22 квітня 2019, 15:03

Закон про ТОВ: рік потому

Опубліковано в №17-18 (671-672)

Марта Сарвас
Марта Сарвас «Ario Law Firm» юрист

Майже рік тому набув чинності Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який можна назвати фундаментом корпоративної реформи в частині товариств з обмеженою відповідальністю в Україні. «Що змінив закон?» або «Закон щось змінив?». Яке з цих питань є більш актуальним? Розберемося.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Як все починалося

Першою цеглинкою корпоративної реформи щодо товариств з обмеженою відповідальністю було набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів». Саме Законом про корпоративні договори вперше було запроваджено такі поняття як «договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю» та «безвідклична довіреність». Однак у частині щодо ТОВ цей Закон діяв лише 4 місяці.

Наступним кроком стало ухвалення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», на який так довго чекав бізнес. Положення Закону суттєво відмінні та доволі прогресивні у порівнянні з положеннями Закону України «Про господарські товариства», яким регулювалася господарська діяльність ТОВ ще з 90‑х років.

Корпоративні договори: чи завжди нове є кращим?

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» було запроваджено поняття «договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю», який з набуттям чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» замінили поняттям «корпоративний договір».

Однак норми, що були закріпленні саме Законом про корпоративні договори, більш детально регулювали процес укладення та застосування таких договорів. Зокрема, серед позитивних моментів варто відзначити те, що одна зі сторін корпоративного договору була зобов'язана повідомити товариство про укладення корпоративного договору та строк його дії. Наразі такого обов'язку не встановлено, що створює певні умови для зловживань.

Серед вимог Закону про корпоративні договори також був обов'язок нотаріального посвідчення підписів сторін корпоративного договору. Окрім того, передбачалося, що договір про реалізацію прав учасників (засновників) ТОВ є обов'язковим лише для його сторін, що виключає будь-які неточності у трактуванні, а також будь-які зловживання (на відміну від приписів щодо корпоративних договорів ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Законом «Про ТОВ та ТДВ» (на відміну від Закону про корпоративні договори) не передбачається можливість укладення корпоративного договору між кредиторами та учасниками товариства, що позбавляє кредиторів додаткового способу виконання зобов'язань.

Вимоги до статуту. Здобули?

Законом «Про ТОВ та ТДВ» значно зменшено перелік вимог, які повинні міститися в статуті товариства. До речі, свого часу це викликало неабияку радість серед професійного середовища. Отже, серед обов'язкових відомостей має міститися повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; органи управління товариством, їх компетенція, порядок ухвалення ними рішень; порядок вступу та виходу з товариства.

Проте якщо відкрити чинний Господарський кодекс України, не важко помітити, що існує правова колізія між нормами Закону та нормами ГК, а саме щодо вимог до установчого документа, які встановлені ст. 57, 82 ГК. Отже, маючи колізію норм права, потрібно звернутися до загальної теорії права з метою визначення, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню. В цьому нам може допомогти Лист Міністерства юстиції України від 26.12.2008 р. №758‑0‑2‑08‑19.

Однак тут не все так просто, оскільки в цьому випадку, якщо брати критерій ієрархії нормативно-правових актів, то вищу юридичну силу над законом має кодекс. Якщо брати за критерій пріоритетність норм спеціального нормативно-правового акту над загальним для вирішення колізії норм права щодо ТОВ, то необхідно застосовувати норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Таким чином, питання залишається відкритим.

На практиці вже на сьогодні зареєстрована велика кількість статутів, які містять лише ті відомості, що зазначені у ст. 11 Закону «Про ТОВ та ТДВ». Як правило, державні реєстратори не відмовляють у реєстрації таких статутів.

Переважне право: бути чи не бути?

Також потрібно звернути увагу на ч. 8 ст. 20 Закону «Про ТОВ та ТДВ», якою закріплено, що переважне право учасника товариства не застосовується в тому випадку, якщо це передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник.

