17 червня 2018 р. набув чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В пояснювальній записці до проекту Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» автори зазначали, що важливою новелою проекту є виключення інформації про розмір статутного капіталу та переліку учасників товариства з переліку відомостей, що підлягають обов‘язковому закріпленню в статуті. Ця вимога входила в конфлікт із механізмами, що регулюють відчуження або перехід часток учасників у статутному капіталі, оскільки незалежно від підстав набуття особою прав на частку вимагала внесення змін до статуту і створювала неприйнятний для багатьох інвесторів ризик блокування реєстрації змін у складі учасників та порушення прав особи, що набула частку на законних підставах. Тому замість включення відомостей про статутний капітал та учасників до статуту проектом передбачено відображення цих відомостей у Єдиному державному реєстрі та чіткі правила, що захищають права всіх заінтересованих осіб (див. пропоновані проектом зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).
У чинному Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» міститься стаття 11, яка визначає, що у статуті товариства зазначаються відомості про:
- повне та скорочене (за наявності) найменування товариства;
- органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень;
- порядок вступу до товариства та виходу з нього.
Порівнюючи закріплену норму ст.11 Закону із пояснювальною запискою до законопроекту постає питання щодо того, чи реалізована первинна ідея виключення інформації про розмір статутного капіталу та переліку учасників товариства з переліку відомостей, що підлягають обов‘язковому закріпленню в статуті у нормі права? За думкою авторів цієї статті однозначної відповіді на це питання не має, з огляду на таке:
Метою прийняття Закону виступив намір вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Усунення значних вад, які існують у чинному законодавстві, та приведення його у відповідність із нормами та концептуальними підходами, характерними для законодавчих актів Європейського Союзу та країн-членів ЄС. Прийняття окремого комплексного закону про товариства з обмеженою відповідальністю та споріднені з ними товариства з додатковою відповідальністю стане логічним продовженням шляху розвитку українського законодавства, закладеного прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», надасть можливість врегулювати відповідні відносини із належним ступенем деталізації, забезпечити необхідну гнучкість регулювання, усунути існуючі в діючих актах дублювання та розбіжності, та дозволить значно покращити інвестиційний клімат та умови здійснення підприємницької діяльності.
Відповідні до п.1 ч.6 VIII Закону з Господарського кодексу України (далі ГК України) були виключені статті 87, 88, 91, 92 та 207. Відповідно до п.2 ч.6 глави VIII Закону з Цивільного кодексу України виключені статті 140-151.
Тобто за певною думкою з зазначених кодексів були виключені статті що регулювали відносини щодо товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.
Закон ТОВ та ТДВ й Господарський кодекс України: колізія норм?
Згідно із ч.1. ст.1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За ч.4. ст. 57 ГК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Те що, товариство з обмеженою відповідальністю є суб’єктом господарювання окремого обговорення не потребує.
Частина 2 ст. 82 ГК України передбачає, що установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.
Згідно із ч.4 ст. 82 ГК України статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
З огляду на це постає питання чи має місце правова колізія між ст. 11 Закону та ст. 82 ГК України?
Під юридичними колізіями, за поглядами М.Г. Матузова, розуміються розбіжності або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають в процесі правозастосування і здійснення компетентними органами і посадовими особами своїх повноважень.
О.Ф. Скакун зазначає, що юридичні колізії – це загальний термін, яким визначаються формальні суперечності або розбіжності усередині юридичної системи держави, що породжені уповноваженими суб'єктами нормотворчості, правозастосування, правотлумачення та заважають злагодженому її функціонуванню. При цьому, колізії в законодавстві – суперечності або розбіжності між нормами права, закріпленими у приписах нормативно-правових актів, що регулюють однакові правові відносини і виявляються в процесі їх застосування компетентними органами і уповноваженими посадовими особами.
Міністерство юстиції України в листі від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» вказувало, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права. Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
В зазначеному листі Міністерство юстиції України відмічало, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.
У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Згідно із ч.1 ст. 79 ГК України порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються законом.
Частиною 1 ст.1 Закону визначено, що цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі – товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників.
Ключовим терміном виступає поняття правового статусу, яке, нажаль, в Законі не розкривається.
Л.А. Луць визначає правовий статус особи як закріплені у відповідних джерелах права й гарантовані державою суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи.
Як вказував М.Г. Матузов, правовий статус охоплює, по суті, всю сферу юридичних зав’язків і відносин між особистістю й суспільством. Усе те, що законодавчо визначає та закріплює становище особи в суспільстві, входить у поняття правового статусу.
О.Ф. Скакун додає, що крім прав, свобод, обов’язків, правовий статус особи включає ще відповідальність, відповідно до якої особа координує свою поведінку.
З цього вбачається, що порядок створення та діяльності поглинається поняттям правового статусу. Беззаперечно, що розробники Закону мислили його як єдине джерело права, яке унормовує організаційне «буття» товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю. Те що, Закон є спеціальним нормативно-правовим актом – беззаперечно, але чи є він єдиним регулятором, навряд.
