Воєнні злочини – серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за вчинення яких передбачена кримінальна відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях. Воєнні злочини є одним із видів міжнародних злочинів поряд із злочином агресії, злочинами проти людяності та геноцидом. Воєнними злочинами є серйозні порушення заборон, що містяться як у договірному, так і у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. та Додатковий протокол І до них від 8 червня 1977 р. зобов'язують держави криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. Україною ця вимога виконана насамперед шляхом включення до Кримінального кодексу України статті 438 «Порушення законів та звичаїв війни». Крім того, держави повинні переслідувати в судовому порядку осіб, обвинувачуваних у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права чи передавати таких осіб державі, готовій здійснити подібне переслідування. Іншими словами, на воєнні злочини (як і на інші види міжнародних злочинів) відповідно до Женевських конвенцій поширюється принцип універсальної юрисдикції. Він полягає у тому, що будь-яка держава може притягнути особу, винну у вчиненні воєнних злочинів, до кримінальної відповідальності, незважаючи на місце вчинення злочину та громадянство суб’єкта злочину чи його жертви.
У минулому притягнення до відповідальності воєнних злочинців на міжнародному рівні здійснювалось у межах діяльності Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів, Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди, а також низки «гібридних» судових установ (Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, Надзвичайні палати судів Камбоджі тощо). Наразі юрисдикцію щодо воєнних злочинів має Міжнародний кримінальний суд. Стаття 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду містить перелік складів воєнних злочинів, на які поширюється юрисдикція цього суду.
Відповідно до Конвенції про незастосовність строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 року, до воєнних злочинів строки давності не застосовуються.
До початку Першої світової війни держави визнали, що певні порушення законів війни, багато з яких були кодифіковані у Гаазькому положенні про закони і звичаї сухопутної війни 1899 та 1907 років, є злочинами. У 1945 році Статут Нюрнберзького трибуналу визначив воєнні злочини як «порушення законів і звичаїв війни», назвавши ними такі діяння: вбивство цивільних осіб, жорстоке поводження з ними або їхнє переміщення, що здійснювалися на окупованих територіях; вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими; вбивство заручників; розграбування суспільної чи приватної власності; безглузде знищення населених пунктів; руйнування, що не спричинені військовою необхідністю тощо (ст. 6 (b) Статуту).
Перелік воєнних злочинів, що становлять серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, включає: умисне вбивство; катування і нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва, завдання шкоди здоров’ю; незаконне, невмотивоване і широкомасштабне руйнування і привласнення майна, не викликане військовою необхідністю, скоєне щодо осіб та майна, що знаходяться під захистом Конвенцій; примус цивільної особи чи військовополоненого служити в збройних силах ворожої держави; позбавлення особи права на неупереджене і нормальне судочинство; незаконна депортація, переміщення цивільної особи; незаконний арешт цивільної особи; взяття заручників (ст. 50 ЖКІ , ст. 51 ЖКІІ , ст. 130 ЖКІІІ, cт. 147 ЖКІV).
Додатковий протокол I 1977 року розширює перелік серйозних порушень Женевських конвенцій, додаючи до нього такі діяння: перетворення цивільного населення чи окремих цивільних осіб або місцевостей, що не обороняються, і демілітаризованих зон на об’єкти нападу; здійснення нападу невибіркового характеру, що зачіпає цивільне населення чи цивільні об'єкти, коли відомо, що такий напад стане причиною великої кількості смертей, поранень серед цивільних осіб; вчинення нападу на установки або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних смертей, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам; вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях; віроломне використання емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця; переміщення окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, або депортація чи переміщення всього чи частини населення окупованої території у межах цієї території чи за її межі; невиправдана затримка репатріації військовополонених чи цивільних осіб; застосування практики апартеїду, інших негуманних і принижуючих дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи; здійснення нападу на ясно розпізнані історичні пам'ятки, твори мистецтва або місця відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у рамках компетентної організації, надається особливий захист, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення захищених осіб права на неупереджене і нормальне судочинство (ст. 85 ДП І).
Зазначені норми про серйозні порушення міжнародного гуманітарного права застосовуються лише до міжнародних збройних конфліктів і тільки до дій, вчинених під час бойових дій проти «захищених осіб» (поранені чи хворі комбатанти, що воювали на суші і на морі, військовополонені і цивільні особи, в тому числі ті, що опинилися під владою держави, громадянами якої вони не є).
Воєнний злочин може полягати також у серйозних порушеннях інших норм міжнародного гуманітарного права, зокрема тих, що мають звичаєву природу. Щодо міжнародних збройних конфліктів, держави погодилися, що до таких злочинів відносяться певні порушення Гаазького положення у редакції 1907 року, зокрема: використання отруйних речовин; безглузде руйнування міст, не викликане військовою необхідністю; напад на місцевості, що не обороняються; напади на релігійні і культурні установи; розграбування суспільної й особистої власності. Звичаєві норми міжнародного гуманітарного права також застосовуються при кваліфікації порушень законів та звичаїв війни за статтею 438 КК України.
Стаття 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду визначає, що до воєнних злочинів під час міжнародних збройних конфліктів належать не тільки серйозні порушення Женевських конвенцій, але і 26 інших серйозних порушень законів і звичаїв війни, більшість з яких держави розглядають як злочини ще з часів Другої світової війни. Серед них:
1. Серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-яке з таких діянь проти осіб або майна, що охороняються відповідно до положень відповідної Женевської конвенції:
i) умисне вбивство осіб;
ii) тортури чи нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти над особами;
iii) умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров'ю осіб;
iv) незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та привласнення майна, не викликане військовою необхідністю;
v) примус військовополоненого або іншої захищеної особи до служби у збройних силах ворожої держави;
vi) умисне позбавлення військовополоненого або іншої захищеної особи права на справедливе і нормальне судочинство;
vii) незаконна депортація чи переміщення чи незаконне позбавлення волі;
viii) взяття заручників.
2. Інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, а саме будь-яке з таких діянь:
i) умисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;
ii) умисні напади на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є військовими цілями;
iii) умисне завдання ударів по персоналу, об'єктам, матеріалам, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або в місії з підтримання миру відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об'єкти за міжнародним правом збройних конфліктів;
iv) умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі або каліцтва цивільних осіб або шкоди цивільним об'єктам або великої, довгострокової та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, і заподіяна шкода буде явно несумісною з конкретною і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;
v) напад на незахищені і такі, що не є військовими цілями, міста, села, житла або будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів;
vi) вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю або не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався;
vii) неналежне використання прапора парламентера, прапора або військових знаків розрізнення та форми ворога або Організації Об'єднаних Націй, а також відмітних емблем, встановлених Женевськими конвенціями, наслідком якого є смерть або заподіяння шкоди особи;
viii) переміщення, прямо чи опосередковано, окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація або переміщення населення окупованої території або окремих частин його в межах або за межі цієї території;
ix) умисне завдання ударів по будівлям, що використовуються для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичним пам'ятникам, госпіталям та місцям зосередження хворих та поранених, за умови, що вони не є військовими цілями;
х) заподіяння особам, які перебувають під владою протилежної сторони, фізичних каліцтв або здійснення над ними медичних або наукових експериментів будь-якого роду, які не виправдані необхідністю медичного, зуболікувального або госпітального лікування відповідної особи та не здійснюються в її інтересах і можуть спричинити смерть або серйозно загрожують здоров'ю такої особи чи осіб;
хi) віроломне вбивство чи поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії;
xii) заява про те, що пощади не буде;
xiii) знищення або захоплення майна ворога, за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення диктується військовою необхідністю;
xiv) оголошення скасованими, зупиненими чи недопустимими у суді прав та позовів громадян протилежної сторони;
xv) примус громадян протилежної сторони до участі у військових діях проти їхньої власної країни, навіть якщо вони перебували на службі воюючої сторони до початку війни;
xvi) розграбування міста або населеного пункту, навіть якщо воно захоплене штурмом;
xvii) застосування отрути або отруєної зброї;
xviii) застосування задушливих, отруйних або інших газів та будь-яких аналогічних рідин, матеріалів або засобів;
xix) застосування куль, які легко розриваються або сплющуються в тілі людини, таких як оболонкові кулі, тверда оболонка яких не покриває всього сердечника або має надрізи;
xx) застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також методів ведення війни такого характеру, що спричиняють надмірні пошкодження або непотрібні страждання або є невибірковими за своєю суттю, в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, така техніка та такі методи ведення війни є предметом всеосяжної заборони та включені у додаток до Римського Статуту;
xxi) посягання на особисту гідність, зокрема принизливе та образливе поводження;
xxii) зґвалтування, навернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена у пункті 2 (f) статті 7 Римського Статуту, примусова стерилізація та будь-яка інша форма сексуального насильства, що також є серйозним порушення Женевських конвенцій;
xxiii) використання присутності цивільної особи або іншої захищеної особи для захисту від військових дій певних пунктів, районів або збройних сил;
xxiv) навмисне завдання ударів по будівлям, матеріалам, медичним установам та транспортним засобам, а також персоналу, що використовують відповідно до міжнародного права відмітні емблеми, встановлені Женевськими конвенціями;
xxv) умисне вчинення дій, спрямованих на голодування цивільного населення, як способу ведення війни шляхом позбавлення цивільного населення необхідних для виживання предметів, включаючи умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено у Женевських конвенціях;
xxvi) набір або вербування дітей віком до п'ятнадцяти років до складу національних збройних сил або їх використання для активної участі у бойових діях.
Деталізація складу кожного із названих воєнних злочинів, що належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, міститься у окремому документі – Елементах злочинів.
Охарактеризовані вище норми застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів. Разом з тим, договірних норм, що регулюють збройні конфлікти неміжнародного характеру, у сучасному міжнародному праві набагато менше. Левова частина з них міститься у Додатковому протоколі II від 8 червня 1977 року. Положення Протоколу ІІ визначають дії сторін під час збройних конфліктів неміжнародного характеру, однак не містять жодних норм щодо відповідальності, а сформоване в звичаєвому міжнародному праві визначення воєнних злочинів у частині їхнього вчинення під час неміжнародних збройних конфліктів є недостатньо чітким. Римський Статут Міжнародного кримінального суду серед воєнних злочинів у збройних конфліктах неміжнародного характеру визначає чотири серйозні порушення загальної статті 3 Женевських конвенцій 1949 року (зазіхання на життя і фізичну недоторканність, зазіхання на людську гідність, взяття заручників і порушення права на справедливий суд) і дванадцять серйозних порушень законів і звичаїв війни (серед яких напади на цивільних осіб, грабіж, зґвалтування, заподіяння каліцтв).