Згідно з ч.1 ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства. Важливо зазначити, що цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З дефініції вищенаведеної норми вбачається, що правовою підставою для виключення учасника з товариства є систематичне невиконання/неналежне виконання обов'язків або перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства.
З метою вирішення питання про систематичне невиконання/неналежне виконання обов'язків вбачається за доцільне звернутися до положень ст. 117 ЦК України, відповідно до яких учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також здійснювати вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.
Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом. Оскільки законодавцем наводиться відкритий перелік обов’язків учасника, то і перелік корпоративних правопорушень також не є вичерпним.
При цьому, виконання обов’язків є умовою досягнення цілей товариства, про які учасники домовлялися під час його створення. Саме у разі їх невиконання товариство має право здійснити заходи корпоративного характеру у вигляді виключення.
Системоутворюючий елемент корпоративного правопорушення
Згідно з п.29 Постанови Пленуму Верховного суду України (далі – ВСУ) «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 у процесі вирішення спорів, пов'язаних із виключенням учасника з товариства, господарські суди, як випливає зі змісту ст.64 Закону, мають дослідити всі обставини, пов'язані з виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінці, встановити наявність негативних для товариства наслідків у зв'язку з діями (бездіяльністю) учасника.
Тобто системоутворюючим елементом корпоративного правопорушення, на думку ВСУ, має бути наявність «негативних наслідків для товариства у зв’язку з діями (бездіяльністю) учасника». Можливо змоделювати ситуацію, за якої окремий учасник (учасники) товариства будуть не задоволені діяльністю іншого учасника (наприклад, у зв’язку з голосуванням проти розподілення прибутку на виплату дивідендів), у результаті чого рішення щодо цього питання не прийняте, а нерозподілена частина прибутку йде на інші потреби. У такому разі певні учасники можуть зажадати позбутися такого учасника шляхом його виключення. При цьому, кількість голосів, необхідних для прийняття рішення, може бути цілком достатньою.
Формальна корпоративно-правова підстава (наявність кворуму, рішення про виключення) не може слугувати критерієм істинності прийнятого рішення. Річ у тому, що окрім цієї формальної складової до механізму виключення повинна входити і матеріальна складова – ті фактичні дії учасника, які суперечать положенням статуту, вимогам законодавства та потягли за собою небажані правові наслідки для товариства. Єдність формальної та матеріальної складових забезпечує законність прийнятого рішення, слугує гарантією балансу інтересів сторін.
З цього приводу доцільно навести позицію Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ), відображену в абз.3 п.3.10 рекомендацій «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 №04-5/14, відповідно до якої в рішенні про виключення учасника з господарського товариства має бути обґрунтовано причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов'язків стали підставою виключення учасника з товариства. Вказане цілком підтверджується судовою практикою (постанови ВГСУ від 12.02.2008 у справі №2-5/5930-2007,від 05.02.2009 у справі №12/124пн.,від 05.02.2009 у справі №12/124).
Зазначимо, що сам факт «систематичного невиконання чи неналежного виконання учасником своїх обов’язків» не завжди можна встановити, а тим паче довести.
Виключення учасника у разі несплати частки
Доволі цікавим, на погляд правозастосування, є питання виключення учасника у разі несплати (неповної сплати) ним своєї частки.
Як зазначив ВГСУ у постанові від 02.10.2013 у справі №15/5026/779/2012,чинне законодавство не визначає строку, після закінчення якого товариство втрачає право на притягнення учасника до відповідальності за корпоративне порушення у вигляді неповної оплати свого внеску до статутного капіталу. Також чинне законодавство не містить норми, яка встановлює певний строк, після закінчення якого учасник, що не виконує своїх обов'язків щодо формування статутного капіталу товариства, звільняється від цього обов'язку, попри вимоги інших учасників товариства.
Вказане рішення має не тільки практичну цінність, але й містить у собі елемент необов’язковості системності корпоративного правопорушення у якості підстави для виключення з товариства.
Ця тенденція також прослідковується в постанові ВГСУ від 14.01.2015 у справі №39/5005/3617/2012. Фабула цієї справи полягає в тому, що учасник товариства уклав договір про безвідсоткову фінансову допомогу на суму 500 тис. грн., а поручителем за цим договором виступило товариство. Факт порушення вбачається в тому, що учасник і його директор, який від імені товариства підписав договір поруки, є однією і тією ж особою. У результаті невиконання учасником умов договору, кошти в розмірі 500 тис. грн. було стягнуто з товариства, як з особи поручителя, що призвело до стійкої фінансової неплатоспроможності (банкрутства).
У наведеному прикладі учасник лише однієї дією (укладанням договору поруки з метою уникнення майнової відповідальності) спричинив збиток товариству. Ця обставина слугувала виключенням, з чим погодився суд.
До того ж, ВГСУ надав підстави для здійснення висновку про те, що статуси директора і учасника у конкретному випадку переплелися. А також, якщо одна особа одночасно є і учасником товариства, і його директором, то її неможливо розглядати ізольовано лише з одного аспекту діяльності, оскільки з директора ніхто не знімав обов’язку дотримуватися приписів ст. 117 ЦК України та положень статуту. А скоріше навіть навпаки: директор безпосередньо впливає на процеси волеформування/воле вираження товариства, укладає від його імені правочину, що може спричинити негативні правові наслідки.
На думку Держкомпідприємництва, невиконанням обов'язків учасника ТОВ є також ухилення від участі у зборах учасників і непідписання нової редакції статуту або змін до нього (листи від 22.02.2008 №1510 та від 26.12.2007 №9706). Разом з тим, відповідно до практики правозастосування приписів ст.64 Закону України «Про господарські товариства» ухилення від участі в загальних зборах суд не вважає підставою для виключення учасника, оскільки останнє є правом, а не обов’язком особи (постанови ВГСУ від 25.03.2015 у справі №916/3133/14 та від 24.06.2014 у справі №914/3834/13). Стосовно ж непідписання учасником нової редакції установчого документу (статуту), то судова практика дотримується позиції, що зазначена обставина є суттєвим порушенням обов’язків учасника (постанови ВГСУ від 24.04.2013 у справі №5023/4856/12 та від 01.04.2015 у справі №9/293). До того ж, відповідно до правової позиції ВСУ, відображеній у постанові від 21.03.2012 у справі №21-1148вщ10, зміни до установчих документів юридичної особи повинні підписуватися всіма її засновниками (учасниками).
Останнім часом набуло особливої актуальності питання виключення учасника у зв’язку з несплатою частки протягом однорічного строку, передбаченого ч.1 ст.52 Закону України «Про господарські товариства».
З цією проблемою зіткнулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Львів» у процесі вирішення питання щодо виключення учасника, у зв’язку з чим звернулося до Конституційного Суду України (далі – КСУ) з офіційним тлумаченням ч.4 ст.58 Закону України «Про господарські товариства».
У свою чергу КСУ в рішенні від05.02.2013 у справі №1-3/2013 зазначив, що законодавець імперативно врегулював питання щодо строку сплати статутного капіталу (внесення вкладів до статутного капіталу) учасниками товариства – до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства (абз.1 ч.3 ст.144 ЦК України, ч.1 ст.52 Закону). Цей строк надається для поступового виконання кожним учасником свого корпоративного обов’язку перед товариством щодо формування статутного капіталу – вносити свої вклади у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами (п.п. 1,2 ч.1 ст.117 ЦК України, абз.3 ч.3 ст. 88 ГК України, п. «б» ст. 11 Закону). Формування учасниками статутного капіталу є їх юридичним обов’язком перед товариством.
КСУ зазначив, що до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства розмір часток кожного з учасників встановлюється виключно статутом. Положення ч. 4ст.58 Закону України «Про господарські товариства» слід розуміти так, що під час визначення повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства.
Правова позиція КСУ стосовно збереження сталості розміру неоплаченої частки лише протягом першого року дає підстави для висновку, що після закінчення вищевказаного строку, відведеного для оплати за частку, співвідношення часток може змінитися.
Так, наприклад, товариство заснували п’ять осіб і кожен володіє часткою у розмірі 20% від статутного капіталу. При цьому, кожен з учасників сплатив лише її половину. Якщо керуватися правовою позицією КСУ, то прийдемо до висновку, що кожен із наших учасників матиме частку в розмірі 20% статутного капіталу лише протягом першого року (у разі несплати частки всіма учасниками). Проте може виникнути ситуація, за якої певні учасники повністю оплатять свою частку, а інші цього не зроблять. Саме ця проблема і постала перед ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» під час вирішення питання наявності кворуму загальних зборів для виключення учасника, який не здійснив оплату своєї частки.
Дотримуючись логіки КСУ, варто прийти до висновку про наявність правових підстав для зміни співвідношення реального розміру частки (оплачена) з її ідеальним вираженням, закріпленим у нормах статуту.
