Режими консолідації холдингових груп в ЄС. Декілька слів про дискримінацію

Відповідно до ряду директив ЄС, компанії однієї холдингової групи повинні подавати консолідовану звітність. Також компанії можуть використовувати збитки однієї компанії групи для мінімізації прибутку іншої компанії групи. Здавалося б, все логічно та законно, однак фіскальна політика всіх держав однакова і поповнення бюджету - її єдина реальна мета, причому всіма доступними, а іноді (будемо дивитися правді у вічі) і незаконними методами. Звичайно, такі незаконні методи держави намагаються всіма зусиллями представити законними.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

У статті наводяться приклади опору держав і можливість використання положення про дискримінацію згідно з Конвенціями про уникнення подвійного оподаткування (ст. 24).

Авcтрія. У 2005 р. була введена нова система групового оподаткування (Gruppenbesteuerung). Вона дозволяє віднести прибуток або збиток членів такої податкової групи до холдингової компанії, яка є єдиним платником податків для всієї групи з корпоративного прибуткового податку. В цілому єдиною вимогою для членства в податковій групі є прямий або непрямий основний пакет акцій корпорації. Тим не менш, існують певні положення для іноземних компаній. Крім цього, члени групи повинні подати заявку на групове оподаткування в компетентні податкові органи. Податкова група повинна існувати не менше трьох років. Якщо учасник групи виходить із групи до закінчення цього періоду, податок із такого члена групи оцінюватиметься таким чином, ніби він ніколи не був членом групи.

Бельгія. Фіскальна консолідація в даний час недоступна. Відповідно до останньої корпоративної податкової реформи, з 2019 р. буде введено режим консолідації корпоративного прибуткового податку. Цей режим дозволить вираховувати податкові збитки підприємства бельгійської групи з оподатковуваного прибутку іншого підприємства бельгійської групи при дотриманні певних умов.

Франція. Французький режим податкової консолідації дозволяє французькій материнській компанії та її 95%-им дочірнім компаніям об'єднувати свої прибутки та збитки і платити корпоративний прибутковий податок на консолідований результат із урахуванням певних коригувань внутрішньо групових операцій. Французька материнська компанія, що опосередковано володіє щонайменше 95% французьких філій через одну або кілька іноземних компаній, розташованих в ЄС, Ісландії, Норвегії або Ліхтенштейні (посередницькі компанії), також може утворювати податкову групу. Так само можна створити податкову групу між дочірніми компаніями з материнською компанією, створеною в ЄС, Ісландії, Норвегії або Ліхтенштейні.

Німеччина. Прибутки і збитки контрольованої компанії відносяться на рахунок контролюючої компанії, якщо виконуються певні вимоги та укладено договір на об'єднання прибутків та збитків на термін не менше 5 років. Однак податкова консолідація можлива тільки для дочірніх компаній з ефективним місцем управління в Німеччині.

Люксембург. Група компаній за певних умов може застосовувати режим податкової консолідації в Люксембурзі. На практиці режим податкової консолідації дозволяє групі об'єднувати або компенсувати відповідний оподатковуваний прибуток кожної компанії в групі та оподатковуватися на загальну суму (група компаній розглядається як єдиний платник податків). Збитки, понесені однією з компаній групи, відповідно компенсуються прибутком, отриманим іншою компанією групи. 

Основними вимогами є:

• мінімальний пакет акцій (95%) повинен зберігатися без перерви з початку фінансового року, до якого застосовується режим податкової консолідації;
• компанії групи повинні починати і закінчувати свої фінансові роки в один день;
• відповідні компанії повинні бути пов'язані, як мінімум, впродовж 5-ти фінансових років;
• податкова консолідація запитується спільно з податковими органами.

Як ми можемо побачити з інформації, викладеної вище, на сьогодні більшість країн застосовують певну форму групового оподаткування, яка дозволяє національним компаніям компенсувати прибуток та збитки. Проте методи визначення групи значно відрізняються, і лише деякі країни поширюють це на дочірні компанії в інших країнах, в тому числі розташованих в державах-членах ЄС.

Можна виділити кілька форм консолідації:[1]

• групова консолідація (скандинавські країни та Бельгія);
• передача збитків всередині групи (Великобританія);
• часткова консолідація (Німеччина, Італія, Люксембург і Португалія);
• повна консолідація (Австрія, Франція, Іспанія та Нідерланди).

Таким чином, кожна країна регулює принципи консолідованої групи місцевим законодавством. Далеко не всі країни передбачають можливість включення в консолідовану групу компанії з іноземним капіталом - місцевими нормами передбачені вимоги для компаній, які могли б бути включені в консолідовану групу. Також майже у всіх країнах передбачена подача заяви про включення (створення) консолідованої групи в місцевий податковий орган завчасно, а не за фактичними результатами діяльності компаній, які вважають, що вони утворюють групу. На підставі цього можна зробити висновок, що при податковому плануванні діяльності компанії, з урахуванням розширення її діяльності на інші країни, необхідно заздалегідь цікавитися ознаками створення і можливостями використання консолідованої групи в цих країнах, щоб пізніше по факту не отримувати неприємні відмови місцевих податкових органів і закликати до справедливості в судах, оперуючи лише нормами про дискримінацію. Також хотілося б додати про необхідність нормативного регулювання цього питання хоча б на рівні ЄС, наприклад, відрегулювати директивою загальні ознаки створення і формули роботи консолідованої групи транснаціональної корпорації в ЄС, щоб припинити будь-які маніпуляції цією проблемою як з боку компаній, так і з боку податкових органів. Загальні принципи консолідованої групи визначаються в стандарті 27 Міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS) та Директиви щодо запобігання уникненню оподаткування (ATAD), але цього явно недостатньо.

Розглянемо деякі приклади за конкретними кейсами.

Приклад 1.

Компанія Х є акціонером (100%) компанії Y через своє PE (постійне представництво) в країні дочірньої компанії Y (країна А). РЕ отримало прибуток за рік, а компанія Y в тому ж періоді отримала збитки. РЕ не є юридичною особою, однак припускаємо, що веде активну діяльність в країні A, результатом якої є отриманий прибуток (припустимо, активний, а не пасивний, тому що в деяких країнах допускається консолідація з РЕ, але за умови отримання РЕ прибутку з активної бізнес-діяльності, а не пасивної - роялті/відсотки). З метою оптимізації оподаткування РЕ, дочірня компанія Y бажає передати свої збитки на РЕ. Податковий орган заперечує, що платник податків звертається до норм про недискримінацію згідно ст. 24(3) DTT (Конвенція про уникнення подвійного оподаткування). Також компанії Х, РЕ і Y не подавали заявок на консолідовану групу в країні А, і припускаємо, що якщо податковий орган заперечує, то в країні А не передбачена ознака консолідованої групи для такої форми як консолідація компанії-резидента і РЕ материнської компанії-нерезидента. Крім цього, можна припустити, що РЕ і було створено, щоб мати шанс утворити групу через компанію-резидента А та РЕ, що так само розташована та веде діяльність в країні А.

Отже, ст. 24 (3) DTT встановлює: «Оподаткування постійного представництва, яке компанія однієї з Договірних держав має в іншій Договірній державі, не повинно оподатковуватися у цій іншій Державі на менш сприятливих умовах, ніж компанії цієї іншої Держави, які здійснюють ту саму діяльність. Це положення не повинно тлумачитися як таке, що зобов'язує одну Договірну державу надавати резидентам іншої Договірної держави будь-які особисті звільнення від сплати, пільги та послаблення для цілей оподаткування у зв'язку з цивільним станом або сімейними обов'язками, які вона надає своїм резидентам».

