07 травня 2015, 12:20

Мінорна податкова нота

«Ухилення від сплати податків» під час їхнього донарахування виникає тільки під час несплати узгодженого зобов’язання у встановлені строки

Опубліковано в №18(464)

Олександр Мінін
Олександр Мінін «КМ Партнери, ЮФ» старший партнер

Певна «відлига» із кримінальними провадженнями за статтею про ухилення від сплати податків, яка тривала з весни минулого року його більшу частину, мабуть, вже скінчилася наприкінці того самого року. Принаймні таке враження складається із відомої практики.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Кримінальні провадження знову починають використовувати як «нормальний» інструмент тиску на бізнес, спонукання пристати на варіанти, пропоновані органами контролю.

Як приклад, проведення під час дії положень закону про податковий компроміс перевірки із досить абсурдними донарахуванням за її результатами. І, не чекаючи навіть результатів адміністративного оскарження (тобто всупереч методичним рекомендаціям самої податкової), відкриття досудового розслідування за ст. 212 ККУ про ухилення від сплати податків. Водночас «лист щастя» з інформацією-нагадуванням про те, що у разі звернення про податковий компроміс і досягнення такого компромісу кримінальне провадження підлягає закриттю відповідно до ч. 5 ст. 212 ККУ. Звучить, як досить переконливий аргумент для платника податків, чи не так? Оскільки сума до сплати під час податкового компромісу виходить прийнятна для бізнесу (адже лише 5% від суми донарахованих податкових зобов’язань), то це – пропозиція, від якої майже неможливо відмовитися.

За повідомленням на сайті Державної фіскальної служби: «… Серед платників податків, що забажали скористатись перевагами застосування податкового компромісу, виявилось чимало суб’єктів господарювання, щодо яких слідчими податкової міліції провадилось досудове слідство за фактами ухилення від сплати податків. На сьогодні у результаті досягнення податкового компромісу закрито 170 кримінальних проваджень, в яких до бюджету сплачено майже 131 млн грн». Збіг обставин? Цікаво, а скільки з цих кримінальних проваджень було відкрито саме після прийняття закону про податковий компроміс?

Кількість кримінальних проваджень у справах про ухилення від сплати податків свідчить швидше про те, що більшість їх відкривається у випадках, коли власне ухиленням і «не пахне», тобто явно немає складу злочину за ст. 212 ККУ. Найбільш частим є, очевидно, донарахування у результаті звичайної податкової перевірки, коли оскарження таких донарахувань ще триває і немає узгодження, або у разі програшу спору і узгодження зобов’язання, а відповідні суми повністю сплачені платником податків у строки, встановлені Податковим кодексом для таких випадків. Знову-таки, повторимося, – це кримінальні провадження за обставин відсутності складу злочину.

Так, ще в абзаці 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.10.2004 №15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» було визначено:

«Умисне ухилення від сплати чи сплата у неповному обсязі сум податкових зобовʼязань (податку, збору, іншого обовʼязкового платежу, нарахованих органами контролю у порядку і на підставах, визначених п. 4.2 ст. 4 Закону №2181-III) утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані (донараховані) такими органами суми зазначених зобовʼязань».

Для тих, хто, можливо, вже забув: п. 4.2. ст. 4 Закону №2181-III – це фактично те, що тепер п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу. І зокрема розширеним аналогом пп. 4.2.2. (б) Закону №2181-III («4.2.2. Контролюючий орган зобовʼязаний самостійно визначити суму податкового зобовʼязання платника податків у разі, якщо: … б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовʼязань, заявлених у податкових деклараціях;») є пп. 54.3.2. ст. 54 ПКУ («54.3. Контролюючий орган зобовʼязаний самостійно визначити суму грошових зобовʼязань, … якщо: … 54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовʼязань …, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках»).

Тобто відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної ще 10 років тому, якщо її перевести у терміни поточного податкового законодавства: у разі донарахування податків органом контролю за результатами перевірки і винесення відповідного податкового повідомлення-рішення закінчений склад злочину ухилення від сплати податків відсутній аж до моменту поки не мине граничний строк для сплати таких донарахованих грошових зобов’язань. А такі строки визначені ст. 57 ПКУ, і становлять у найпоширеніших випадках 10 календарних днів, наступних за днем узгодження грошового зобов’язання. Отже, закінчений склад злочину «ухилення від сплати податків» виникає не раніше 11-го дня після узгодження донарахованого органом контролю зобов’язання, за умови несплати узгоджених зобов’язань упродовж 10-денного строку.

Саме таке розуміння можна також вивести і з такого:

Для наявності складу злочину за ст. 212 ККУ має бути наявне власне «ухилення». Що таке ухилення сам Кодекс не визначає. Якщо звернутися до Великого тлумачного словника української мови, то «ухилення – процес, спрямований на невиконання зобов’язань».