Як на мене, це виглядає так, що декілька слів під час написання цієї частини загубилися. Логічно, що переважне право в такому випадку мало б не застосовуватися лише щодо сторін такого корпоративного договору, однак така редакція статті Закону «Про ТОВ та ТДВ» створює поле для зловживань недобросовісними учасниками, які можуть укладати між собою корпоративні договори та посилаючись на ч. 8 ст. 20 Закону вважати, що в такому випадку переважне право не підлягає застосуванню щодо інших учасників, які не є стороною цих договорів. У такому випадку лише Верховний суд зможе поставити крапку, що він вже неодноразово робив, роз'яснивши правильність застосування цієї норми Закону. Однак все-таки доцільно було б викласти статтю Закону в новій редакції з метою уникнення будь-яких неточностей.

Прострочення вкладу

Ст. 15 Закону передбачено, що у випадку прострочення внесення вкладу, враховуючи додатковий строк, наданий для погашення заборгованості, загальні збори учасників можуть прийняти одне з таких рішень:

  • про виключення учасника товариства, який має заборгованість із внесення вкладу;
  • про зменшення статутного капіталу товариства на розмір неоплаченої частини частки учасника товариства;
  • про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками товариства без зміни розміру статутного капіталу товариства та сплату такої заборгованості відповідними учасниками;
  • про ліквідацію товариства.

Тут також спостерігається неточність формулювання. Зокрема, як нам відомо, зазвичай деякі із зазначених рішень повинні ухвалюватися одночасно, а не лише одне з них.

Окрім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що голоси, які припадають на частку учасника, який має заборгованість перед товариством, не враховуються під час визначення результатів голосування для прийняття зазначених вище рішень. Постає питання про те, як бути в тому випадку, якщо в товаристві лише один учасник? Мабуть, доцільно було б доповнити зазначену норму таким чином: «Положення цієї частини не застосовуються, якщо в товаристві лише один учасник». Однак маємо те, що маємо.

Значні правочини: захист чи обтяження?

Звісно, законодавча детермінація значних правочинів є своєрідним захистом для активів товариства, однак все ж таки існують певні нюанси. Зокрема, у ч. 2 ст. 20 Закону «Про ТОВ та ТДВ» міститься імперативна норма: будь-який правочин, вартість якого перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, є значним, а отже, згода на його вчинення повинна надаватися загальними зборами товариства. З цього випливає, що в тому випадку, якщо вартість чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу — від'ємна величина, то кожен договір, який укладається виконавчим органом, повинен узгоджуватися із загальними зборами учасників. Враховуючи зазначене, ч. 2 ст. 20 цього Закону доцільно було б доповнити такими словами: «якщо інше не передбачено статутом».

Водночас є позитивний момент: згідно з ч. 1 ст. 20 Закону, статутом товариства можна визначити порядок надання згоди загальними зборами учасників. Також не слід забувати про ст. 241 Цивільного кодексу України, якою передбачено подальше схвалення правочину, вчиненого особою, яка не мала на це повноважень. Тобто загальні збори учасників можуть схвалити правочин, який вже був вчинений виконавчим органом у минулому.

Користуючись можливістю, наданою ч. 1 ст. 20 Закону, вбачається можливим запозичити норму, передбачену ч. 3 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», та прописати у статуті товариства, що у випадку, якщо на дату проведення загальних зборів товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться цим товариством у процесі фінансово-господарської діяльності, загальні збори товариства можуть ухвалити рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів протягом певного строку з дати прийняття такого рішення із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості.

Один підпис вирішує все

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону, на загальних зборах учасників товариства ведеться протокол, який підписує голова зборів або інша уповноважена зборами особа, підпис якої засвідчується нотаріально. Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону, зміни до статуту товариства підписують учасники товариства, які голосували за рішення про внесення таких змін, або особа, уповноважена на це органом, який ухвалив таке рішення, якщо це передбачено статутом. Підписи засвідчуються нотаріально.

Необхідно бути обачним і детально прописати у статуті механізм скликання загальних зборів учасників, реєстрації присутніх та прийняття ними рішень, щоб уникнути можливості зловживань недобросовісним учасником товариства. Оскільки встановити, чи були рішення ухвалені кількістю голосів згідно із Законом, буде неможливо.

