З моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» пройшло більше ніж один рік, що дає можливість зробити певні висновки з практичної позиції щодо ефективності його правозастосування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В європейських та іноземних країнах вже давно існує практика застосування до юридичних осіб заходів кримінального характеру, яка дозволяє виділити 3 основні підходи до розуміння кримінальної відповідальності юридичних осіб:
1. Повне визнання інституту кримінальної відповідальності юридичної особи (Франція, КНР, Литва, Естонія). У той же час, принцип кримінальної відповідальності юридичної особи не усуває кримінальної відповідальності фізичної особи.
2. Повне заперечення інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб (Болгарія, Угорщина, Білорусія).
3. «Квазікримінальна» (адміністративно-кримінальна) відповідальність юридичних осіб (ФРН, Швеція, Італія, Іспанія). Основною ознакою такого підходу є те, що законодавство не визнає юридичних осіб суб’єктами злочину, але у низці випадків, зокрема, передбачених окремими нормативними актами, до них можуть застосовуватися різноманітні кримінальні санкції.
Як бачимо, Україна пішла останнім шляхом, відтак, законодавець не застосовує термін «кримінальна відповідальність» щодо юридичних осіб. Натомість, використовується термін «заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб», що дозволяє уникнути змін у частині суб'єкта кримінальної відповідальності до Загальної частини Кримінального кодексу України.
Нововведенням є те, що до юридичної особи застосовуються заходи кримінально-правового характеру (далі – «ЗКПХ») у випадку вчинення наступних злочинів:
- легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
- використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин, отруйних або сильнодіючих лікарських засобів;
- підкуп службової особи юридичної особи приватного права, незалежно від організаційно-правової форми;
- підкуп особи, яка надає публічні послуги, пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, зловживання впливом.
Крім зазначених злочинів, юридичні особи є «суб'єктами» у злочинах проти громадської безпеки, зокрема, пов’язаних із терористичною діяльністю. Також, до підстав кримінальної відповідальності юридичних осіб окремо віднесено і вчинення певних видів злочинів проти основ національної безпеки, проти волі, честі та гідності особи, проти виборчих прав і свобод, проти основ громадської безпеки, а також проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Однак, не зважаючи на значну кількість злочинів, за які до юридичної особи можуть застосовуватись ЗКПХ, значним недоліком є те, що законодавець залишив поза увагою злочини, котрі мають масштабний характер і можуть завдати значної шкоди. Це, зокрема, злочини проти довкілля, суспільну небезпеку яких складно переоцінити; злочини у сфері господарської діяльності, а саме: фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, протидія законній господарській діяльності, підробка документів, грошей, цінних паперів; злочини проти безпеки виробництва, зокрема, умисне введення в обіг на ринку України небезпечної продукції, що може спричинити шкоду великій кількості населення тощо.
Що необхідно для притягнення юридичної особи до відповідальності?
Підставами для застосування до юридичної особи ЗКПХ є вчинення її уповноваженою особою або за дорученням чи наказом, за змовою та у співучасті, або іншим шляхом перерахованих вище злочинів. Відповідальність за такі злочини може наставати, якщо вони вчиняються від імені та в інтересах юридичної особи чи просто від імені юридичної особи. До уповноважених осіб юридичної особи законодавець відносить службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.
Злочини визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони спрямовані на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом відповідальності.
Складність ситуації зумовлена тим, що саме прокурором, слідчим суддею, судом за їх внутрішнім переконанням здійснюється оцінка доказів та саме на них лежить обов’язок вирішити, чи від імені та в інтересах саме юридичної особи її уповноважена особа вчинила злочин, чи достатньо вжито заходів юридичною особою для запобігання злочину тощо.
При застосуванні до юридичної особи ЗКПХ судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.
До юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі ЗКПХ: штраф, конфіскація майна, ліквідація. Зокрема, штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні ЗКПХ, а конфіскація майна – лише як додатковий. При застосуванні ЗКПХ юридична особа зобов’язана відшкодувати спричинені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.
Слід зазначити, що в Україні система покарань юридичних осіб не є такою розгалуженою та досконалою, як у закордонних державах. До прикладу, до юридичних осіб в окремих країнах, окрім зазначених, застосовують й інші санкції: обмеження діяльності юридичної особи, в тому числі заборона займатись окремими видами діяльності, закриття підрозділів чи філіалів, тимчасове припинення діяльності юридичної особи, а також публікація вироку у ЗМІ.
Законодавцем встановлено, що розмір штрафу, накладеного судом на юридичну особу, може становити, залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину, від 5 тис. до 70 тис. НМДГ. Одночасно, з урахуванням майнового стану юридичної особи, суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами на строк до 3-х років.
