Чинним законодавством передбачено право учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) відчужувати свою частку третім особам. Проте щодо таких правочинів діють певні обмеження. По-перше, статутом ТОВ може бути заборонено таке відчуження. По-друге, у разі відчуження за договором купівлі-продажу діє переважне право інших учасників на купівлю частки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На практиці у процесі реалізації переважного права достатньо часто виникають конфліктні ситуації між партнерами по бізнесу (учасниками ТОВ). Причиною таких конфліктів є недосконалість правового регулювання питань, пов'язаних з практичним застосуванням переважного права та, як наслідок, помилки під час розробки установчих документів ТОВ. Непоодинокими також є випадки, коли учасникам ТОВ не вдається ефективно захистити своє переважне право в суді через погано побудовану судову стратегію.
В цьому матеріалі ми спробуємо окреслити основні проблеми й тонкощі регулювання, реалізації та захисту учасниками ТОВ свого переважного права на купівлю частки, що пропонується до продажу третім особам (переважне право).
Переважне право: правовий зміст та нормативне регулювання
Наразі на законодавчому рівні питання переважного права учасників регламентовані в положеннях ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), які повністю продубльовані в ч. 3 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» (далі – Закон про товариства).
Проаналізувавши вказані норми, можна виокремити умови та механізми для реалізації такого переважного права:
1. Переважне право діє лише у разі продажу частки третім особам, які не є учасниками ТОВ. Тому отримання згоди інших учасників не вимагається у разі продажу частки одному або кільком з діючих учасників ТОВ (п. 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» (далі – Постанова №4).
2. За замовчуванням переважне право застосовується виключно у разі купівлі-продажу частки, а тому не діє у разі відчуження частки іншим чином або переходу прав на неї з інших підстав.
Такий підхід вже укорінився (в тому числі у правозастосовній практиці) та не викликає заперечень, а також є одним з найбільш вживаних механізмів обходу переважного права. Так, в абз. 2 п. 4.10. Постанови №4 зазначено, що переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше індивідуально визначене майно.
Водночас учасники ТОВ можуть відійти від базового правила та поширити дію переважного права на інші види правочинів, за якими відбувається відчуження частки, закріпивши відповідні положення у статуті ТОВ. Хоча Законом про товариства прямо не передбачається можливість розширеного застосування загаданих вище норм, проте заборона на це також відсутня, що дозволяє зробити висновок про виконуваність таких положень на практиці.
3. Переважне право реалізується учасниками з дотриманням принципу пропорційності – відчужувана частка може бути придбана іншими учасниками лише у розмірі, пропорційному розміру частки, належної такому учаснику. Звісно, такий принцип пропорційності діє лише в ситуаціях, коли декілька учасників виявили намір скористатися своїм переважним правом.
4. Купівля частки за умови реалізації переважного права здійснюється на тих самих умовах (у тому числі ціна), на яких вона пропонується для придбання третім особам.
5. Учасник, який бажає продати свою частку третім особам, зобов'язаний повідомити про свій намір інших учасників та запропонувати їм реалізувати своє переважне право (обов'язок прямо не прописаний, але випливає зі змісту норми).
6. Учасники можуть реалізувати своє переважне право протягом 1-го місяця з дня повідомлення про продаж частки (інший строк може бути встановлений статутом або за домовленістю учасників).
Названі положення законодавчих актів не повною мірою врегульовують всі питання, пов'язані з переважним правом, що зумовлює виникнення проблем у процесі його реалізації та захисту.
Недоліки наявного механізму переведення прав
На сьогодні в спеціальному законодавстві не прописані наслідки, а також алгоритм дій учасника у разі порушення його переважного права. Для відповідей на ці питання необхідно користуватися загальними нормами цивільного законодавства у сфері спільної власності.
Так, ч. 4 ст. 362 ЦК України передбачає право співвласника у праві спільної часткової власності пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця у разі порушення його переважного права іншим співвласником під час продажу належної йому частки.
