Після прийняття у 2012 р. нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК України) дещо змінився підхід до правового регулювання відносин, пов'язаних з реалізацією речових доказів у кримінальному процесі. Дослідженню проблем правового регулювання збирання та оцінки доказів у кримінальному процесі присвячена достатньо велика кількість робіт науковців і практикуючих юристів. Однак поза увагою залишаються питання, пов'язані з правовим регулюванням реалізації речових доказів у межах кримінального провадження, які мають не лише теоретичне, але й вагоме практичне значення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Основна мета цієї статті — дослідити деякі практичні проблеми правового регулювання реалізації речових доказів у кримінальному провадженні та надати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами вважаються матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.