Щодо податкових зобов’язань, то вони визначені законом так (пп. 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу): «14.1.156. податкове зобовʼязання сума коштів, яку платник податків, зокрема податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (зокрема сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк)».

До того ж Податковий кодекс (ПКУ) передбачає визначення зобов’язань як власне платником податків, так і органом контролю (у визначених законом випадках, про які йшлося у попередньому розділі). Тобто ПКУ передбачає виникнення ситуацій зокрема, коли внаслідок перевірки органи контролю можуть не погоджуватися із визначенням податкових зобов’язань, зроблених платником податку, і визначати платнику податків податкові зобов’язання самостійно.

Такі ситуації зрештою можуть вирішуватися і не на користь платника податку.

Однак, якщо платник податків у такому випадку сплатить нараховані суми у порядку і строки визначені для таких випадків Податковим кодексом, тобто у межах 10-денного строку після їхнього узгодження, то така сплата таки буде виконанням зобов’язання «на підставі, у порядку та строки, визначені податковим законодавством» (а не кримінальним законодавством у зв’язку із порушенням відповідного зобов’язання), тобто ухилення – невиконання податкового зобов’язання – не відбудеться.

А отже, у разі виникнення спору і донарахування податкових зобов’язань органом контролю у порядку, встановленому ПКУ, складу злочину за ст. 212 ККУ немає аж до моменту несплати (і виникає тільки у разі такої несплати) у повному обсязі грошових зобов’язань у строки, встановлені ПКУ для їхньої сплати після узгодження.

Суворе дотримання підходу, який був чітко викладений Верховним Судом України ще понад 10 років тому, необхідне і з таких міркувань.

Метою відповідних норм, очевидно, є забезпечення у першу чергу надходження відповідних коштів до бюджету і компенсація втрат бюджету від їхнього несвоєчасного надходження, а не максимальна кількість «загратованих» службових осіб платників податків чи вражаючі звіти податкової міліції про кількість справ і виявлених «ухилень».

На це вказує зокрема ч. 4 ст. 212 ККУ, за якою надається звільнення від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до такої відповідальності повністю сплачені донараховані податки і збори та відшкодована шкода, завдана державі їхньою несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Щоправда, таке звільнення надається судом. Однак, якщо донараховані податки і санкції сплачені до порушення кримінального провадження, то метою такого провадження може бути тільки генерування статистики про «надзусилля» правоохоронних органів і створення бази для відповідних рапортів «на гору». Додаткових коштів бюджету це не принесе. І навпаки, оскільки правоохоронні органи і суди фінансуються із бюджету, такий підхід призводить до невиправданих витрат.

Збереження на сьогодні підходу, коли відкриваються кримінальні провадження за донарахуваннями за результатами перевірок, не дочекавшись, коли такі донарахування стануть узгодженими і закінчиться строк для їхньої сплати, розбещує правоохоронні органи і спрямовує їх на хибний шлях лише створення видимості, відволікає сили і ресурси від реально потрібної роботи.

Адже значно легше просто взяти акт перевірки, провести формальні допити, набрати копії документів, отримати висновки експертизи, які підтверджують порушення виявлені актом перевірки, і спрямувати все це до суду. А то і «попресувати» бізнес, можливо, не без вигоди для себе. Крім створення підґрунтя для корупційних ризиків, це швидше лише «окозамилювання», викривлення реальної картини, і «праця» над відповідним іміджом країни щодо умов ведення бізнесу.

З іншого боку, виявлення реальних «ухильників», зокрема шляхом оперативної роботи, мабуть, значно складніше. І той, хто таким займається навряд чи може розраховувати на таку саму кількість успішних рапортів, як при «конвеєрі» справ просто на підставі актів перевірок. Та й гроші, які за звітом надійдуть до бюджету внаслідок таких дій мабуть будуть значно меншими: адже велика ймовірність внаслідок таких дій виявити таку собі фірму «Рога і копита», де й реальних активів чи коштів для стягнення немає, а відповідати має «зіцголова Фунт».

Отже, практика створює мотивацію для правоохоронних органів швидше «трусити» нормальних платників податків, які не втечуть, мають реальні активи і заплатять у разі програшу суперечки з органом контролю. А те, що і так було б зроблено платником податку в порядку, передбаченому Податковим кодексом, можуть поставити собі в заслугу слідчі і відзвітувати відповідно.

Однак, з огляду на викладене вище, це швидше суспільно небезпечна практика, і тому має бути припинена.