Конфіскація майна, відповідно до норм Закону, полягає у примусовому безоплатному вилученні майна юридичної особи та застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи. У такому випадку вилучене майно переходить у власність держави.
Ліквідація підприємства є найсуворішим покарання серед ЗКПХ, які можуть застосовуватись до юридичних осіб. Така ліквідація здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Законом передбачені також підстави для звільнення юридичної особи від застосування ЗКПХ у зв’язку з закінченням давності вчинення злочину. Зокрема, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого злочину, зазначеного у ст. 96-3 КК України, та до набрання вироком законної сили минули строки давності: 3 роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, 5 років – за злочин середньої тяжкості, 10 років – за тяжкий злочин та 15 років – за особливо тяжкий злочин.
Як відбувається притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності?
Для початку слід визначити коло осіб, які можуть представляти інтереси юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Так, у межах кримінального провадження щодо юридичної особи її представником можуть бути особи, які мають право бути захисником, керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, а також працівник юридичної особи.
Стосовно особливостей проведення досудового розслідування щодо юридичної особи, то відомості про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися ЗКПХ, вносяться слідчим або прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань негайно після вручення особі повідомлення про підозру у вчиненні від імені та в інтересах такої юридичної особи передбачених кримінальним законом злочинів, або від імені такої юридичної особи злочинів, які є підставами для застосування ЗКПХ до юридичних осіб. Про внесення відомостей слідчий або прокурор не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє юридичну особу. Провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру.
До заходів забезпечення кримінального провадження до юридичної особи законодавець відносить лише застосування арешту майна. Цікавим є те, що відповідно до чинного законодавства, оголошення підозри конкретній особі при вирішенні питання про арешт майна не є обов’язковим, оскільки передбачається інститут досудового розслідування щодо юридичної особи.
Для накладення арешту як ЗКПХ до юридичних осіб, обов’язково має бути досліджено та обґрунтованого вчинення саме того злочину, який визначений ст. 96‑3 КК України. Проаналізуємо більш детально, як суди практично застосовують зазначену норму та наскільки обґрунтовано досліджують підстави для застосування арешту.
Перш за все, суди відмовляють у накладенні арешту, якщо повідомлення про підозру або складання обвинувального акту здійснюється щодо злочину, не передбаченого ст. 96-3 КК України. Наприклад, в ухвалі Печерського районного суду міста Києва при вирішенні питання про арешт природного газу юридичної особи, стосовно якої здійснювалось кримінальне провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення арешту на природний газ, який зберігається у сховищах газу цієї юридичної особи. Зокрема, суд обґрунтував своє рішення тим, що матеріали справи не містили доказів повідомлення будь-якій особі про підозру або складання обвинувального акту кримінальному правопорушенні, за яким розслідувалось кримінальне провадження щодо злочинів, визначених саме у ст. 96-3 КК України.[1]
З іншого боку, практика свідчить про те, що суд накладає арешт за наявності достатніх підстав вважати, що майно було набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, за яке до юридичної особи може бути застосовано захід кримінального характеру. Так, колегія суддів апеляційного суду Донецької області, розглянувши апеляційну скаргу прокурора про накладення арешту на готівкові грошові кошти у зв’язку з отриманням необлікованих доходів від реалізації власно виготовленої продукції, дійшла висновку про достатність підстав для застосування, передбачених ст. 96-3 КК України заходів кримінально-правового характеру. Зокрема, вказане рішення пов’язане з тим, що зазначені у клопотанні про накладення арешту готівкові грошові кошти та м'ясна продукція були майном тимчасово вилученим під час обшуку стосовно якого, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України, та були достатні підстави вважати, що вони набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них або на які було спрямовано кримінальне правопорушення[2].
На практиці трапляються непоодинокі випадки помилкового застосування положення ст. 170 КК України, а саме, застосування арешту майна за відсутності даних щодо вчинення службовими особами юридичної особи відповідних злочинів. До прикладу, колегія суддів Апеляційного суду Львівської області зазначила про порушення судом першої інстанції норм КПК України щодо накладення арешту на банківські рахунки юридичної особи. Зокрема, судом першої інстанції не було здобуто даних щодо вчинення службовими особами юридичної особи злочинів, відомості стосовно юридичної особи до ЄРДР не вносились, повідомлення про підозру у вчиненні злочину будь-кому зі службових осіб цієї юридичної особи не вручалось, а кримінальне провадження внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, яке не зазначено у ст. 96-3 КК України.[3]
Стосовно закриття провадження щодо юридичної особи, то воно відбувається у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї ЗКПХ, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи. Процедура закриття провадження щодо юридичної особи передбачає прийняття прокурором постанови або зазначення про це судом у виправдувальному вироку, або в ухвалі. Однак, станом на сьогодні, ще відсутня судова практика з винесення подібних рішень.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави стверджувати, що провадження щодо юридичної особи здійснюється в межах відповідного кримінального провадження стосовно уповноваженої особи юридичної особи. У разі ухвалення обвинувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи рішення про застосування до юридичної особи ЗКПХ має зазначатись у резолютивній частині ухваленого обвинувального вироку щодо цієї фізичної особи, згідно з положеннями ст. 374 КПК України.
Важливим є положення про те, що не допускається ні укладення угоди про примирення, ні угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні стосовно уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи.
Низька ефективність та дієвість впровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні: причини та способи вирішення.
1. Не достатньо врегульоване питання визнання юридичної особи суб’єктом злочину, розширення переліку покарань, що можуть застосовуватися до юридичних осіб та кількість злочинів, за які юридична особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Проблема визнання юридичної особи суб’єктом злочину є неоднозначною, що зумовлено її співвідношенням з фундаментальними принципами кримінального права та кримінально-правовим статусом суб’єкта злочину. Виникає необхідність внесення доповнень до КК України для того, щоб деталізувати положення стосовно завдань кримінального законодавства, дії закону в часі й просторі щодо юридичних осіб, питання про стадії вчинення злочину, питання співучасті та багато інших.
2. Не визначений механізм захисту прав осіб, які володіють корпоративними правами щодо юридичних осіб. Наприклад, такі особи можуть не мати ніякого відношення до вчинення уповноваженими особами злочинів, не брати участі у них, не отримувати вигоду від цих діянь, проте внаслідок притягнення підприємства до кримінальної відповідальності можуть бути порушені їх права. Тобто, фактично, відповідальність будуть нести особи, які не вчиняли злочину, що суперечить основним завданням кримінального права й кримінального процесу – покарання винних та недопущення покарання невинних. Отже, у цьому випадку мова йде про подвійну юридичну відповідальність – безпосередньо злочинця та фізичних осіб-учасників юридичної особи. Це прямо суперечить ст. 61 Конституції України, яка вказує на неможливість притягнення до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме діяння. Для уникнення цих прогалин у законодавстві треба детально прописати положення, які б дозволили захистити права осіб, що володіють корпоративними правами щодо юридичної особи.
4. Відсутність норм, які регулюють інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб, у випадку зміни власника юридичної особи. Так, не зважаючи на зміни та доповнення, не передбачено будь-яких винятків, спрямованих на захист інтересів нового власника юридичної особи, у разі притягнення такої юридичної особи до відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені її попереднім власником. Зокрема, ці питання потребують негайного законодавчого вирішення.
5. Обмеженість суб’єктного складу, до якого можливо застосовувати ЗКПХ. Зокрема, до юридичних осіб публічного права, які утримуються коштом бюджету, не може бути застосовано ЗКПХ за такі види злочину як пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Однак, як відомо, саме у цих органах найбільш поширена корупція, яка пов’язана з розкраданням бюджету. Тому неможливість притягнення до відповідальності цього кола юридичних осіб, не стане інструментом для боротьби з такими злочинами. У той же час, законодавцю слід взяти до уваги досвід закордонних держав, який свідчить про ефективність та доцільність застосування до державних структур кримінальної відповідальності за перелічені злочини.
6. З урахуванням сьогоднішніх реалій, зокрема, боротьбою фінансових груп, рівня корупції та заполітизованістю у сфері економіки, саме способом боротьби з «непотрібними» та «невигідними» юридичними особами може стати накладення великого розміру штрафу, який є непомірним для подальшого існування певних юридичних осіб. Також можуть виникати корупційні діяння з боку правоохоронних органів, оскільки не відомо, яким саме чином у процесі розслідування кримінальних проваджень органами досудового розслідування буде встановлюватися та визначатися причетність саме підприємства, установи, організації до вчиненого злочину її уповноваженою особою, а також чи діяла така особа в інтересах юридичною особи, чи переслідувала якусь іншу мету. Ці питання потребують також значних уточнень, зокрема, більшого контролю щодо можливих «зацікавлених» рішень з боку правоохоронних органів.
Аналізуючи переваги та недоліки впровадження кримінальної відповідальності до юридичних осіб у вигляді застосування ЗКПХ, можна говорити про те, що це є прогресивним кроком. Однак, станом на сьогодні, існує незначний відсоток кримінальних проваджень щодо притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, а рішення, якими покладено кримінальну відповідальність на юридичну особі, взагалі відсутні. Це свідчить про те, що зазначене питання потребує внесення значних змін та доопрацювання, зокрема, з урахуванням досвіду іноземних держав.