Згідно з Коментарями до Модельної конвенції про податки на доходи і капітал (далі - «Коментарі»), вид дискримінації, яку покликаний усунути цей пункт, - це дискримінація, заснована не на громадянстві, а на фактичному місцезнаходженні підприємства. Тому він стосується без винятку і незалежно від громадянства всіх резидентів однієї з Договірних держав, які мають постійне представництво в іншій Договірній державі. Цей пункт встановлює принцип рівного режиму. Формулювання першого речення п. 3 має тлумачитися таким чином, що різне, з практичних міркувань, оподаткування нерезидентів та резидентів не є дискримінацією, якщо це не призводить до більш обтяжливого оподаткування перших порівняно з останніми. Як чітко зазначено вище, принцип рівного режиму, згідно з п. 3, застосовується тільки до оподаткування власної діяльності постійного представництва. Отже, цей принцип обмежений порівнянням норм, що регулюють оподаткування власної діяльності постійного представництва, і тих, які застосовуються щодо аналогічних видів підприємницької діяльності, що здійснюється незалежними підприємствами-резидентами. Він не поширюється на норми, які враховують взаємовідносини між підприємством та іншими підприємствами (наприклад, норми, які дозволяють здійснювати консолідацію доходів, передавати збитки або здійснювати передачу майна між компаніями, які мають спільного власника, що звільняється від податку), оскільки останні зазначені норми зосереджуються не на оподаткуванні власної підприємницької діяльності підприємства, аналогічної діяльності постійного представництва, а, навпаки, - на оподаткуванні підприємства-резидента в рамках групи асоційованих підприємств. Такі правила часто застосовуються для забезпечення або полегшення дотримання податкового законодавства та податкового адміністрування в рамках групи вітчизняних підприємств. Звідси випливає, що принцип рівного режиму тут не має застосування. З тих самих причин норми, пов'язані з розподілом прибутку підприємства-резидента, не можна поширювати на постійне представництво згідно з п. 3, оскільки не належать до підприємницької діяльності постійного представництва.

В одному з прикладів, наведеному в Коментарях, зазначено, що навіть якщо компанія Х є резидентом держави А за національним законодавством цієї держави, вона не є резидентом держави А для цілей Конвенції в силу п. 3 ст. 4. Тому вона не буде перебувати в таких самих обставинах, як і інші компанії групи за ознакою резидентності і п. 1 не дозволить їй отримати переваги від консолідації, навіть якщо різний режим оподаткування обумовлений тим фактом, що компанія X не зареєстрована в державі А. Резидентність компанії X є явно значущим фактором щодо пільг від консолідації доходів, оскільки деякі положення Конвенції, такі як статті 7 і 10, не дозволять державі А оподатковувати певні види доходу, одержувані компанією X.

Також Коментарі пропонують враховувати, що повинні бути дуже вагомі підстави для володіння і управління акціями з боку постійного представництва, а не головної контори підприємства, а саме через:

• необхідність, що виникає головним чином із передбаченого в законі або нормативному акті зобов'язання банків і фінансових установ, а також страхових компаній тримати в країнах, де вони ведуть діяльність, певну частину активів, зокрема акцій, у якості забезпечення виконання ними своїх зобов'язань;
• доцільність, коли пакетом акцій володіють компанії, які мають ділові відносини з постійним представництвом або головні контори яких розташовані в тій самій країні, що і постійне представництво;
• практичну зручність, пов'язану з нинішньою тенденцією децентралізації функцій управління, характерну для великих підприємств.

Таким чином, можна сказати, що формулювання ст. 24 (3) піднімає основне питання, яке і викликає суперечки при визначенні застосування цього положення до групової консолідації. Чи слід розуміти консолідацію груп як оподаткування РЕ? Я вважаю, що якщо консолідація групи не є оподаткуванням для РЕ, то правила консолідації виходять за рамки ст. 24 (3). На мою думку, якби РЕ отримало збитки і йому не дозволили б, наприклад, перенести їх на наступний рік, коли компаніям-резидентам таке дозволено місцевим законом або ставки податку для прибутку РЕ були б вище ніж для компаній-резидентів, тоді ст. 24 (3) була б застосовна.

