Зручні механізми управління компанією є важливим критерієм привабливості ведення бізнесу. Прості умови корпоративного управління допоможуть документально закріпити окремі специфічні права учасників та акціонерів товариств шляхом встановлення додаткових гарантій захисту їх прав. На досягнення цих цілей спрямовані сучасні реформи корпоративного права. Це стосується і корпоративних договорів – маловідомого в Україні явища, що має досить потужний потенціал.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На сьогодні Верховною Радою України прийнято в першому читанні проект закону про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю №4666 від 13.05.2016 (далі – Законопроект №4666), яким передбачається можливість учасників ТОВ укладати між собою договори про реалізацію своїх корпоративних прав щодо управління підприємством. У той же час, в першому читанні прийнято і проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів №4470 від 19.04.2016 (далі – Законопроект №4470). Ймовірно, що невдовзі обидва ці законопроекти будуть прийняті, і тоді Законопроектом №4470 буде встановлено конкретний механізм реалізації положень Законопроекту №4666 щодо укладення договорів про реалізацію корпоративних прав.
Автори Законопроекту №4470 пропонують імплементувати в законодавство України норми щодо укладення корпоративних договорів, а також зафіксувати такі юридичні інструменти, як:
1) безвідклична довіреність,
2) суб’єктивна відкладальна та скасувальна обставини (встановлюють настання/припинення прав чи обов’язків залежно від волі третіх осіб, щодо яких невідомо, чи відбудеться таке настання),
3) негативне зобов’язання (передбачає утримання від вчинення певних дій),
4) опціонний договір (передбачає обов’язок вчинення передбачених договором дій у відповідний строк у разі подання вимоги).
Саме вони мають забезпечити юридичну силу та ефективне застосування на практиці умов корпоративних договорів. Проте ці зміни були б більш ефективними на практиці за умови наступної деталізації законодавчого регулювання щодо договорів про реалізацію корпоративних прав.
Перш за все, важливими інструментами, перевіреними іноземною практикою, є право мажоритарних учасників вимагати від міноритаріїв обов’язкового продажу своєї частки drag along right. Ця можливість виглядає особливо необхідною, коли інвестор зацікавлений у повному володінні, а міноритарний учасник відмовляється продавати свою частку. На противагу цьому, право приєднатися до продажу частки tag along right означає, що при продажу мажоритарними учасниками своїх часток міноритарій може вимагати викупити свою частку на аналогічних з більшим учасником умовах.
Зазначені норми однаково захищають права мажоритарних та міноритарних учасників, але закріплення цих механізмів у статуті без прямого дозволу закону видається дискусійним і з високою вірогідністю не буде сприйняте українськими судами. Хоча практично зазначеними механізмами інтереси мажоритарних та міноритарних учасників урівноважуються.
А Законопроект №4666 передбачає додаткові можливості захисту прав міноритарних акціонерів, які володіють не менше 10% статутного капіталу – наприклад, звернення до суду з позовом про виключення учасника, скликання загальних зборів тощо. Тому існування drag along right, враховуючи всі зазначені способи захисту, не дає підстав говорити про суттєве обмеження інтересів міноритаріїв.
Крім цього, впровадження міжнародної практики у сфері корпоративних договорів шляхом детального врегулювання на законодавчому рівні наведених прав щодо продажу часток стало б чітким сигналом для українських судів про те, що такі конструкції прямо дозволені законом, а також надало б акціонерам нові можливості для захисту своїх інтересів.
По-друге, законопроект №4666 містить норму, відповідно до якої рішення органів управління ТОВ не можна визнавати недійсними у разі порушення учасниками умов корпоративного договору. Ця норма ставить під сумнів саму суть існування корпоративного договору, оскільки виходить, що його наявність не гарантує належного виконання закріплених у ньому домовленостей.
Для прикладу, два учасники ТОВ домовляються одностайно проголосувати за прийняття до складу ТОВ нового інвестора у разі здійснення ним суттєвих інвестицій, але під час голосування один з них відмовляється від такого обов’язку, і рішення вважається неприйнятим. У такому випадку незрозуміло, чи має суд право винести рішення, яким зобов’яже сторону виконати взяте на себе зобов’язання, якщо така можливість прямо не закріплена у корпоративному договорі (specific performance). Законопроект №4666 лише передбачає, що способи забезпечення виконання зобов’язань і заходи цивільно-правової відповідальності можуть встановлюватися у корпоративному договорі, тому перед його складанням варто подумати, які механізми захисту від ухилення іншими учасниками від виконання обов'язків, передбачених корпоративним договором, будуть застосовані.
По-третє, окремо варто наголосити на такому аспекті, як відчуження часток учасників. Оскільки корпоративним договором можуть бути встановлені додаткові вимоги до цієї процедури (наприклад, збільшено строк повідомлення інших учасників), після відчуження може виникнути питання про порушення умов корпоративного договору, з якими третя сторона не була ознайомлена. Водночас імперативна норма про обов’язкове ознайомлення покупця з такими умовами корпоративного договору також видається не зовсім доцільною, оскільки останній у подальшому може відмовитися від купівлі частки, а умови договору будуть розкриті третій стороні. Тому найбільш прийнятним видається варіант, коли в договорі про відчуження частки буде положення про те, що сторони ознайомлені з порядком відчуження, передбаченим корпоративним договором, та його умови не порушено.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що корпоративний договір – це потужний інструмент, який дозволить вивести процес управління компанією на якісно новий рівень. Але для цього необхідно не лише детально скласти всі умови договору, проаналізувавши можливі ризики, але й якомога чіткіше законодавчо закріпити відповідні положення. У той же час, наразі невідомо, яка саме концепція корпоративного договору буде прийнята законодавцем. Такі явища, як «негативне зобов’язання» і «безвідклична довіреність», є досить нетрадиційними для українського права, тому доцільно вже зараз детально врегулювати відповідні питання на рівні законопроекту, не обмежуючись лише фрагментарним регулюванням, а закріплюючи специфічні особливості, пов’язані з корпоративними договорами, що можуть бути впроваджені вже незабаром, якщо цього вимагатиме оновлена практика.