Таке положення традиційно за аналогією застосовується до випадків порушення переважного права учасників ТОВ, що підтверджується, зокрема, висновками вищих судових інстанцій. Наприклад, в абз. 3 п. 4.9. Постанови №4 вказано, що наведена норма застосовується за аналогією до випадків порушення переважного права учасника ТОВ (ТДВ) на купівлю частки у статутному капіталі. Тотожне за змістом положення міститься у Постанові №13 (абз. 1 п. 31), проте воно доповнене застереженням, що порушення переважного права не може бути захищене шляхом визнання спірного договору недійсним.
Варто зазначити, що в цьому випадку поняття «порушення» необхідно трактувати широко та включати до його змісту не лише продаж частки без попереднього повідомлення інших учасників. Про це зауважує ВСУ, вказуючи, що підставами для звернення з позовом про переведення прав є також передчасний продаж частки (до отримання відповіді від інших учасників) та продаж на більш вигідних умовах, ніж ті, що були запропоновані учасникам.
Такий підхід дозволяє поширити застосування ст. 362 ЦК України, в тому числі на випадки умисного завищення учасником ціни продажу частки під час пропонування її іншим учасникам та наступного її продажу третім особам за нижчою ціною.
Застосовуючи ст. 362 ЦК України, необхідно звертати особливу увагу на передбачені нею обмеження, оскільки ця норма застосовується до відповідних позовів учасників товариства лише за умови їх дотримання. Такими обмеженнями є скорочений до 1 року строк позовної давності та необхідність внесення грошових коштів на депозит суду.
Якщо з розумінням та виконанням умови про зменшений строк позовної давності не виникає жодних проблем, то щодо депозиту постає низка практичних запитань. Так, ч. 4 ст. 362 закріплено, що одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Депозит за своєю правовою суттю є гарантійним внеском позивача, яким у разі задоволення позову забезпечується відплатність відчуження (перерозподілу) часток у товаристві, враховуючи конституційний принцип рівності сторін перед законом.
При цьому в законодавстві (процесуальному та матеріальному) немає положень, які регламентували б наслідки невнесення грошових коштів на депозит суду. Лише в абз. 3 п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі – ВССУ) №5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» можна знайти застереження про те, що невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові.
Зі змісту вказаного роз'яснення ВССУ можна зробити висновок, що факт невнесення одночасно з подачею позову депозиту на рахунок суду в будь-якому випадку матиме наслідком відмову в позові. Проте на практиці суди неодноразово допускали внесення грошових коштів на депозит протягом часу розгляду справи.
Враховуючи таку неоднозначну правозастосовну практику, необхідним є уточнення законодавства щодо визначення строку внесення грошових коштів на депозит суду та наслідків їх невнесення.
Також у процесуальному законодавстві відсутні будь-які положення стосовно обов'язку суду за результатами розгляду справи вирішити питання про повернення грошових коштів позивачеві у разі відмови в задоволенні позовних вимог та перерахування грошових коштів стороні за спірним договором купівлі-продажу у разі задоволення позовних вимог.
Як було зазначено вище, реалізація переважного права здійснюється з дотриманням принципу пропорційності. Це означає, що у разі придбання частки лише одним з кількох учасників він зможе викупити її в повному розмірі. Водночас законодавством не врегульовано питання необхідності врахування під час визначення пропорційності часток тих учасників, які не бажають реалізовувати своє переважне право.
Також цілком ймовірно, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу можуть бути порушені переважні права більше ніж одного учасника товариства. За таких обставини необхідним є залучення до участі у справі інших учасників (як співпозивачів або третіх осіб).
З цього приводу, нехай і щодо акціонерних товариств, ВГСУ в п. 4.26. Постанови №4 роз'яснив, що господарський суд під час вирішення спору, пов'язаного з порушенням переважного права акціонерів ПрАТ на придбання акцій, що продаються (акціонерів ПАТ – у процесі приватного розміщення простих акцій), повинен залучати до участі у справі всіх акціонерів цього товариства, оскільки переважним правом на придбання акцій наділені всі акціонери.
Враховуючи, що як у випадку купівлі-продажу акцій, так і у випадку купівлі-продажу часток правовідносини регулюються подібними нормами, а для ТОВ існування переважного права є обов'язковим (принаймні до моменту набрання чинності Законом про ТОВ та/або приведення старих статутів ТОВ у відповідність з останнім), то це роз'яснення може бути застосоване судами в обох названих випадках.
