Європейський Союз заснований на внутрішньому ринку. Визначення внутрішнього ринку включає систему конкуренції, де всі компанії Європейського Союзу повинні конкурувати одна з одною на рівних умовах. Цей принцип закладений в різних нормативних актах, TFEU, протоколах, в яких важливість захисту системи конкуренції в межах ЄС особливо підкреслюється. Загальна заборона на надання допомоги міститься у ст. 107 і 108 TFEU. Ст. 107 (1) підкреслює, що державна допомога заборонена в будь-якій формі й таке формулювання передбачає широку концепцію державної допомоги. Наприклад, окрім грошових дотацій, концепція допомоги охоплює надання державних гарантій, пільг, преференції щодо державних тендерів та інфраструктури (The notion of (fiscal) State aid: decisions of the EU Commission and case law of the EU Courts. Oyabradoh Enodeh, 2018, Tilburg).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Допускається державне втручання на збалансування економічної нерівності між різними регіонами на внутрішньому ринку або для сприяння розвитку периферійних районів, полегшуючи доступ малих підприємств на фінансові ринки. Таким чином, державна допомога може здійснювати позитивний вплив, а отже, за певних умов вона сумісна з внутрішнім ринком (ст. 107 (2) і (3) TFEU).
Фіскальна державна допомога, що надається через податкову систему, є особливо суперечливим питанням через внутрішню складність вимірювання її впливу на ринок, оскільки фактично неможливо вирішити питання про те, чи переважає позитивний ефект такої державної допомоги над негативним ефектом.
Допомога всередині держав-членів
Юрисдикція або компетенція регулювання прямого оподаткування зберігається за державами-членами. Це не означає, що законодавство ЄС не впливає на національне податкове законодавство. Суд ЄС зазначає: «Це повноваження, що зберігаються державами-членами, але повинні здійснюватися відповідно до законодавства ЄС» (Case C - 279/93 Schumacker 1995 [ECR] I-225, para. 12). Національні податкові правила держав-членів можуть невиправдано перешкоджати вільному переміщенню в основному установи (TFEU, ст. 49), послуг (TFEU, ст. 56) або капіталу (TFEU, ст. 63).
CJEU часто постановляв, що національні податкові правила, які забороняють податкові пільги нерезидентам, але надані резидентам держави-члена, порушили одне з положень про свободу пересування TFEU без обґрунтування. Це призводить до так званої «негативної гармонізації». Водночас податкове законодавство (як пряме, так і опосередковане) держав-членів не може суперечити правилами державної допомоги ст. 107 TFEU.
Також в Європейському Союзі приймаються різні за своєю обов'язковою силою документи, спрямовані на реалізацію принципів чесної податкової конкуренції (наприклад, найвідоміші з них - BEPS, MLI, AML). Держави погодилися не застосовувати згубні податкові заходи. Проте не всі держави прагнуть якнайшвидше не тільки імплементувати всі ці заходи, а головне — реалізовувати їх на національному рівні.
Відповідно до ст. 108 TFEU, Комісія наділена виключною компетенцією приймати рішення про сумісність державної допомоги з внутрішнім ринком. Щоб оскаржити негативні рішення Комісії, процедурні правила ЄС пропонують судові інструменти рішення. Також постраждалі від неправомірної допомоги можуть звернутися до національних судів за вирішенням цього питання.
«Практика контролю державної допомоги в галузі податкового законодавства виявляє фундаментальний конфлікт юрисдикції між рівнем ЄС і державами-членами. Не існує політичного балансу інтересів між двома рівнями з боку вищого органу влади, інтереси держав-членів можуть опинитися осторонь. Це правда, що Європейський суд може переглянути рішення державної допомоги. Проте це не означає будь-якого врівноваження політичних цілей такого фіскального заходу» (Tax benefits and EU state aid control: The problem of and approaches to resolving the conflict of jurisdiction with fiscal autonomy. Report of the Advisory Board to the Federal Ministry of Finance. March 2017).
Однак, оскільки держави-члени мають одноосібну владу майже в усіх сферах оподаткування, вони мають у розпорядженні універсальний інструментарій, який може використовуватися майже еквівалентно прямій державній допомозі (наприклад, для встановлення of indirect aid via tax benefits). Деякі члени ЄС зловживають такими можливостями, як ми бачимо на прикладі надання відомим мультинаціональним корпораціям податкових преференцій (справи Макдональдз, Фіат, Старбакс). Тому необхідність у контролі Комісії є очевидною. Компанії можуть «домовитися» з урядами деяких держав та отримати величезні преференції, які не можуть отримати інші компанії, що в цьому випадку можуть бути неконкурентними (наприклад, справа Word Duty- Free and Banco Santander (C-20/15 P and C-21/15 P)).
Заходи з дотримання принципів чесної податкової конкуренції
Як згадувалося вище, ще з кінця 90-х років були визначені характеристики шкідливих податкових заходів та узгоджений план дій для їх усунення в межах ЄС. Узгоджені дії не мали юридичної сили та називалися «м'яким» правом. Не всі держави-члени здійснили рішучі кроки для протидії цим заходам. У 2001 р. Комісія спробувала змусити держави-члени оголосити поза законом низку конкретних заходів. Останнім часом Комісія знову знайшла нові причини, щоб приборкати національні інтереси членів та забезпечити перевагу принципів спільноти.
«Виявилося, що державна допомога є потужним інструментом впливу на національне податкове законодавство, яке вважається шкідливим. Проте не всі шкідливі податки можна охарактеризувати як державну допомогу. Крім того, деякі країни, що пропонують низько податкові офшорні конструкції, є частиною держав-членів ЄС або мають з ними особливі відносини. Для цих сфер виникає питання, чи може їх «регіональне» податкове законодавство бути під впливом законодавства ЄС» (Influence of EU Law on Taxation in the EU Member States' Overseas Territories and Crown Dependencies).
Таким чином, ми можемо бачити, що державна допомога є дуже широким поняттям, яке викликає більше питань, ніж відповідей.
Водночас це може здатися вторгненням у галузь національної податкової політики, оскільки Комісія фактично приймає рішення про законність рішень у цій сфері держави, які формують національне податкове законодавство. Формуючи контроль державної допомоги, Європейська Комісія також може мати інші цілі у фіскальній політиці. Зрештою, контроль державної допомоги дає Брюсселю можливість контролю національної фіскальної політики. Механізми, які обговорюють в теорії бюрократії та в економічно-політичній теорії, припускають, що бюрократія, влада або державні органи, які навмисно або ненавмисно отримують вигоду від інструментів політики, рано чи пізно цим скористаються. Тому слід очікувати, що рівень ЄС здійснюватиме зростаючий і все більш домінуючий вплив на національну фіскальну політику через інструмент контролю державної допомоги.
Отже, на мою думку, звичайно, контроль потрібен, до того ж спостерігаючи останніми роками активну роботу Комісії з боротьби з ухиленням від оподаткування та підтримки з боку деяких держав-членів. Проте такий контроль також повинен мати чіткі межі, щоб держави не втратили найцінніше — свій суверенітет.