а й розширює плацдарм для вжиття Російською Федерацією юридичних та дипломатичних засобів захисту. З огляду на зазначене, ми погоджуємося з думкою Г. М. Немирі, який стверджує наступне: «Відкладене правосуддя – не правосуддя. Чим більше чекати, то більше втрачається можливостей для забезпечення правосуддя… Не ратифікуючи Римський статут, Україна позбавлена повного набору інструментів для захисту своїх громадян, а поряд з військовими інструментами та засобами розвідки, недооцінене значення міжнародних правових засобів».

МКС ad hoc?

Достатньо суперечливою нам видається позиція деяких науковців, згідно з якою Україна повинна визнати юрисдикцію МКС в порядку ad hoc. Наша держава вже двічі визнавала юрисдикцію МКС відповідно до п. 3 ст. 12 Римського статуту ad hoc: вперше – 25.02.2014 р. щодо злочинів проти людяності, які відбулися на території України у період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р.; а вдруге – 04.02.2015 р. щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності, скоєних вищими посадовими особами РФ й керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР у період з 20.02.2014 р. і до сьогодні. Аналіз положень Римського статуту дозволяє зробити нам висновок про недоцільність застосування такої форми співпраці.

У цьому контексті ми можемо погодитися з позицією Миколи Гнатовського, який стверджує, що визнання юрисдикції МКС в порядку ad hoc створює достатньо суперечливу правову ситуацію. З одного боку, Україна стає де-факто «асоційованою учасницею» Римського статуту, що породжує відповідні обов’язки для неї (наприклад, обов’язок видачі підозрюваних осіб суду). З іншого боку, Україна не набуває жодного формального статусу перед зазначеною установою, а отже, вона не зможе користуватися ні організаційними, ні процесуальними правами, що надаються Римським статутом країнам, які його ратифікували.

Особливої актуальності питанню про ратифікацію Україною Римського статуту надає можливе розширення найближчим часом юрисдикції цього судового органу. Пункт «d» ч. 1 ст. 8 Римського статуту передбачає поширення юрисдикції цієї судової установи на злочини агресії. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 8 Римського статуту, суд не здійснює свою юрисдикцію щодо злочинів агресії до моменту визначення поняття «агресії» та її ключових ознак у Римському статуті. Тут мова йде про набуття чинності Кампалійських поправок до Римського статуту.

Кампалійські поправки – це два документи: резолюція № 5 Кампалійської конференції (вносить поправки до ст. 8 Римського статуту про воєнні злочини) та резолюція №6 (містить визначення поняття «агресії»; вводить процедуру здійснення юрисдикції МКС щодо злочинів агресії). Для того щоб зазначені поправки набрали чинності, необхідно, щоб вони пройшли два етапи: По-перше, Кампалійські поправки повинні бути ратифіковані не менше ніж 30-ма державами, які визнають юрисдикцію МКС. По-друге, вони повинні бути затверджені більшістю (2/3 голосів) на Асамблеї держав-членів після 01.01.2017 р.

Варто відзначити, що 23.09.2016 р. Нідерланди та Чилі ратифікували Кампалійські поправки й стали 31-ю та 32-ю державою, які підтримали окреслені зміни. Таким чином, Кампалійські поправки пройшли перший етап, необхідний для набрання ними чинності. Тепер воля держав повинна бути підтверджена Асамблеєю, що має відбутися після 01.01.2017 р.

Зважаючи на вищевикладене, а також на факт визнання прокурором МКС агресії Російської Федерації проти України в Криму, поширення юрисдикції МКС на злочини агресії може слугувати надзвичайно важливим механізмом захисту інтересів України. Однак при цьому необхідно усвідомлювати, що затягування процесу ратифікації Римського статуту позбавляє Україну можливості на цьому етапі брати участь у переговорах, вносити свої пропозиції (наприклад, пов’язані з визначенням злочину «агресії», механізмом притягнення винних осіб до відповідальності), а отже, обмежує можливість захищати свої права та інтереси в майбутньому.

Необхідно розуміти, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду є неодмінною складовою європейського шляху розвитку, а невиконання Україною взятих на себе зобов’язань за Угодою про асоціацію не лише порушує такий принцип міжнародного права як pacta sunt servanda, а й підриває міжнародну довіру до кримінальних процесів, які відбуваються на території України.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати