Останнім часом зросла кількість незаконних кримінальних переслідувань посадових осіб суб’єктів господарювання правоохоронними органами, які з надуманих мотивів вносять до ЄДРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення і починають слідчі та процесуальні дії стосовно посадових осіб господарюючих суб’єктів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У такій ситуації перед зацікавленою особою постає проблема припинення незаконного кримінального переслідування посадових осіб підприємства та закриття необґрунтованого кримінального провадження.
Інститут закриття кримінального провадження є одним з базових інститутів кримінального процесу, зокрема, за обставин, що об’єктивно виключають можливість кримінального переслідування. До таких обставин, насамперед, належать випадки відсутності події або складу кримінального правопорушення. Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.
Разом з тим, навіть за наявності належних доказів відсутності події кримінального правопорушення або відсутності у діях посадових осіб підприємства складу кримінального правопорушення, домогтися закриття кримінального провадження може стати непростим завданням, з огляду на норми чинного КПК України.
Відсутність процесуальних прав у «фактовій» справі
Відповідно до КПК України, посадова особа підприємства, стосовно якої службовими особами правоохоронних органів здійснюються слідчі та процесуальні дії у «фактовій» справі, позбавлена права клопотати перед слідчим або прокурором про закриття справи та долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження відсутності події або складу кримінального правопорушення, оскільки вона не є учасником кримінального провадження.
До пред’явлення підозри посадова особа, діяння якої розслідуються правоохоронними органами, має статус свідка. Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 3 та ст. 65, 66 КПК України, свідок не є учасником кримінального провадження і не має права подавати слідчому або прокурору клопотання про закриття кримінального провадження та надавати докази на підтвердження своїх доводів.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчено:
- протягом 1-го місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
- протягом 2-х місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відтак, норми ч. 1 ст. 219 КПК України не обмежують строки досудового розслідування у кримінальних провадженнях «за фактом», тобто у кримінальних провадженнях, у яких не повідомлялося про підозру. Це дає змогу службовим особам правоохоронних органів проводити слідчі та процесуальні дії стосовно юридичної особи та її посадових осіб (допити, тимчасовий доступ до документів та речей, обшуки, вилучення документів, оргтехніки тощо) протягом необмеженого строку.
Таким чином, якщо особа не є стороною кримінального провадження (не є підозрюваним), вона не може клопотати перед слідчим або прокурором про закриття кримінального провадження та не може надати докази на спростування фактів й обставин, які були підставою для початку досудового розслідування.
Неможливість оскарження відмови прокурора у задоволенні клопотання підозрюваного про закриття кримінального провадження
У випадку, якщо посадова особа суб’єкта господарювання є підозрюваним, відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, вона має право заявляти клопотання про закриття кримінального провадження, збирати та надавати слідчому, прокурору докази. Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 284 КПК України, лише прокурор наділений повноваженням закрити кримінальне провадження щодо підозрюваного шляхом винесення відповідної постанови.
Однак на практиці прокурори часто необґрунтовано (не навівши жодних мотивів відхилення доводів, викладених у клопотанні, та без урахування наданих підозрюваним доказів і матеріалів кримінального провадження) відмовляють у задоволенні клопотань про закриття кримінального провадження.
У такій ситуації, користуючись гарантованим ст. 55 Конституції України правом на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, було б логічно оскаржити необґрунтовану відмову прокурора у закритті кримінального провадження до суду, щоб суд дав всебічну та об’єктивну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і вирішив питання щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження.
Проте чинний КПК встановлює вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності прокурора під час досудового розслідування, які можуть бути оскаржені підозрюваним до слідчого судді (відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України). У вказаному переліку відсутня постанова прокурора про відмову у закритті кримінального провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду лише під час підготовчого провадження у суді, за правилами ст. 314-316 КПК України.
Вказана правова позиція підтверджується судовою практикою апеляційних судів, які відмовляють у задоволенні апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів про відмову у відкритті провадження, за скаргами на постанови про відмову у задоволенні клопотань про закриття кримінального провадження. Апеляційні суди виходять з того, що ст. 303 КПК України чітко визначені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування; у вказаному переліку відсутня вказівка на можливість оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження; вказаний перелік є чітко визначеним та розширеному тлумаченню не підлягає (ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.07.2015 р. у справі №346/3248/15-к, ухвала Апеляційного суду Київської області від 02.07.2015 р. у справі №359/5118/15-к, ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 31.07.2015 р. у справі №552/4083/15-к, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04.06.2015 р. у справі №11-сс/796/1396/2015 та ін.).
Таким чином, підозрюваний під час досудового розслідування позбавлений ефективних механізмів судового захисту, а саме можливості оскарження необґрунтованої постанови прокурора про відмову у задоволенні його клопотання про закриття кримінального провадження (з підстав відсутності події або складу кримінального правопорушення). Наведені норми КПК України, на мою думку, обмежують судовий контроль над діями правоохоронних органів під час досудового розслідування та обмежують право підозрюваного на судовий захист.
Обмеженість повноважень суду першої інстанції під час підготовчого судового засідання та під час судового розгляду справи
На жаль, зазначена проблема не може бути вирішена і на стадії підготовчого засідання. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження лише з підстав, передбачених п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України (скасування кримінальної відповідальності за інкриміноване діяння, смерть обвинуваченого, відмова потерпілого від обвинувачення та ін.), тобто не з підстав відсутності події або складу кримінального правопорушення (п. 1-2 ч. 1 ст. 284 КПК України).
Водночас, оскарження у підготовчому судовому засіданні постанови прокурора про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 КПК України, не видається доцільним, оскільки на цей момент сторона обвинувачення вже закінчила досудове розслідування, підготувала обвинувальний акт і визнала достатніми зібрані матеріали для направлення справи до суду. Враховуючи повноваження суду у підготовчому судовому засіданні, передбачені ст. 314 КПК України, суд не має права прийняти рішення про закриття кримінального провадження з підстав відсутності події або складу кримінального правопорушення у підготовчому засіданні.
Як це не дивно, суд першої інстанції позбавлений законом права закрити кримінальне провадження навіть під час судового розгляду справи по суті. Відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини щодо відсутності події або складу кримінального правопорушення виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок, а не виносити ухвалу про закриття кримінального провадження.
Водночас, апеляційний суд, встановивши обставини щодо відсутності події або складу кримінального правопорушення, на відміну від суду першої інстанції, має право закрити кримінальне провадження, відповідно до ст. 417 КПК України. Закрити справу також мають право касаційний суд (п. 3 ч. 1 ст. 436 КПК України) та Верховний Суд України (п. 2 ч. 2 ст. 455 КПК України), з урахуванням обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Таким чином, внаслідок обмеження механізмів судового контролю над досудовим розслідуванням та обмеженням повноважень суду під час підготовчого засідання й під час судового розгляду справи по суті, на жаль, можливі ситуації, коли необґрунтований та незаконний обвинувальний акт направляється прокурором до суду першої інстанції, а суд, незважаючи на наявність підстав для закриття кримінального провадження (у зв’язку з відсутністю події або складу кримінального правопорушення), зобов’язаний буде розглянути та дослідити всі матеріали справи, заслухати усіх свідків, вчинити інші обов’язкові під час судового розгляду дії та винести виправдувальний вирок, замість того, щоб одразу закрити кримінальне провадження.
Відтак, у кримінальному процесі відсутня стадія, на якій суд міг би оцінити передані йому матеріали (докази), зібрані під час досудового розслідування, та винести процесуальне рішення про закриття кримінального провадження у випадку, якщо пред’явлене обвинувачення є очевидно безпідставним та не може бути предметом судового розгляду. Вказаний недолік призводить до неефективного витрачання державних ресурсів на розгляд справ, які повинні були бути закриті на етапі досудового розслідування через відсутність події або складу кримінального правопорушення.
Вказане стає можливим не лише у зв’язку з процесуальними прогалинами у КПК України, а також у зв’язку зі специфікою діяльності правоохоронних органів в Україні та відсутністю ефективних механізмів притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб правоохоронних органів за незаконне кримінальне переслідування.
Отже, проблема неможливості закриття кримінального провадження судом першої інстанції з підстав відсутності події або складу кримінального правопорушення є надзвичайно актуальною для забезпечення ефективного захисту особи у кримінальному провадженні та забезпечення конституційних гарантій на судовий захист. Вирішення вказаної проблеми потребує законодавчих змін до чинного КПК у частині розширення переліку рішень слідчого та прокурора, які можуть бути оскаржені слідчому судді, а також у частині розширення повноважень суду на стадії підготовчого судового засідання.