Проте, допускаючи можливість та необхідність залучення інших учасників ТОВ до участі у розгляді справи в суді, ми зіштовхуємося з питаннями визначення доцільного моменту та розміру сплати депозиту. Адже якщо позов від самого початку подається кількома позивачами, які вимагають переведення прав покупця на спірну частку в розмірі, пропорційному розміру власних часток, то логічним є те, що і депозит має бути розподілений між ними пропорційно. В тих випадках, коли встановлення всіх заінтересованих учасників не є можливим на день звернення до суду з позовом, очевидно, що остаточне визначення суми грошових коштів, що підлягатиме сплаті позивачем та/або іншими учасниками, можливе лише у процесі розгляду справи. Тому покладення на позивача обов'язку зі сплати депозиту в повному розмірі під час подачі позову не є справедливим.
На жаль, ми не маємо нормативних положень або роз'яснень вищих судових інстанцій з цих питань.
Вдосконалення в новому законі
06.02.2018 р. Верховна Рада України прийняла Закон України №2275 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон про ТОВ), який набирає чинності 17.06.2018 р.
Закон про ТОВ покликаний суттєво змінити правила функціонування найпопулярнішої організаційно-правової форми та містить низку нових положень щодо регулювання діяльності ТОВ, у тому числі в частині усунення наявних недоліків реалізації переважного права, а саме:
- тепер на рівні закону більш детально прописаний механізм його реалізації, зокрема прямо вказано на обов'язок учасника письмово повідомити інших учасників про намір продати свою частку;
- у разі ухилення учасників від укладення договору купівлі-продажу на підставі переважного права учасник, що продає, має право обрати один з двох можливих варіантів: в судовому порядку вимагати визнання такого договору купівлі-продажу укладеним або продати частку третій особі;
- законодавець відійшов від імперативної дії переважного права, тепер учасник не зможе скористатися останнім, якщо це прямо передбачено статутом або корпоративним договором, стороною якого є такий учасник;
- відтепер безпосередньо у профільному законі (ч. 5 ст. 20) прописані наслідки порушення переважного права – можливість для учасника вимагати в судовому порядку переведення на себе прав та обов'язків покупця частки (частини частки).
Обмеження стосовно скороченого до 1 року строку позовної давності також продубльовано в Законі про ТОВ (ч. 5 ст. 20).
Положення щодо наслідків порушення переважного права, напевно, є одним з найважливіших у контексті регламентації механізму захисту учасниками переважного права. Наявність такого застереження в спеціальному законі знімає питання про належний спосіб захисту, сприяє забезпеченню правової визначеності в нормативному регулюванні.
Під час тлумачення положень Закону про ТОВ вважаємо, що також необхідно виходити з широкого розуміння терміну «порушення» і застосовувати механізм переведення прав, в тому числі у випадках навмисного завищення пропонованої іншим учасникам ТОВ ціни продажу.
Як і в чинному законодавстві, Закон про ТОВ базово передбачає застосування переважного права лише щодо купівлі-продажу частки. Водночас учасникам надана можливість встановлювати в статуті інший порядок реалізації переважного права учасників товариства (ч. 6 ст. 20 Закону про ТОВ), а тому вони можуть так само поширити дію переважного права на інші правочини. Наявність такої прямої норми, а також загальна диспозитивність нового закону гарантують більш ефективну реалізацію таких статутних положень, у порівнянні із Законом про товариства.
Також Закон про ТОВ докладно роз'яснює питання про дотримання принципу пропорційності при реалізації переважного права. У ч. 2 ст. 20 зазначено, якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства. Отже, знімається питання про необхідність врахування часток учасників, які не користуються переважним правом.
Окрім загальних положень про переважне право, в Закон про ТОВ включені норми, спрямовані на оптимізацію законодавства в частині процесуальних механізмів розгляду справ про захист переважного права та усунення його названих вище недоліків.
Так, у п. 4 прикінцевих та перехідних положень встановлені певні правила, які підлягатимуть застосуванню у процесі розгляду справ, порушених за позовною вимогою про переведення прав та обов'язків покупця, до внесення відповідних змін до Господарського процесуального кодексу України, а саме:
1. Зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду
На нашу думку, з аналізу цього положення можна зробити висновок, що законодавець, допускаючи можливість визначення розміру грошових коштів в ухвалі суду, відійшов від необхідності внесення депозиту одночасно з подачею позовної заяви. Сподіваємося, що таке розуміння цієї норми знайде свою підтримку в судовій практиці.
Отже, позивач у справі більше не буде зобов'язаний вносити грошові кошти в повному розмірі ціни спірного договору та зможе відстрочити їх внесення до моменту встановлення і виявлення (у разі потреби) всіх інших учасників ТОВ, які бажають реалізувати своє переважне право, в судовому процесі.
Вважаємо, що наявність застереження про необхідність визначення розміру депозиту в ухвалі суду не повинна заважати єдиному учаснику, чиї права порушені (якщо всього двоє учасників або якщо всі інші учасники були поінформовані та/або відмовилися від свого переважного права), або кільком «ображеним» учасникам, які діють узгоджено, внести від самого початку грошові кошти в необхідному розмірі, пропорційно до розміру частки/часток.
2. Наслідком невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є залишення позову без розгляду
Тепер у законодавстві чітко визначені процесуальні наслідки невнесення грошових коштів на депозит суду, а застосування саме механізму залишення позову без розгляду є більш раціональним та доцільним, з огляду на можливість повторного звернення до суду з аналогічним позовом.
3. Зобов'язання суду у своєму рішенні вирішити питання про перерахування покупцеві грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, або про їх повернення
Після набрання чинності Законом про ТОВ у законодавстві буде чітко визначено обов'язок суду вирішити долю грошових коштів на депозиті: повернути їх або перерахувати покупцю. Водночас зазначена норма не враховує всіх можливих умов договорів купівлі-продажу, зокрема в частині строків проведення розрахунків.
Дуже часто сторони в договорах купівлі-продажу прописують можливість відстрочення або розстрочення здійснення оплати. Тому можлива ситуація, що на момент звернення до суду з позовом та розгляду справи про переведення прав покупця в суді розрахунки за договором не будуть проведені або будуть проведені не в повному розмірі.
По-перше, за таких умов виглядає несправедливим покладення на позивача обов'язку перерахувати всю суму, яку за спірним договором має сплатити первинний покупець, оскільки останній ще сам не здійснив всіх необхідних розрахунків. Така дискримінація часто може перешкоджати позивачеві у захисті його порушеного переважного права та може бути використана недобросовісними учасниками ТОВ.
На практиці ми зіштовхнулися з випадком порушення переважного права учасника ТОВ – був укладений договір купівлі-продажу частки на користь третьої сторони без відповідного попереднього повідомлення учасників. За умовами спірного договору покупцеві надавалась відстрочка до 1 року для здійснення оплати. Водночас позивач, бажаючи перевести на себе права та обов'язки покупця, мав зобов'язання сплатити всю суму, яка була достатньо значною, одночасно зі зверненням до суду з позовом, що стало суттєвою перепоною для захисту порушеного права.
По-друге, у разі задоволення позову відсутні підстави для перерахування грошових коштів з депозиту суду покупцеві, оскільки останній на момент ухвалення рішення може не провести розрахунків з продавцем або провести їх частково.
Враховуючи, що у відповідних спорах на позивача переводяться як права, так і обов'язки за договором (повністю або частково не виконані), в подібних ситуаціях позивачі також мають користуватися «пільговими» умовами спірних договорів, у тому числі в частині строків проведення розрахунків. Окрім цього суди мають приймати рішення про перерахування грошових коштів (повністю або в частці, не оплаченій старим покупцем) продавцю, який не отримав належної йому винагороди за договором.
Проте норми Закону про ТОВ не враховують такі можливі особливості договірних умов та не дозволяють судовим рішенням відстрочити/розстрочити оплату для позивача або вирішувати питання про перерахування коштів з депозиту продавцям.
