13.04.2020 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19)».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ознайомившись із проектом закону, оскільки на день написання цього коментарю Закон ще не був підписаний, є деякі моменти в нововведених положеннях, на які хотілося б звернути увагу.
Перш за все, слід відмітити, що п. 20-5 «Перехідні положення» КПК України вже існує. Він був введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. Тому положення Закону від 13.04.2020 р.: «…доповнити п. 20-5 такого змісту» звучить некоректно, оскільки за такої редакції Закону від 13.04.2020 р. одні правовідносини будуть врегульовуватися двома нормативно-правовими актами. При цьому ці акти однакової юридичної сили. Єдиним виходом із ситуації залишаються темпоральні методи подолання колізій, тобто діє той акт, прийнятий пізніше.
Іншим моментом є некоректність деяких формулювань самих положень, які пропонується внести, зокрема, абз. 3 п. 20-5 «Перехідні положення» КПК України, в якому зазначається: «У разі неможливості визначити слідчого суддю у відповідному суді (крім Вищого антикорупційного суду), місцевий суд вносить вмотивоване подання про передачу клопотання, яке має розглядатися слідчим суддею, для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів». Суд не може знаходитися в межах юрисдикції декількох апеляційних судів. Можливо, законодавець мав на увазі до іншого суду в юрисдикції іншого апеляційного суду, за аналогією до ч. 3 ст. 34 КПК України.
Не можна оминути увагою абз. 5 п. 20-5 «Перехідні положення» КПК України: «У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу або розглянуто головуючим, а за його відсутності іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку передбаченому абзацом шостим цього пункту».
По-перше, в даному пункті мова йде про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому ігноруючи питання його зміни або скасування.
По-друге, даний пункт не містить критерії, за якими головуючий буде приймати рішення про самостійний розгляд такого клопотання, передання його іншому судді в порядку ст. 35 КПК України або до іншого суду, що в подальшому може призвести до заявлення відводів.
Ще один момент, на який треба звернути увагу, - це абз. 7 п. 20-5 «Перехідні положення» КПК України: «Розгляд питань, віднесених до повноважень слідчого судді, суду за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони кримінального провадження у порядку, визначеному ст. 135 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд не має права прийняти рішення про проведення судового засідання щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у режимі відеоконференції, в якому поза межами приміщення суду перебуває підозрюваний (обвинувачений), якщо він проти цього заперечує». Дана норма передбачає, що суд має право самостійно визначити проведення засідання в режимі відеоконференції, окрім клопотання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тобто, таким положенням учасники справи позбавляються права прийняти участь у судовому засіданні безпосередньо за особистої участі.
При цьому неможливо визначити критерії, якими буде керуватися слідчий суддя, суд при визначенні, в якому режимі має проводитися судове засідання.
Отже, загалом законопроект потребує ще багатьох доопрацювань, без яких захист прав та інтересів осіб при здійсненні кримінального провадження може ускладнитися.