Сьогодні увага суспільства прикута до діяльності Конституційного Суду України. Це пов'язано з неоднозначними як для загалу рішеннями зазначеної установи. У цій статті ми спробуємо зрозуміти мотивацію суддів, які уповноважені тлумачити Конституцію в контексті відповідності чинних законів нормам основного закону та закладеним у ньому принципам. У зв'язку з цим є ще одна тема, яка поки що не вивчається в експертному середовищі, але вона може стати початком системних (можливо, руйнівних) процесів у країні. Йдеться про перебирання Конституційним Судом України на себе функцій законодавчого органу, що може нести певну загрозу конституційному ладу країни.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для прикладу візьмемо одне з останніх рішень Конституційного Суду України — рішення від 27.02.2018 р. №1‑р/2018, винесене у справі №1‑6/2018 про оподаткування пенсій та щомісячного довічного грошового утримання окремих категорій громадян. У цій справі предметом розгляду Конституційного Суду України стали положення Податкового кодексу України, згідно з якими доходи пенсіонера (пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підлягають оподаткуванню.
Заявники — народні депутати України — вважають, що передбачаючи оподаткування соціальних виплат окремим категоріям громадян (судді та державні службовці), вони допустили звуження обсягу наявних прав і свобод, що не відповідає Конституції України. На їхню думку, оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше ніж 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), є порушенням конституційного принципу рівності за майновою ознакою, передбаченого ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України. Однак найголовнішим є те, що цим остаточним рішенням, яке не підлягає оскарженню, Конституційний Суд України (далі — КСУ) скасував дію частини чинного Закону.
Як видно з тексту актів у цій справі, судді розділилися на дві групи: більшість винесла наведене вище рішення, а інші судді голосували проти такого висновку суду. Видається, що мотивація тих суддів, які ухвалили рішення, є менш обґрунтованою, ніж аргументація суддів, які висловили свої заперечення проти такого рішення. Пояснимо, в окремих думках суддів, які голосували проти постановленого рішення, наведена аргументація більш зрозуміла для особи, яка не є фахівцем у сфері права та яка сприймає рішення суду на основні свого розуміння справедливості.
Судді Конституційного Суду України І. Д. Сліденко, М. І. Мельник та М. П. Запорожець у своїх запереченнях вказали на необґрунтованість рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 р. №1‑р/2018. Вони зазначили, що мотиви у цій справі були суб'єктивними та мали відносний характер, Конституційний Суд України застосував хибний методологічний прийом, зв'язок у рішенні відповідних норм з нормами Конституції України є примарним (виключно для проформи), рішення будується на суб'єктивних висновках і твердженнях щодо неконституційності оскаржуваних норм, Конституційний Суд України недостатньо та непереконливо обґрунтував свій висновок, а також він суперечить іншим юридичним позиціям, на яких базується рішення. Також судді зауважили, що рішення КСУ у цій справі не враховує світову практику та рішення Європейського суду з прав людини.
Суддя КСУ І. Д. Сліденко зазначив, що «висновки мають суб'єктивний, упереджений та волюнтаристський характер, а комбінаторна дія цих висновків і тверджень обумовила концептуальні вади та неузгодженості мотиваційної частини рішення, а також неадекватність його резолютивної частини». За його словами, суд продовжив неоднозначну практику захисту найбільш захищених соціальних груп — пенсіонерів з надвисокими пенсіями та суддів, які отримують щомісячне довічне грошове утримання.
На підтримку наведеної вище позиції окремих суддів КСУ можна висловити деякі інші міркування.
1. Передусім, у цій ситуації лякає підтримка Конституційним Судом ідеї про те, що окремі категорії пенсіонерів та особи повинні мати привілейоване положення, а також у разі непрацездатності можуть отримувати 10 і більше розрахованих та встановлених законом розмірів прожиткового мінімуму, на відміну від інших громадян.
Суддя КСУ М. І. Мельник вказав, що «такий підхід Суду, навпаки, можна розглядати як фактичне запровадження пільги (привілею) за ознакою майнового стану (переважно для колишніх державних службовців та інших найбільш матеріально забезпечених пенсіонерів) у вигляді заборони при законодавчому регулюванні передбачати оподаткування значних пенсій, які отримуються з Пенсійного фонду України чи бюджету».
Важливим є те, що йдеться не просто про несправедливість через розподіл пенсіонерів на звичайних та привілейованих, а про неможливість оподаткування надвисоких доходів громадян. Тут варто зазначити, що у низці Європейських країн та в рішеннях Європейського суду з прав людини пенсія вважається доходом громадянина. Такі пенсії в країні отримують переважно судді та державні службовці, а їх загальна кількість не перевищує 1% від усіх пенсіонерів. До того ж оподаткуванню підлягає лише та частина пенсії, яка перевищує зазначену суму.
Важливо звернути увагу, що КСУ не взяв до уваги ту обставину, що норми щодо оподаткування були прийняті законодавчим органом у березні 2014 р. з метою запобігання фінансової катастрофи (у рішенні Конституційного Суду України є посилання на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»).
Аргументи КСУ стосовно того, що встановлення надвисоких розмірів довічного утримання суддям у відставці є гарантією незалежності суддів, не витримує критики, адже йдеться про непрацездатних громадян (пенсіонерів), які не виконують функції правосуддя.
Впевнені, народ як єдине джерело влади в Україні (ст. 5 Конституції України) може вимагати від спеціалізованого державного органу конституційного нагляду, недопущення несправедливості та у разі виявлення рішень інших гілок державної влади, що мають ознаки порушення принципу соціальної рівності, повинні на них реагувати. КСУ повинен був вказати, що такі рішення не відповідають нормам і духу Конституції України, а не виправдовуватися.
Використовуючи такий підхід, необхідно було визнати неконституційним закон, який вводить таку очевидну соціальну несправедливість (встановлення окремим категоріям непрацюючих громадян невиправдано надвисоких розмірів довічного утримання), що руйнує розуміння справедливості в суспільстві, яке зафіксоване в Конституції. Нагадаємо, що бюджетна система України, згідно зі ст. 95 Конституції України, будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. КСУ цього не зробив та навіть не звернув на це уваги й не надав оцінки.
2. Висловимо припущення стосовно того, що скасування Конституційним Судом України закону чи окремих положень закону не відповідає основам права. Згідно з Конституцією України, прийняття, внесення змін та припинення дії законів є виключною компетенцією Законодавчого органу держави.
Навіть якщо погодитися з достатньо суперечливою аргументацією КСУ щодо визнання окремих положень Податкового кодексу України неконституційними, то ніяк не можна погодитися з тією частиною цього рішення, що стосується припинення дії чинності окремих норм зазначеного закону. За змістом визнання закону чи його частини невідповідними Конституції зовсім не може означати автоматичну втрату чинності законом чи його частиною.
Зазначене рішення КСУ слід розуміти таким чином, що він висловився щодо свого бачення відповідності суперечливих положень Податкового кодексу України положенням Конституції України. Згідно із загальними положеннями права, таке рішення адресується тому органу, який відповідно до Конституції має виключну компетенцію щодо прийняття, внесення змін та припинення закону — Верховній Раді України. Згідно з Конституцією, виключно цей орган може приймати такі рішення, тому це рішення має виконати Верховна Рада України у законний спосіб, тобто шляхом прийняття змін до зазначеного закону чи припинення закону загалом.
Зазначене ґрунтується на розумінні положень розд. IV «Верховна Рада України» Конституції України, які базуються на загальновідомому принципі поділу державної влади на три гілки, який закріплений у ст. 6 Конституції України. В іншому випадку дії Конституційного Суду України можуть бути кваліфіковані як перебирання на себе функцій законодавчого органу (може змінювати та скасовувати закони). До того ж це фактично єдина функція державного органу законодавчої гілки влади.
Небезпека зазначеного рішення Конституційного Суду України полягає в тому, що зміна тексту закону, а також припинення його дії відбувається за рішенням суду, в обхід Конституції України та відповідних законів, з порушенням наявних у цій сфері правил. У цьому контексті варто згадати схожий приклад в сучасній історії України, коли за рішенням Конституційного Суду України була змінена Конституція України, що стало підставою для порушення кримінальних справ.
3. За загальним правилом, втручання однієї гілки влади в діяльність іншої не дозволяється. Визнання підзаконних актів такими, що не відповідають закону, хоча і допускається у виняткових випадках, але лише на одній підставі — невідповідності закону. Як відомо, це може бути в порядку судового нагляду за законністю діяльності державних органів влади шляхом визнання нормативно-правових актів, виданих виконавчою владою, такими, що порушують закон. У цьому випадку суд, відповідно до правил, встановлених згідно із законодавством про судоустрій, не визнавав закон незаконним.
Вкрай важливим є правильне тлумачення норм Конституції України щодо розподілу державної влади на визначені в законі гілки влади, в результаті чого визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню незаконним.
Відповідно до ст. 1173, 1175 Цивільного кодексу України, рішення органів виконавчої влади є такими, що не відповідають законам, а не рішення законодавчого органу влади (крім правового акту індивідуальної дії). Цивільний кодекс України прямо зазначає, які акти можуть бути визнані незаконними — це акти державних органів виконавчої влади. У ч. 1 ст. 21 ЦКУ вказує, що суд «визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси».
У цьому контексті варто зазначити, що скасування Конституційним Судом, якщо це взагалі можна припустити, положень закону чи окремих положень закону, якими встановлюються податки, може підірвати економічну основу держави. Відомо, що податки є основним джерелом дохідної частини бюджету країни. Якщо суд в обхід правил, встановлених Конституцією та відповідними законами, буде скасовувати чи змінювати податки, без належного (законного) оформленням такого рішення шляхом внесення належним державним органом змін до відповідних законів (включаючи внесення змін до законодавства про державний бюджет на відповідний рік), це підриватиме основи держави через загрозу спроможності держави виконувати свої функції, у тому числі забезпечувати громадян соціальними виплатами. Припинення дії частини Податкового кодексу України або повністю у країні, яка перебуває у збройному конфлікті та є жертвою військової агресії з боку сусідньої держави, може загрожувати втратою суверенітету держави.
Також скасування закону чи його частини може створити небезпечну ситуацію, наслідком якої є правова невизначеність, адже суспільні відносини одномоментно стають неврегульованими. Наслідком може стати прогалина у правовому регулюванні сфери суспільних відносин, що негативно позначиться на життєдіяльності країни загалом.
Також не можна не враховувати психологічні наслідки прийняття Конституційним Судом України таких рішень. Якщо будь-який закон фактично може бути скасований цією установою, то це сигнал для суспільства щодо потенційної неконституційності будь-якого закону, з чим можна звертатися до суду та отримувати рішення про скасування таких законів.
Насамкінець варто зазначити, що в суспільстві є розуміння того, що в окресленому рішенні судді стали на захист суддів (іншими словами, на свій захист). В цьому контексті посилання в судовому акті на загальні принципи справедливості можуть сприйматися з недовірою до державного органу конституційного нагляду. Головною небезпекою залишається те, що Конституційний Суд України фактично перебирає на себе повноваження законодавчого органу.