Як свідчить практика, юристи та суди часто зіштовхуються з труднощами під час застосування абстрактних правових категорій. Однією з таких «проблемних» категорій є зловживання правом. Якщо коротко, концепція «зловживання правом» покликана запобігати виникненню ситуацій, коли особа виходить за межі належної реалізації свого права із завданням шкоди іншій особі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Корпоративне право не є винятком з цієї загальної тенденції. Напевно, найбільш популярними формами зловживання корпоративними правами є «грінмейл», «корпоративний шантаж» та «активізм міноритаріїв». Однак окрім таких класичних прикладів зловживання корпоративними правами, існують інші форми зловживання правом щодо корпоративного управління та переважного права на придбання частки іншого учасника. Саме такі нестандарті приклади зловживання правом ми розглянемо нижче.
Відмова від подальшого схвалення правочину, вчиненого з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення
Як відомо, такі правочини створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки товариства лише у разі подальшого їх схвалення товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на їх вчинення. З одного боку, таке правило захищає товариство від ситуацій, коли посадові особи товариства вчиняють значні правочини та правочини із заінтересованістю з перевищенням повноваженням. З іншого боку, товариство може використати опцію подальшого схвалення правочину, щоб ухилитися від виконання комерційно невигідних договорів.
В одній із судових справ було встановлено, що генеральний директор акціонерного товариства вчинив значний правочин з перевищенням наданих йому повноважень за відсутності згоди наглядової ради. Надалі наглядова рада відмовила у схваленні відповідного значного правочину. Проте Верховний Суд зазначив, що у цій справі потрібно застосувати ст. 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами. Адже наглядова рада хоча й наділена правом погоджувати правочини, але несхвалення цим органом правочину повинно мати розумне пояснення та мотиви. Несхвалення укладеного і частково виконаного правочину без жодних мотивів є зловживанням своїм правом, що спрямовується на завдання шкоди контрагенту. Єдиним мотивом такого несхвалення правочину було небажання розраховуватися за зобов'язаннями, які виникли за спірним договором (див. постанову Верховного Суду від 09.06.2021 р. у справі №911/3039/19).
Скасування рішень загальних зборів учасників/акціонерів
Аксіомою корпоративного права є правило, що загальні збори учасників/акціонерів можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. З цього випливає, що загальні збори учасників/акціонерів можуть скасовувати будь-які свої рішення.
Водночас у справі №908/1027/17 Верховний Суд висловив позицію, що інколи скасування загальними зборами учасників власних рішень є зловживанням правом. У цій справі події розгорталися таким чином. Спочатку загальні збори учасників прийняли рішення про виплату дивідендів. Потім один з учасників, який мав отримати частину дивідендів, вийшов з товариства. Після цього загальні збори учасників (вже без учасника, який вийшов з товариства) скасували своє рішення про виплату дивідендів. В результаті учасник, який вийшов з товариства, втратив можливість отримати дивіденди.
Верховний Суд вказав, що розумним та справедливим є те, що після виходу учасника з товариства рішення загальних зборів учасників, які приймалися за його участю (зокрема, щодо виплати цьому учаснику дивідендів), вважаються обов'язковими для товариства. Адже скасування загальними зборами учасників попереднього рішення про виплату учаснику дивідендів після його виходу і втрати ним права голосу на загальних зборах учасників є порушенням його законних очікувань щодо ефективного здійснення свого «права власності» (що є несправедливим). Це призводить до зловживання іншими учасниками товариства своїми правами на прийняття рішення щодо прав учасника, який вийшов, без врахування його голосу (що є нерозумним та несправедливим) (див. постанову Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №908/1027/17).
Здійснення повноважень всупереч інтересам товариства
Однією з найбільших проблем для власників бізнесу є зловживання посадовими особами юридичних осіб своїми службовими повноваженнями. При цьому достатньо часто вони формально виконують всі вимоги законодавства та внутрішніх актів юридичної особи (статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо). В цьому випадку порятунком для власників бізнесу можуть слугувати такі абстракті категорії як обов'язок діяти добросовісно і розумно та заборона зловживання правом.
Зокрема, вирішуючи питання про визнання недійсними договорів, які були укладенні в особистих інтересах посадових осіб товариства всупереч інтересам товариства, Верховний Суд посилається на неприпустимість зловживанням правом у процесі здійснення посадовими особами своїх повноважень (див. постанову Верховного Суду від 22.10.2019 р. у справі №911/2129/17).
Зміна рішення про реалізацію переважного права
За загальним правилом, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має переважне право на придбання частки іншого учасника цього товариства, що продається третій особі. Ч. 3 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає 30-денний строк для прийняття рішення про реалізацію переважного права.
Водночас на практиці може постати питання про те, чи може учасник товариства змінювати своє рішення в межах 30-денного строку? Тобто учасник товариства спочатку письмово повідомляє учасника, який продає частку, про відмову від свого переважного права, а потім цей учасник товариства повідомляє про намір скористатися своїм переважним правом.
Саме таке питання постало в судовій справі №923/875/19. Верховний Суд дійшов висновку, що така непослідовність реалізації переважного права на придбання частки може вважатися зловживанням правом, яке завдає шкоди покупцю відповідної частки, оскільки відмова від переважного права є одностороннім правочином. Учасник, який відмовився від реалізації переважного права, надає право третій особі набути частку у статутному капіталі у власність і стати учасником товариства. Якщо учасник спочатку відмовився від свого переважного права, а потім звернувся до суду для переведення на себе прав покупця, то такий учасник відмовився від одностороннього правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 214 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину були порушені права іншої особи, то ці права підлягають захисту. Таким чином, суд має захистити права нового учасника, добросовісного покупця, який під час придбання частки розумно покладався на цей односторонній правочин (див. постанову Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі №923/875/19).
Висновки
Отже, у процесі вчинення тих чи інших дій не варто покладатися лише на той факт, що певне право закріплене законодавством, установчими актами товариства та/або договорами. Потрібно пам'ятати про встановлені межі застосування певного права та відсутність наміру завдати шкоди іншій особі. Адже вихід за межі застосування права або здійснення права з метою завдати шкоди іншій особі вважатиметься зловживанням правом, незважаючи на формальне дотримання букви закону. Як бачимо, суди активно аналізують дії учасників та органів управління товариства на предмет зловживання правом.