Також робочою групою ОЕСР [2] в застосування та тлумачення ст. 24 (недискримінація) було зафіксовано, що ст. 24 (3) не вимагає будь-якого розширення внутрішніх режимів для компаній групи, які обмежені резидентними компаніями. Причина такого висновку, поясненого в проекті для обговорення, полягала в тому, що п. 3 стосується тільки оподаткування самого постійного представництва, що виключає його застосування до правил, які відносяться до груп асоційованих компаній. З цієї причини було вирішено, що ст. 24 (3) не зобов'язує держави поширювати режими оподаткування внутрішньодержавних груп на PE іноземних компаній або вітчизняних компаній з іноземним головним офісом, а також не брати до уваги втрати іноземного PE вітчизняної компанії. Рішення було також обґрунтовано заявою про те, що положення про PE не повинно давати неправомірної переваги іноземним компаніям, оскільки дозволяє консолідувати прибуток РЕ, що оподатковується в державі, де знаходиться РЕ, з прибутком його головного офісу або сестринської нерезидентної компанії, які не оподатковуються в такій державі.

Отже, на стороні податкової адміністрації все вищезазначене. А що може сказати на свій захист платник податків? Якщо його холдингова структура не має елементів штучності (а якщо має, то це ще одне величезне обґрунтування на користь податкової), то можна сказати на захист таке:

1) виключення РЕ і неможливість створення групи, тому що материнська компанія є нерезидентом, що є обмеженням рівного режиму. РЕ повинно мати право на ті самі податкові пільги і механізми звільнення, що і компанія-резидент, що здійснює ті самі види діяльності, включаючи групове звільнення. В результаті оподаткування РЕ є менш сприятливим, коли йому не надаються вигоди від консолідації, які надаються для місцевих компаній. Суперечливий аргумент - перевірку на «схожість компаній» може не пройти;

2) можна спробувати посилатися на рішення Європейського суду щодо Philips Electronics[3] - за принципом, що держава, де знаходиться РЕ, яка володіє первинними податковими правами, має забезпечувати податкову симетрію прибутку і збитків PE;

3) можна спробувати аргументувати ст. 7(2), де зазначено, що до прибутку РЕ відносять будь-який прибуток так, ніби РЕ було б окремим самостійним підприємством. Якщо РЕ для визначення прибутку може бути визнано окремою компанією, тоді за аналогією права можна спробувати визнати РЕ резидентом країни А. Звідси також можна оперувати перевіркою «за принципом економічної власності», де PE є «економічним власником» активів, як акціонер: «Оскільки холдинг несе підприємницький ризик управління цими активами, при проведенні функціонального аналізу PE в першу чергу повинно отримати вільний капітал, необхідний для придбання та управління акціями місцевих дочірніх компаній. Це пов'язано з тим, що за принципом рівноправності та незацікавленості сторін PE повинно мати достатній капітал для підтримки функцій, які воно виконує, активів, якими воно економічно володіє, та прийнятих ризиків. У зв'язку з цим необхідно оцінити, який метод при розподілі капіталу краще відповідає функціям, що виконуються PE. Як правило, повинна відображатися вартість пов'язаних активів»;[4]

4) аргументи «співставної ситуації»: оскільки РЕ веде бізнес в країні А, він платить податки в країні А, що може прирівнювати його до резидентних компаній також за порівнянням;

5) можна посилатися на рішення у справі C‑80/12[5] (Felixstowe Dock and Railway Company Ltd), за умови, що в країні А діє: «Збитки можуть бути передані тільки в тому випадку, якщо компанія, яка їх передає, і компанія, яка записує їх в рахунок свого прибутку, є резидентами Великобританії або мають там постійне представництво»[6]. Судом було встановлено, що різниця в підходах, що робить менш привабливим в податковому плані компанію в іншій державі-члені, являє собою обмеження свободи установи;

6) Верховний суд Нідерландів постановив, що відмова у включенні двох дочірніх компаній із Нідерландів, які є частиною ізраїльської групи і належать резиденту Ізраїлю в об'єднаній групі, ґрунтувалися не на ізраїльському громадянстві їх спільної топ-холдингової компанії, а на тому факті, що ізраїльська топ-холдингова компанія не оподатковувалася в Нідерландах. Якби компанія оподатковувалася в Нідерландах (наприклад, через PE), то дочірнім компаніям було б дозволено сформувати консолідовану групу разом з PE ізраїльської провідної холдингової компанії[7].