Як «ліричний відступ»: зараз (на момент написання статті) у Києві можна бачити афіші (http://www.concert.ua/ua/eventpage/forum-one-ukraine ) про виступ на форумі для бізнес-лідерів 30 квітня Річарда Брєнсона. Це людина, яка здійснила подорож навколо світу на повітряній кулі, фірма організована, якою будує приватний космічний корабель і т.д. А ще – людина, яка має власний досвід ухилення від сплати податків і спілкування з цього приводу з відповідними органами Великобританії (докладніше з цього питання дивись, наприклад http://www.kmp.ua/ru/tales/971-richard-branson).

У квітні минулого 2014 р. керівництво Міндоходів зверталося до Генеральної прокуратури з проханням закрити кримінальні провадження, які незаконно вносилися до Єдиного реєстру для здійснення тиску на певні комерційні структури. Згідно з інформаційним повідомленням, прокуратура на той час вже закрили понад чоти сотені таких проваджень, в яких немає складу злочину, і тривали службові перевірки за фактами незаконного внесення інформації до Єдиного реєстру.

Знову настав час для проведення такої чистки.

Крім того, явно необхідні заходи для забезпечення припинення на майбутнє незаконної практики внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (і початку досудових розслідувань) відомостей у випадках, коли складу злочину за ст. 212 явно немає (зокрема під час донарахування зобов’язань за наслідками перевірки органом контролю до узгодження такого зобов’язання і за відсутності факту несплати узгодженого зобов’язання у строки, встановлені ПКУ).

Інший підхід означав би, що будь-яке спірне питання на значну суму за наслідками податкової перевірки автоматично перетворюється для платника податків на кримінальне розслідування. Чи може саме такий кримінально орієнтований підхід Україна хоче демонструвати й надалі для «приваблення інвесторів і поліпшення бізнес-клімату»? Практика принаймні не дає змоги виключити таке припущення.

Про бажання органів контролю зберегти можливість вільно відкривати кримінальні провадження з «ухилення від сплати податків» свідчить і відсутність реакції на пропозиції внести зміни до наразі чинних Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби під час організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом ДФС України від 31.07.2014 №22 (прийняті на заміну попереднім). Пунктом 2.5.1. цих Методичних рекомендацій містить такі інструкції:

«2.5. Передача матеріалів до слідчих підрозділів фінансових розслідувань.

2.5.1. Якщо за наслідками перевірки зменшено до відшкодування суми податку на додану вартість або виявлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за якими сума завданої державі шкоди або замаху на заподіяння шкоди, є достатньою для притягнення до кримінальної відповідальності, підрозділ, який проводив перевірку, зобовʼязаний протягом 10 робочих днів із дня, наступного за днем прийняття податкового повідомлення-рішення, вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, а також рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, письмово повідомити слідчий підрозділ і передати матеріали перевірки для прийняття рішення згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України, крім випадків, визначених п. 86.9 ст. 86 Кодексу. У разі оскарження в адміністративному порядку зменшених до відшкодування сум податку на додану вартість або донарахованих податкових зобовʼязань інформація надається протягом 10 робочих днів з дня завершення процедури адміністративного оскарження…»

Тобто після завершення адміністративного оскарження (п. 56.17 ст. 56 ПКУ) відповідне повідомлення має спрямовуватися до слідчих підрозділів, а ті вже повинні автоматично внести дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань навіть у випадку, коли платник податків вдався до судового оскарження (п. 56.18 ст. 56 ПКУ) і донараховані зобов’язання залишаються неузгодженими.

Однак, як зазначено на початку цієї статті, навіть такого підходу не завжди дотримуються на практиці, і, якщо «потрібно для справи», незавершення адміністративного оскарження не розглядають як перепону, адже це лише питання Методичних рекомендацій, а не якогось нормативного акта.

Все-таки, викладення ДФС відповідної належної позиції та інструкцій для підлеглих могло б стати в пригоді, і бути хоч якимось чинником стримування проти свавілля у відкритті кримінальних проваджень. Тому зазначене положення пропонувалося замінити таким:

«Матеріали податкових перевірок передаються слідчим підрозділам протягом 10 робочих днів із дня завершення строку для адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень (або відповідних вимог та рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені – під час проведення перевірок єдиного внеску). У разі проведення адміністративного та/чи судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, зазначена документація передається протягом 10 робочих днів наступних за останнім днем строку для сплати узгодженого грошового зобов’язання, лише за умови несплати узгодженого грошового зобов’язання у повному обсязі у встановлений строк».

Однак у відповідь тиша …

Будемо сподіватися, що, можливо, від нового керівництва ДФС буде позитивна реакція з цього питання.

А поки що статтю доводиться завершувати швидше на мінорній ноті, що для платників податків ризик мати справу із пресом кримінального провадження під час будь-якого спору з податкових питань на значну суму за результатами звичайної перевірки, залишається надмірно високим. І це питання потребує належного врегулювання негайно.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати