Як відомо, наразі у Нідерландах триває розгляд судової справи за позовом кримських музеїв до Музею Алларда Пірсона (далі - МАП) щодо повернення частини експонатів виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі». На переконання Міністерства культури України експонати, які на сьогодні перебувають в археологічному музеї Амстердамського університету, мають бути повернуті його законному власнику – державі Україна, а не кримським музеям. Однак не все так просто як виявляється на перший погляд. «Юридична газета» вирішила з’ясувати підводні камені цього процесу, та звернулася як до юристів-експертів, так і до Міністерства юстиції України, яке є відповідальним за здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання зазначеного спору.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За інформацією, наданою Мінюстом нашому виданню, вимоги Позивача ґрунтуються на поверненні частини виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі» на окуповану територію України у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань, укладених між кримськими музеями та МАП. У свою чергу, юридичний радник держави Україна повідомив Міністерство юстиції про необхідність негайного вирішення питання вступу української сторони до судового процесу, ініційованого кримськими музеями у місцевому суді м. Амстердам проти МАП. Зазначимо, що строк подання заяви про інтервенцію був встановлений до 21.01.2015. З огляду на викладене та відповідно до положень зазначеного вище Порядку міністерство 19.01.2015 провело чергове засідання Міжвідомчої робочої групи, під час якого було прийнято рішення вступити як держава Україна у судовий процес, ініційований кримськими музеями проти МАП.
Україна поки не заявляла самостійних вимог
Однак слід зазначити, що на час подання заяви про інтервенцію Україна не заявляла самостійних вимог на предмет спору. Самостійні вимоги на предмет спору наша держава повинна буде сформувати у випадку допуску її до участі у судовому процесі місцевого суду м. Амстердам. Протягом 2 місяців місцевий суд повинен прийняти рішення щодо допуску до участі у судовому процесі держави Україна як сторони у справі. Зокрема між юридичним радником держави Україна та представниками Королівства Нідерланди відбулася неформальна зустріч, на якій обговорювалися питання позиції держави Україна та держави Нідерландів щодо повернення музейних експонатів на територію України, що нині зберігаються у МАП, а також погляди на те, як держава Нідерланди може або повинна втрутитися у справу.
Як повідомили «Юридичній газеті» у Міністерстві юстиції, на зазначеній зустрічі юридичний радник виклав позицію держави Україна, яка базувалась на тому, що Королівство Нідерланди відповідно до Конвенції ЮНЕСКО від 14.11.1970 «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності» та Гаазької конвенції від 14.05.1954 «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту» має певні зобов'язання перед державою Україна щодо вжиття заходів стосовно повернення музейних експонатів на територію України, що також було підтверджено гарантійним листом, наданим МЗС Королівства Нідерланди. Нідерланди виконали норми міжнародного права, які закріплені у зазначених Конвенціях у національному праві про те, це не звільняє державу Нідерланди від її зобов'язань, визначених Конвенціями.
Результатом зазначеної роботи стало подання заяви про інтервенцію зі сторони держави Нідерланди.
Отже, офіційна позиція Міністерства юстиції та Міністерства культури базується на тому, що музейні експонати є виключно державною власністю України, яку необхідно повернути на територію України з подальшою передачею на зберігання до Національного музею історії України, відповідно до наказу Міністерства культури України від 13.05.2014 № 292. Крім того, юридичний радник держави Україна відповідно до інструкцій, наданих Міністерством юстиції, продовжує здійснювати відповідні заходи щодо досудового врегулювання спору.
Нагадаємо, що основна частина матеріалів з кримських музеїв була отримана в результаті археологічних досліджень саме у 2000-і роки. Експозиція об’єднала найяскравіші предмети ювелірного мистецтва від античності до часів раннього середньовіччя.
Позиція експерта
Щоб дізнатися про можливі варіанти розвитку ситуації ми вирішили звернутися до експерта, к.ю.н., адвоката АО "Адвокатська фірма "АКТІО" Владислава МАКСИМОВА
- Пане Владиславе, на Ваше переконання, наскільки великі шанси в України виграти цей процес?
- Відомо, що у листопаді 2014 р. чотири кримські музеї, а саме Керченський державний історико-культурний заповідник, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Кримська республіканська установа «Центральний музей Тавриди» (донедавна - Кримський республіканський краєзнавчий музей), подали до Окружного суду міста Амстердам колективний позов до Музею Алларда Пірсона про повернення частини експонатів виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі». До судового процесу було залучено державу Україна (процесуальний статус мені невідомий). Вважати, що Україна виграла цей процес, можна буде тоді, коли набуде чинності рішення суду, в резолютивній частині якого буде наявне формулювання, принаймні, про відмову всім кримським музеям – позивачам у позовних вимогах повністю. Але такий варіант, як на мене, є лише minimum minimorum з погляду інтересів України. Але досягнення навіть такого результату, поза сумнівом, є можливим за умови професійних дій процесуальних представників української сторони і всіх причетних до формування позиції України у цьому процесі.
- Яким чином Крим може бути учасником зазначеного судового процесу, коли він не є суб’єктом міжнародного права?
- Може бути, якщо реалізується цілком фантастичний сценарій вступу Криму (як Автономної Республіки Крим – частини України? Як Республіки Крим – суб’єкта РФ?) у процес як учасника. І відсутність/наявність у Крима статусу суб’єкта міжнародного права тут ні до чого.
- На що Україні треба акцентувати увагу у цьому судовому процесі? У разі негативного рішення для України, чи матимемо ми можливість оскаржити його?
- Насамперед, відповідальним за справу особам потрібно максимально серйозно і професійно поставитись до питання захисту інтересів України у цьому судовому процесі. Необхідно геть відкинути будь-які псевдопатріотичні переконання про однозначну виграшність правової позиції України у цьому процесі і про те, що «Європа нам допоможе». На сайті Міністерства культури України можна ознайомитись із офіційною позицією останнього у цій справі. Зокрема зазначається: «Через офіційних представників у нідерландському суді було подано клопотання від імені держави Україна щодо вступу до справи, ініційованої кримськими музеями». На жаль, із зазначеного не можна зробити висновок щодо процесуального статусу України у справі. Вважаю, що в цій справі Україна (за наявності процесуальних можливостей) мусить виступати позивачем за зустрічним позовом до первинних позивачів (кримських музеїв) з вимогами про визнання відсутності у первинних позивачів права на повернення експонатів відповідачем. Також доцільними можуть бути (відповідно до процесуальних можливостей – у цьому або в іншому судовому процесі) позовні вимоги до відповідача – Музею Алларда Пірсона, принаймні, про повернення відповідачем спірних експонатів Україні, а саме до Національного музею історії України, якому вони передані на постійне зберігання наказом Міністерства культури України від 13.05.2014 №292 «Про передачу музейних предметів до Національного музею історії України».
Звертаю увагу також на те, що коментарі російських офіційних осіб, юристів, а також виступи керівництва кримських музеїв намагаються переконати в тому, що буцімто справа про повернення експонатів має виключно приватноправову природу і є способом врегулювання суто приватноправових відносин між музеями. У такому підході, якщо на нього пристане суд, прихована велика небезпека для інтересів України. З іншого боку, дякуючи позивачам (які, попри арбітражне застереження, подали позов за місцезнаходженням відповідача, а не до визначеного арбітражною угодою третейського суду), відповідачеві і представникам України (які вдвох долучились до участі у справі, визнавши юрисдикцію нідерландського суду), вже є підстави передбачати, що судовий розгляд вийде за межі відносин на рівні «музей-музей».
З погляду міжнародного приватного права у разі визначення державної приналежності й особистого закону юридичної особи можуть бути, зокрема, принципи (критерії) місця утворення юридичної особи, місцезнаходження юридичної особи, місця основної діяльності юридичної особи. І за всіма названими критеріями позивачі цілком можуть бути визнані українськими юридичними особами. Додамо, що з огляду на дані Єдиного державного реєстру всі музеї -позивачі нині цілком спокійно існують як юридичні особи України і в стані припинення не перебувають (правда, передбаченою законодавством процедурою підтвердження даних про юридичну особу всі позивачі знехтували). Наведене вище обов’язково буде використане у процесі проти інтересів України. Уявіть можливу позицію позивачів на обґрунтування правомірності своїх вимог: згідно з договорами про тимчасове вивезення експонатів останні мають передаватись позивачам у встановлений строк, відповідачі перебувають на території України (анексію Криму Російською Федерацією Нідерланди ж не визнають), позивачі є юридичними особами за законодавством України тощо. Крім того, експонати походять з теренів Криму (а Крим – це Україна, пам’ятаємо!), тож слід віддати експонати позивачам – українським музеям, які розташовані на території України і яким слід експонати повернути на виконання угод, укладених цими українськими музеями з відповідачем. Уявили? І нехай таке припущення не здається абсурдним.
Повертаючись до наказу Мінкульту №292 «Про передачу музейних предметів до Національного музею історії України» зазначу очевидну його половинчастість. Передача спірних експонатів на постійне зберігання до Києва річ важлива і потрібна, але хочеться знати, як вирішене питання наявності у позивачів права оперативного управління щодо цих експонатів? Адже ч. 5 ст. 15 Закону України «Про музеї і музейну справу» встановлює, що музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління. Норми ст. 137 Господарського кодексу України визначають право оперативного управління як речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), а також встановлюють, що право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. Отже, є вкрай необхідним, щоб держава Україна, як власник спірних експонатів, скористалась наявним у неї правом вилучення цих спірних експонатів з оперативного управління позивачів (суб'єктів права оперативного управління). Також потрібно готуватись і до ґрунтовного пояснення суду, що воно за дивина, це саме право оперативного управління згідно з українським законодавством. А також пам’ятати, що закони України «Про музеї та музейну справу» і «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», на які посилаються під час обґрунтування беззаперечності позицій України, містять застереження про пріоритет норм міжнародних договорів. Нагадаю, що в нормах міжнародних договорів про охорону культурних цінностей, що можуть бути застосовані судом під час розгляду справи, приховуються дві протилежні тенденції правового регулювання, визначені професором Дж. Мерріманом як «культурний націоналізм» та «культурний інтернаціоналізм». І важливо переконати суд у цій справі звернутись саме до позицій «культурного націоналізму».
З огляду на зазначені обставини, що викликають занепокоєння, вважаю, що Україні в цій справі слід забезпечити не стільки доведення наявності права власності України на спірні експонати, скільки доведення відсутності у позивачів прав на повернення/прав на володіння щодо експонатів і, навпаки, наявності таких прав у держави Україна. Зобов'язання повернути експонати, як здається, для відповідача (нідерландського музею) цілком прийнятне і зрозуміле, питання у тому, на чию користь таке зобов'язання має бути виконане.
Щодо права на оскарження, то судова система Нідерландів у цивільних справах передбачає механізми апеляційного та касаційного оскарження у відповідних судових органах.
- Яка відповідальність за невиконання судового рішення у зазначеній справі?
- Вважаю, це запитання на цьому етапі більше, ніж другорядним. Як видно, у межах цієї справи не виконувати судове рішення (це стосується саме рішення по суті справи, а не оформлених відповідним чином вказівок суду про надання доказів та ін.) може, теоретично, лише одна сторона справи (музей – резидент Нідерландів) і лише у випадку задоволення позову про зобов’язання до вчинення певної дії (передати спірні експонати на користь…). Отже, у випадку невиконання судового рішення (якщо ми припустимо можливість такого невиконання) винна особа буде нести відповідальність, передбачену законодавством Нідерландів.