Як зазначено вище, в деяких країнах допускається така консолідація з РЕ, тому що РЕ може бути визнано «материнською компанією»: «У Німеччині прибуток і збитки дочірньої компанії в податковій групі відносяться на рахунок материнської компанії. Материнська компанія і кожна дочірня компанія повинні укласти угоду про угруповання («Ergebnisabführungsvertrag»), в якій також буде передбачена оплата за перерахування прибутку дочірньої компанії материнській компанії і за прийняття материнською компанією на себе збитків дочірньої компанії. Як наслідок, будь-який позитивний або негативний дохід дочірньої компанії відноситься до головної компанії. Система не допускає пряму передачу оподатковуваного прибутку між дочірніми компаніями. Цікаво, що PE компанії-нерезидента може бути «материнською компанією» для таких цілей». Також у Нідерландах режим дозволяє групувати внутрішні дочірні компанії, що відносяться до PE, оскільки він дозволяє PE в Нідерландах бути «членом» групи. Франція та Італія зберігають окремий податковий статус дочірніх компаній, але дозволяють батьківським компаніям об'єднувати їх результати. Як і в Нідерландах, у Франції та Італії РЕ може бути «членом» групи (але тільки в Італії в якості «батьківської компанії» групи)[8]. Однак, мабуть, це не в нашому випадку національного законодавства країни А.

Всі вищеперераховані доводи я не вважаю сильними в захисті у цій справі з боку платника податків. Складно аргументувати, коли я згодна з позицією ОЕСР - в цьому випадку я читаю її буквально, як і податковий орган. Щоб в достатній мірі компанія була захищена, необхідно змінювати текст ст. 24 (3).

Приклад 2.

Компанія U є резидентом однієї держави і материнською компанією компанії Z з іншої країни. Дочірня компанія хоче створити консолідовану групу з метою переведення її прибутку на материнську компанію - тим самим дочірня компанія уникає оподаткування цього прибутку у себе в країні (мабуть, у країні материнської нижче ставка податку або материнська компанія має збитки). Податкова заперечує знову-таки з причини, що материнська компанія не є резидентом країни дочірньої компанії і не може у зв'язку з цим бути консолідованою групою. Дочірня компанія заперечує, аргументуючи дискримінацією «за ознакою акціонера», посилаючись на ст. 24(5).

При розгляді цього кейсу одразу хотіла б звернути увагу на саму суть Конвенцій, які спрямовані на уникнення подвійного оподаткування, а не на уникнення оподаткування в цілому. Таким чином, якщо в країні компанії U істотно знижена ставка оподаткування або взагалі відсутня, то в такому випадку вважаю, що норми DTT не можуть давати пільги для такої транзакції в принципі. Відповідно оперувати нормами DTT неможливо, тому що вона не може застосовуватися для цих правовідносин.

Ст. 24 (5) встановлює: «Підприємства однієї Договірної держави, капітал яких повністю або частково належить або контролюється, прямо або опосередковано, одним або кількома резидентами іншої Договірної держави, не повинні в першій згаданій Державі оподатковуватися жодними податками або виконувати пов'язані з ними вимоги, які є у інший спосіб або у більшій мірі обтяжливими, ніж оподаткування, і пов'язані з ним зобов'язання, яким піддаються або можуть піддаватися інші аналогічні підприємства першої зазначеної Держави».

Текст ст. 24 (5) Модельної конвенції ОЕСР складається з різних частин, які і вносять плутанину. Однак наявність визначень не є гарантією того, що всі питання тлумачення щодо цих частин були вирішені.

Цю статтю пропонується розглядати з трьох складових частин:

• «Належать або контролюються, прямо або опосередковано»: іноземна власність або контроль над підприємством повинні бути фактичною причиною «іншого або більш обтяжливого» оподаткування. «Справа Boake Allen у Великобританії ілюструє, що іноземна власність сама по собі не завжди є причиною «іншого або більш обтяжливого» оподаткування акціонерного капіталу»[9];
• «Інше або більш обтяжливе»: дочірня компанія-резидент із материнською компанією-нерезидентом не може підлягати оподаткуванню, яке є «іншим або більш обтяжливим», ніж оподаткування, яким піддаються або можуть піддаватися інші подібні підприємства резиденти («більш обтяжливе» оподаткування слід розуміти як сплату більш високої суми податку);
• «Інші схожі підприємства».

Знову на користь податкової: Коментарі з цього приводу з одного боку закріплюють, що п. 5 забороняє одній з Договірних держав надавати менш сприятливий режим у відношенні підприємства, капітал якого повністю або частково належить одному або кільком резидентам іншої Договірної держави або прямо чи опосередковано контролюється ними, а з іншого боку, оскільки цей пункт відноситься тільки до оподаткування підприємств-резидентів, а не осіб, що володіють або контролюють їх капітал, - цей пункт не можна тлумачити розширено щодо норм, які враховують взаємозв'язок між підприємством-резидентом та іншими підприємствами-резидентами (наприклад, норми, які дозволяють проводити консолідацію доходів, передавати збитки або здійснювати передачу майна, яка звільняється від податків, між компаніями, що мають спільного власника). Наприклад, якщо внутрішнє податкове законодавство однієї держави дозволяє компанії-резиденту консолідувати свої доходи з материнською компанією-резидентом, то п. 5 не може застосовуватися таким чином, щоб змусити державу дозволити таку консолідацію між компанією-резидентом і материнською компанією-нерезидентом. Це вимагатиме порівняння комбінованого податкового режиму підприємства-резидента і нерезидента, якому належить його капітал, із режимом щодо підприємства-резидента тієї ж держави і резидента, який володіє його капіталом, що явно виходить за межі оподаткування одного тільки підприємства-резидента. Далі, читаємо, що п. 5 спрямований на забезпечення того, щоб всі компанії-резиденти мали однаковий режим оподаткування - незалежно від того, хто володіє їх капіталом або контролює його…

Я розумію, що цей пункт передбачає «однаковий режим» як для компанії з акціонером резидентом, так і для компанії з акціонером нерезидентом всередині країни, а не у відносинах «мати-дочка» з різних країн в розрізі транзакцій передачі у міжнародних зв'язках. Як мені здається, цей пункт статті з коментарем створює досить багато конфліктних ситуацій, тому що можна припустити, що він сам собі суперечить. З огляду на коментар, маємо ситуацію, при якій, щоб уникнути втрати податкових платежів у своїй країні, держава робить так, що компанія з іноземним власником все одно знаходиться в менш привабливому режимі, тому що їй недоступні деякі можливості, які можуть використовувати компанії резиденти між собою. У сучасних реаліях світового розвитку необхідно переглянути текст цього пункту - мені здається, що він вже не відображає актуальних світових потреб.

У сьогоднішній розповсюдженій боротьбі з униканням оподаткування я думаю, що можна поставити обмеження при консолідації прибутку та/або збитків між компаніями групи з різних країн за критерієм ставки податку в країні, куди переводяться прибуток або збитки, але дискримінувати компанії по резидентності їх акціонерів, як фактично виходить при консолідації, вважаю неприпустимим.

Також, якщо розглянути ситуацію в контексті «співставності», дочірня компанія з іноземною батьківською компанією (оскільки вона не може надати quid pro quo від участі свого материнського підприємства) не співставна (тобто не є «аналогічним підприємством») з дочірнім підприємством з батьківською компанією-резидентом (тому що остання може поставити quid pro quo), але навіть якщо дві дочірні компанії «схожі», то підставою для відмови у розглянутій обробці є нездатність надати quid pro quo, а не як володіння нерезидентом[10]. Якщо підприємства-резиденти з материнською компанією-нерезидентом не можуть вважатися такими, що знаходяться в співставній ситуації як підприємства-резиденти з материнськими компаніями-резидентами для цілей режиму групового оподаткування, то у зв'язку з цим можна дійти висновку, що обидві групи компаній знаходяться в однаковому становищі - за винятком їх іноземного володіння, оскільки обидві прагнуть консолідувати тільки результати компаній-резидентів.