Так, наприклад, у вказаній вище пояснювальній записці, зазначено, що враховуючи континентальну правову традицію, до проекту не вміщено статті «визначення термінів». Не містить проект і визначень понять «товариство з обмеженою відповідальністю», «товариство з додатковою відповідальністю». На думку розробників надання у законі визначень товариствам є непотрібним, бо не дає жодної користі для встановлення регулювання.
Однак, ч.ч.3 та 4 ст. 80 ГК України чітко встановлює визначення терміну «товариство з обмеженою відповідальністю» та «товариство з додаткової відповідальності». Так, наприклад, ч.3. ст. 80 ГК України визначає, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Таким чином, не вірно зазначати, що якщо спеціальний закон не розтлумачує такі поняття як товариство з обмеженою відповідальністю чи товариство з додатковою відповідальністю, то до розкриття цих термінів не можна застосовувати відповідні норми ГК України.
Повертаючись до змісту статуту відзначимо, що ч.1 ст. 10 Закону вказує, що створення товариства відбувається за рішенням його засновників.
Надалі у ч.1 ст.11 Закону вказано, що установчим документом товариства є статут. Це також відображено у ч.1 ст. 79 ГК України – установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Частина 5 ст.11 Закону вказує які відомості зазначаються у статуті. І немов би в цій нормі наведено вичерпний перелік відомостей, однак ч.6 ст.11 Закону вказує, що статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.
Таким чином, ч.6 ст. 11 Закону зміст статуту не прив’язує до волі учасників товариства, які безумовно виступають його авторами, а відсилає розширення змісту статуту до відомостей, що не суперечать закону.
Ось тут ми і знаходимо ст.ст. 57 та 82 ГК України які містять додаткові вимоги до відомостей, що зазначаються у статуті товариства. Тобто це і є відповіддю на питання щодо відомостей, які може містити статут товариства, що не суперечать закону.
В Меморандумі учасників круглого столу «Проблеми розвитку науки господарського права і вдосконалення господарського законодавства України» (4 грудня 2015 р., м. Київ) щодо неприпустимості декодифікації господарського законодавства України зазначено, що норми ГК України мають не тільки безпосередньо регулятивне значення, але і системоутворююче, методологічне значення для формування широкого кола нормативно-правових актів як у сфері господарювання, так і щодо інших сфер. ГК України виступає концептуальною основою узгодження державних, місцевих та приватних інтересів в сфері господарювання, забезпечує взаємодію в межах єдиного правового господарського порядку цілої низки фундаментальних господарсько-правових інститутів, як-от: забезпечення економічної конкуренції, функціонування ринків фінансових послуг, забезпечення інноваційного характеру економічного розвитку, функціонування господарських відносин в системі оборонно-промислового, енергетичного, телекомунікаційного комплексів тощо.
Тому, фактично диспозитивна ст. 11 Закону доповнюється імперативною ст. 82 ГК України. З цього можна констатувати, що спеціальні норми Закону доповнюються загальними нормами ГК України з одного предмету регулювання – змісту статуту товариства, а тому навряд чи можна говорити про конкуренцію правових норм, оскільки є факт їх доповнення, але ніяк не їх колізія. Саме тому, вважаємо, що зміст статуту товариства з обмеженою відповідальністю повинен включати дані про учасників та їх внески та інші відомості визначені ГК України.
Звертаємо увагу, що за п.9 ст. 82 ГК України передбачено, що порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації. Це кореспондує п.5 ч.1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».
Якщо ж обстоювати позицію того, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом і передбачається застосування лише його норм до товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, то виникає питання, чому з ГК України не були вилучені відповідні норми, як це відбулося із ЦК України (що також було зроблено із порушенням ст. 4 Цивільного кодексу України), а були залишені поряд із зміною ст.ст. 79 та 86 ГК України та виключенням ст.ст. 87, 88, 91, 92 та 207 ГК України.
Чіткість закону – запорука реалізації можливості особи передбачати та врегульовувати свою поведінку
Ми знаємо, що нормою права є загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлене державою, що виступає як регулятор суспільних відносин, забезпечується всіма заходами державного впливу.
Європейський суд з захисту прав людини неодноразово звертав увагу на юридичну визначеність правових норм, яка розкривається у чіткості, ясності, недвозначності та єдиному трактуванні норми.
Розробники Закону в пояснювальній записці до законопроекту вказували, що чинне законодавство, яким регулюється діяльність товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, складається з положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», є суперечливим, фрагментарним та таким, що не відповідає сучасним вимогам щодо гнучкості та ефективності регулювання. Чи було це подолано при прийняті Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»? При аналізі цього питання на прикладі змісту статуту товариства можемо констатувати, що позитивну та однозначну відповідь на це питання надати не можемо.
Безумовно, наявність або відсутність конкуренції спеціальної норми Закону із загальними нормами ГК України повинна встановити правозастосовна та судова практика.