Перш ніж перейти до основного матеріалу статті, варто зауважити, що автор ніколи не був прихильником так званої «адвокатської монополії», про що публічно заявляв, зокрема, у статтях в «Юридичній Газеті» (від 15.12.2015 р. №50‑51 (496‑497). С. 26‑28; від 05.04.2016 р. №14 (512). С. 30‑31) та в деяких інших виданнях.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законом України від 02.06.2016 р. №1401‑VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» в Конституцію України була включена ст. 131‑2, відповідно до якої виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У такий спосіб в Україні конституційно була запроваджена так звана «адвокатська монополія» на представництво в судах фізичних осіб, юридичних осіб та суб'єктів владних повноважень (останнє — крім випадків представництва інтересів держави в суді органами прокуратури).
Однак вже під час прийняття процесуальних судових кодексів України 2017 р., які нібито були спрямовані на впровадження конституційної судової реформи, «адвокатська монополія» почала «розмиватися». Зокрема, з метою часткового подолання цієї монополії автори процесуальних кодексів 2017 р., в обхід Конституції України, ввели нове поняття — «самопредставництво». Згідно зі ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПКУ), ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПКУ), ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ), сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через представника (ч. 1). Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3) (в редакції до 29.12.2019 р.). Відповідно до ст. 58 ГПКУ, ст. 60 ЦПКУ, ст. 57 КАСУ, представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1).
Таким чином, самопредставництво є альтернативою адвокатському представництву і розширює сферу представництва без адвоката, хоча у ст. 131‑2 Конституції України така альтернатива не передбачається. Загалом, «самопредставництво» фізичної особи формально не суперечить ст. 131‑2 Конституції України, оскільки від початку було зрозуміло, що в цій нормі мова йде про обмеження саме представництва, а коли фізична особа виступає в суді у власних інтересах, то це не є представництвом. Водночас виникає певна суперечність: у так званих «малозначних спорах» (у розумінні ст. 131‑2 Конституції України) фізична особа може найняти досвідченого юриста (не адвоката) або правозахисну організацію, а от у складних справах повинна себе сама представляти, якщо не знайде адвоката.
Що ж стосується юридичних осіб, то так зване «самопредставництво» прямо суперечить ст. 131‑2 Конституції України. Відповідно до української правової традиції, керівник юридичної особи — це також її представник, але специфічний, який діє без довіреності. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами тощо. До того ж формулювання процесуальних кодексів «бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення» фактично дозволило у склад виконавчого органу вводити юрисконсульта, якому за статутом буде надано право представляти юридичну особу в суді. Це фактично звело нанівець всі конституційні вимоги щодо виключного представництва адвокатами.
Така практика набула значного поширення. Однак на цьому обхідні маневри влади щодо вихолощення вимог Конституції України щодо «адвокатської монополії» не тільки не припинилися, але й навпаки, були поставлені на системну основу.
18.12.2019 р. був прийнятий Закон України №390‑IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення». Цим Законом ч. 3 ст. 56 ГПКУ, ст. 58 ЦПКУ, ст. 55 КАСУ викладені в такій редакції: «Юридична особа, незалежно від порядку її створення, бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника».
Тобто тепер вже навіть не потрібно вписувати повноваження щодо певних посадових осіб у статут чи положення, достатньо вписати це у трудовий договір (контракт), що є цілком природним щодо кожного юрисконсульта. Отже, «адвокатська монополія» щодо юридичних осіб успішно скінчилася.
До того ж з 01.01.2020 р. повинна була б настати «адвокатська монополія» щодо суб'єктів владних повноважень. У ч. 4 ст. 56 ГПКУ, ст. 58 ЦПКУ, ст. 55 КАСУ містилася така норма: «Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник».
Однак Законом від 18.12.2019 р. №390‑IX ця частина була викладена в такій редакції: «Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника».
Отже, тепер суб'єкта владних повноважень в суді може представляти не тільки керівник, але й інша особа відповідно до статуту чи положення та навіть взагалі без статуту чи положення, а тільки на підставі трудового договору (контракту), що є цілком природним щодо кожного юриста органу влади. Отже, «адвокатська монополія» щодо суб'єктів владних повноважень також успішно скінчилася.
Фактично, ситуація щодо юридичних осіб, які не є владними суб'єктами, та суб'єктів владних повноважень повернулася до стану, який існував до так званої «конституційної реформи» 2016 р. Можливо, так і повинно було б бути, про що автор писав ще у 2015‑2016 рр. Однак чи варто було від початку «городити город» конституційної реформи, щоб тепер її бездарно спускати «на гальмах»? З іншого боку, чи не дає влада такими антиконституційними маневрами привід вважати Конституцію простим папером, який за певної доцільності можна цілком легально обходити?