Слід зазначити, що стаття про недискримінацію стосується усунення податкової дискримінації за певних конкретних обставин. Таким чином, відмінності в податковому режимі виключаються тільки в тому випадку, якщо вони засновані на конкретних підставах, а всі інші відповідні аспекти однакові. Іншими словами: для того, щоб дискримінація була присутня відповідно до ст. 24 Модельної конвенції ОЕСР, всі відповідні фактори повинні бути рівні так, щоб різниця ґрунтувалася виключно на різниці, яка заборонена відповідним положенням[11].

На користь платника податків можна намагатися оперувати такими кейсами:

• Papillon (справа C-418/07);
• Philips Electronics (справа C-18/11);
• Felixstowe Docks (справа C-80/12);
• Marks & Spencer (справа C-446/03);
• Oy AA (справа C-231/05);
• X Holding (справа C-337/08)8;
• A Oy (справа C-123/11).

У зазначених справах суд дослідив співставність, чи можуть резидентські компанії мати переваги, чи виправдовується таке обмеження з боку держави суспільним інтересом, чи може бути порушена свобода установи. «Висновки, які слід зробити з цих суджень, можна розділити на два. Щодо досить загальних подій, що мають важливе значення для статусу положень про пряме оподаткування в законодавстві ЄС, то тут слід зазначити щонайменше дві: концепцію об'єднання декількох обґрунтувань і створення «збалансованого розподілу податкових повноважень».[12]

Ці справи є результатом необхідності дотримання балансу між податковим суверенітетом і інтересами внутрішнього ринку. Про важливість цього балансу висловлювалася Ю. Кокотт, Генеральний адвокат Суду ЄС у справі Oy AA[13], предметом якого була неможливість вирахування за вкладом групи в материнську компанію-нерезидента. Адвокат говорила про те, що обмеження свободи установи можливе тільки в разі, якщо воно переслідує законну мету, сумісну з Договором, і виправдане імперативними причинами в ім'я публічного інтересу. У такому випадку необхідно, щоб ця мета була досягнута без перевищення меж дій, необхідних для її досягнення. Таким чином, міра повинна відповідати принципу пропорційності у вузькому сенсі слова.

Суд у цих справах встановив, що існують альтернативні і менш обмежувальні заходи, ніж держави хотіли застосувати. У кожній з цих справ присутня своя відмінна риса, тому що, щоб посилити позицію захисту платника податків, необхідно знати всі обставини справи.

Важко відповісти на запитання, чи правильно вважає платник податків порушення ст. 24(5) у його випадку. ОЕСР вважає, що ні, критики такої позиції ОЕСР - так, практика національних судів - суперечлива, практика Європейського суду враховує всі нюанси справи аж до дрібниць. Моя думка: текст цієї статті більш суперечливий, ніж ст. 24 (3), тому я вбачаю тут дискримінаційну справу, але хотіла б ще раз підкреслити, що не знаю справжніх цілей переведення прибутку та інших нюансів.

Відмінності в результатах у національних судах та аналіз наявного прецедентного права вказують на те, що важко зробити узагальнення щодо впливу положення про право власності на режими групового оподаткування. У цьому відношенні існує ряд відповідних факторів, які слід брати до уваги при оцінці того, чи існує дискримінація на основі іноземного володіння підприємством-резидентом, які можуть варіюватися в залежності від конкретних характеристик оцінюваного режиму. Оскільки в коментарі до моделі ОЕСР (2017 р.) не враховуються будь-які конкретні фактори режимів групового оподаткування, в податковій літературі справедливо стверджується, що в коментарі необхідно передбачити «більш складний аналіз цієї теми».

Європейський Союз рухається в єдиному напрямку; при цьому необхідно поважати особливості податкової системи кожної держави-члена. Це невигідно для мети однаковості, але я вважаю, що ця жертва необхідна для забезпечення того, щоб Європейський Союз діяв однаково з точки зору напрямку, в якому він рухається.