Спосіб захисту
З аналізу судової практики можна зробити висновок, що позивачі у спорах про переведення прав дуже часто застосовують додаткові, похідні способи захисту. Найпоширенішими варіантами є такі: недійсність рішення загальних зборів; визнання недійсним статуту (повністю або частково); скасування реєстраційних дій; зобов'язання державного реєстратора вчинити реєстраційні дії, пов'язані зі зміною учасників/ засновників у ЄДР. Однак ми вважаємо, що не всі із зазначених механізмів доцільно використовувати у подібних спорах.
Так, рішення загальних зборів про зміну учасників та перерозподіл часток після продажу останньої третій особі приймається на підставі та на виконання відповідного правочину. У разі задоволення позовної вимоги про переведення прав покупця частки на позивача такий позивач повинен вважатися та визнаватися покупцем у всіх інших правовідносинах, що відбулися після укладення спірного договору купівлі-продажу.
Керуючись такою логікою, можна припустити, що новий покупець «заміняє» старого, в тому числі в рішенні загальних зборів, а отже, і в статуті. Визнання недійсним такого рішення загальних зборів/статуту призведе до виникнення правового вакууму: покупець у правовідносинах замінений, але підстава для визнання його новим учасником недійсна.
Аналогічний підхід може бути застосований щодо скасування реєстраційної дії – заміна старого покупця новим за рішенням суду повинна визнаватися такою, що має правові наслідки, та для відомостей ЄДР. Проте, якщо у випадку з рішеннями загальних зборів його зміна/ прийняття нового в примусовому порядку за рішенням суду є неможливим, то у випадку з реєстраційними діями законодавство прямо передбачає таку підставу для внесення відомостей до реєстру як рішення суду щодо скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі, а також як зобов’язання вчинення реєстраційних дій.
Враховуючи, що учасники ТОВ здатні безпосередньо реалізовувати свої корпоративні права лише з моменту внесення відповідних відомостей до ЄДР, єдиними реально дієвими похідними вимогами буде саме скасування реєстраційної дії, за якою старий покупець був легалізований, а також вчинення нової реєстраційної дії про включення інформації про особу, на яку було переведено права покупця, як про нового учасника, та відповідних змін до установчих документів.
При цьому в судовому рішенні має бути чітко зазначено, хто повинен вказуватися в реєстрі як новий учасник ТОВ, з обов'язковим застереженням про остаточний (враховуючи переведення прав) розмір частки та внеску до статутного капіталу. Всі ці деталі мають бути прописані в позові з метою уникнення в майбутньому можливих затримок виконання рішення.
Висновки
Як бачимо, Закон про ТОВ знімає окремі проблемні питання, пов'язані із судовим захистом переважного права, що має посприяти правильному вирішенню цієї категорії спорів. Однак існують інші неточності, які повинні бути опрацьовані під час внесення відповідних змін до процесуального законодавства або у процесі правозастосування.
Для уникнення випадків неоднозначного трактування положень установчих документів та, як наслідок, конфліктних ситуацій, пов'язаних з функціонуванням компанії в майбутньому, радимо не використовувати шаблонні статути та залучати до їх складання професійних радників. Останні можуть детально прописати механізми реалізації учасниками тих чи інших прав, у тому числі переважного права, врахувавши потенційну ймовірність ускладнення стосунків між бізнес-партнерами в майбутньому.
У процесі захисту переважного права надзвичайно важливу роль відіграє встановлення всіх обставин здійснення спірного продажу частки: чи повідомлені інші учасники ТОВ про такий правочин, чи реалізовують вони своє переважне право або відмовляються від нього, чи були здійснені розрахунки покупцем за частку, придбану ним з порушенням переважного права тощо. Від відповіді на всі ці питання залежить алгоритм вчинення потенційним позивачем процесуально значущих дій у справі. Саме тому бажано доручати цю роботу професійним юристам, які встановивши всі такі обставини, зможуть правильно скласти позовну заяву, врахувати всі нюанси та процесуальні тонкощі. Особливу увагу необхідно приділяти формулюванню позовних вимог. У жодному разі не можна забувати про похідні позовні вимоги, без яких неможливо буде стати реальним учасником зі збільшеною часткою в ТОВ. Успіх захисту порушеного права напряму залежатиме від професійності юридичних радників, а тому вкрай важливу роль в цьому процесі відіграє якісна юридична консультація, побудова ефективної процесуальної тактики та стратегії.