Звідси випливає, що реальний розмір частки після закінчення однорічного строку, цілком імовірно, може відрізнятися від тієї, що закріплена статутом. Останнє, у свою чергу, означає, що учасник, який повністю не здійснив оплату своєї частки, не матиме тієї кількості голосів, якою він володів протягом першого року діяльності товариства.
На жаль, нині ця, здавалося б, цілком чітка та зрозуміла позиція КСУ викликає певні труднощі у процесі правозастосування. Так, ВГСУ у своїй постанові від 10.06.2013 у справі №5011-74/13488-2012 прийшов до висновку, що хоча законодавцем визначено правові наслідки невнесення учасниками сум своїх вкладів до статутного капіталу товариства протягом першого року діяльності вказаного товариства, проте серед таких наслідків не передбачено автоматичну втрату статусу учасника такого товариства та перехід його частки до іншого учасника. Враховуючи усе вищезазначене, суд не прийняв посилання відповідача на те, що у момент винесення оскарженого рішення позивач фактично не був учасником товариства, а інший учасник мав 100% статутного капіталу.
Щодо цього доцільно пояснити наступне. Дійсно, чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення прав учасника у разі несплати ним протягом року своєї частки. Варто також погодитися з тим, що і правові підстави для переходу несплаченої частки до іншого учасника, який повністю здійснив оплату своєї частки, у цьому разі відсутні.
Проте необхідно пам’ятати, що відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів. При цьому учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (ч.4 ст.58 Закону України «Про господарські товариства»).
Вважаю, що законодавець для регулювання відносин визначення кворуму загальних зборів і, відповідно, прийняття ними рішень, не випадково застосував правову конструкцію наявності саме певного відсотку голосів учасників, а не належних їм часток.
Звичайно, голоси учасників, які вони використовують у процесі реалізації права на управління товариством, мають похідний характер від частки. Проекція «частка – голоси», як правило, має сталий характер, проте це співвідношення за певних умов може диференціюватися. До прикладу, якщо 1% статутного капіталу умовно прирівняти до 1голосу, то у разі, коли учасник, володіючи часткою у розмірі 20%, не сплатив її половину, останньому належить 10 голосів, незалежно від того, що його частка становить 20% від статутного капіталу. При цьому загальна кількість голосів учасників товариства повинна залишатися сталою, оскільки сам розмір часток учасників не змінюється. За такого розвитку подій, у разі, якщо один учасник з часткою 20% статутного капіталу володіє 10% голосів, то решта – 10% голосів мали б пропорційно розподілятися між іншими учасниками такого товариства, відповідно до кількості належних їм голосів.
Це не означає, що особа перестає бути учасником товариства, вона продовжує володіти належною їй часткою, проте кількість її голосів під час визначення кворуму загальних зборів, голосування того чи іншого питання може бути не тотожною розміру ідеальної частки.
Також, оскільки частка залишається за учасником, вона не переходить до інших учасників, через те, що чинне законодавство не передбачає такого способу набуття корпоративних прав. Проте інші учасники мають змогу за допомогою належних їм часток (у випадку їх повної оплати) збільшити саме приналежність своїх голосів. Разом з тим, варто пригадати доволі відомий філософський закон збереження матерії (у нашому випадку голосів), який дає змогу застосувати конструкцію, відповідно до якої, якщо в одному місці йде зменшення об’єму правомочностей, то з іншого боку – спостерігається зворотно пропорційна тенденція. Але у будь-якому разі загальний розмір часток та кількість посвідчених ними голосів повинні бути незмінними. В протилежному випадку матимемо ситуацію «неправомірного захисту» недобросовісного учасника, якого за певних умов (володіння часткою у розмірі 40% і більше) неможливо буде виключити, а з іншого – як указав Вищий господарський суд України, не передбачений законом механізм набуття права власності на частку.
Взагалі, варто зазначити, що така правова підстава припинення корпоративних відносин, як виключення учасника з товариства, викликає багато питань не лише науково-теоретичного, але й практичного характеру, оскільки супроводжується конфліктом інтересів сторін, намаганням недобросовісного учасника зберегти корпоративний вплив над товариством, навіть всупереч досягненню ним мети/цілі, з якою останнє було створено. Усе це підтверджує не лише складність досліджуваного питання, але й практичну значущість вироблення уніфікованої позиції розуміння такої правової підстави припинення корпоративних відносин як виключення учасника з товариства, окремі аспекти якої були предметом нашого дослідження.