Виключення учасника: «останній вагон»

Як відомо, Закон «Про ТОВ та ТДВ» передбачає меншу кількість підстав для виключення учасника, ніж норми законодавства, що діяли до набуття чинності цим законом. Наприклад, серед підстав для виключення учасника були такі: систематичне невиконання або неналежне виконання обов'язків, перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства.

Однак не слід забувати, що відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону, протягом року з дня набрання ним чинності положення статуту ТОВ та ТДВ, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Тобто доки статут не приведено у відповідність та протягом цього строку товариства керуються законодавством, що діяло до моменту набрання чинності Законом, а отже, існує можливість виключити учасника через наведені вище підстави.

Також дискусійним залишається питання про те, чи має можливість товариство своїм статутом закріпити більший перелік підстав для виключення учасника з товариства (зокрема, з огляду на диспозитивність Закону та п. 14 ч. 2 ст. 20, ч. 13 ст. 24 Закону, що загальні збори уповноважені ухвалювати рішення про виключення учасника). Якщо брати до уваги ч. 2 ст. 100 Цивільного кодексу, то учасник товариства може бути виключений з товариства у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто з цього випливає, що учасник може бути виключений з товариства лише з двох підстав, які прямо зазначені Законом «Про ТОВ та ТДВ».

В цьому контексті доцільно згадати позицію Верховного суду, що виключення учасника з товариства є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства, оскільки це єдиний орган, який може вирішувати питання про виключення учасника з товариства по суті (постанова ВС від 18.04.2018 р. (ГПК) — №922/1590/17, постанова ВС від 19.09.2018 р. (ГПК) — №916/34/18.

Грошова оцінка негрошового вкладу учасника

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону «Про ТОВ та ТДВ», вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Однак в Законі не містяться вимоги до такої оцінки та порядку її затвердження, тому на практиці затвердження оцінки відбувається таким чином: у протоколі прописується «затвердити грошову оцінку негрошового вкладу, а саме земельної ділянки, що розташована за адресою «Х», кадастровий номер «У», що належить на підставі права власності ПІБ, у розмірі 15 тис. грн.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 33 Закону, протокол підписує голова або інша уповноважена особа, визначена зборами. Знову ж таки, неможливо встановити, чи насправді за затвердження такої оцінки голосували всі учасники, а не лише особа, яка підписала відповідний протокол. Можливий спосіб вирішення цього питання — детально прописати у статуті порядок затвердження загальними зборами грошової оцінки, а також підписання усіма учасниками акту оцінки. На підставі такого протоколу та правовстановлюючих документів на нерухоме майно, щодо якого загальними зборами затверджено грошову оцінку, державний реєстратор проводить перереєстрацію речових прав з попереднього власника на товариство з обмеженою відповідальністю.

Міноритарії

Варто зазначити, що Закон «Про ТОВ та ТДВ» закріпив значні гарантії для власників міноритарних часток. Зокрема, щодо порядку прийняття загальними зборами учасників рішень. Відтепер таке поняття як «кворум» відсутнє, а рішення ухвалюються одностайно, ¾ або більшістю голосів від загальної кількості учасників товариства. З одного боку, гарантії прав міноритаріїв є позитивним моментом, але з іншого боку, це створює певні перешкоди в управлінні товариством та прийнятті рішень загальними зборами (зокрема, у товариствах, в яких багато учасників). Навіть щодо затвердження нової редакції статуту, для чого необхідно ¾ від загальної кількості голосів. Прикладом можуть бути товариства, які були утворені у процесі корпоратизації. Вважаю, що в цьому випадку було б доцільно запровадити процедуру squeeze-out для таких товариств або вносити відповідні зміни до Закону.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що Закон «Про ТОВ та ТДВ» потребує доопрацювання, а засновникам/учасникам товариств варто прописувати статут детальніше, щоб уникнути можливих зловживань з боку недобросовісних учасників, а також користуватися додатковими способами захисту своїх інтересів (такими як корпоративний договір).

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати